51.Процеси інтеграції та диференціації в соціології освіти.

Соціологія освіти — галузь соціології, що вивчає освіту як

соціальний інститут, її функції в суспільстві і взаємозв’язок з іншими

соціальними інститутами, освітні установи як соціальні організації,

соціальну політику в сфері освіти. Сучасна освіта перетворилася на

диференційовану багатоступеневу систему, яка дає змогу людині

постійно працювати і освоювати раніше набуті людством знання й

навички. Сучасними дослідниками було виділено дві форми

диференціації: рівневу (внутрішню), як сукупність прийомів та

засобів навчання, що використовуються для забезпечення

досягнення учнями різного рівня знань на основі врахування

індивідуальних можливостей; профільну (зовнішню), яка

передбачає навчання різних груп учнів за різними програмами та

планами, що відрізняються змістом, структурою, обсягом вимог до

знань, умінь (О.І.Бугайов, А.П.Вороніна та ін.).

В ході розвитку системи освіти інтеграція та диференціація

співіснують як два протилежних, але нерозривних явища,

взаємодоповнюють одне одного(аналіз та синтез)

Інтеграція – це процес, який передбачає взаємопроникнення різних

частин попереднього цілого, що супроводжується ускладненням,

зміцненням зв’язків, що існують між ними, і обов’язковим

створенням нових зв’язків. Такий процес веде до утворення нової

цілісності.

52.Концепція влади в політичній соціології Вебера. Своєрідно

витлумачив суть держави німецький вчений М.Вебер, який

розробив "політичну соціологію панування". Влада, за Вебером,

означає можливість здійснення волі всередині певного соціального

відношення, навіть

всупереч опорові інших його учасників. Основною ознакою

панування він вважав здатність апарату управління гарантувати

"порядок" наданій території шляхом погроз або й застосування

психічного й фізичного насильства. "Панування" розглядається в

політичній соціології Вебера як особлива форма влади, як основний

інститут у системі держави.Конкретно-історичний характер

держави виявляється не тільки в її відповідній формаційній

прописці (йдеться про рабовласницьку, феодальну, буржуазну

державу), а й в її історичності як такої, у часі. Поняття "держава" і

"влада" не тотожні, влада старіша за державу, бо не може бути

суспільства безвладного (тобто анархічного), і протягом всієї

первісної історії ця влада функціонувала як недержавне і дополі-

тичне суспільне самоуправління.

53.Соціологія особистості.

Соціологія особистості – спеціальна соціологічна теорія, що

досліджує широке коло питань взаємозв’язку особистості з

суспільством, соціальними спільнотами і групами.

Предметом соціології особистостей є дослідження особистості, як

соціального типу процесу її формування і розвитку, її потреб і

соціалізації.

Особистість – інтегральна (цілісна) сукупність соціальних

властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом

усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та

зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним

середовищем.

Формування особистості є результатом включенності людини до

існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею

соціальних функцій, а також усвідомленості нею своєї

приналежності до соціуму.

Складний, тривалий процес включення індивіда до системи

соціальних зв’язків та відносин, його активної взаємодії з

оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки,

соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної

дитєдіяльності у даному суспільстві називається соціалізацією.

Під час продовженої соціалізації виділяють певні кризові точки,

коли відбувається своєрідний "перелом" у житті людини. 16—17

років. Закінчення школи і підготовка до вступу у вищий навчальний

заклад або пошук роботи

Криза середини життя (приблизно 45 років). Людина оглядається

на пройдений шлях і оцінює його. Завершення трудової кар'єри і

вихід на пенсію. З виходом на пенсію різко змінюється стиль життя

людини, соціальний статус, становище у суспільстві.

ДитинствоЮністьМолодістьЗрілістьСтарість