81.Погляди Платона і Арістотеля на суспільство і державу.

Платон висунув завершену систему політичного устрою

суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три

компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в

кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями

досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина

може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та

закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені

потреби людей, наділити громадян матеріальними благами,

організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і

захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський

егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У

побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про

душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість,

мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає

доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити

особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це

можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ.

Найвищий щабель - філософи-правителі. Другий щабель займають

воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні

забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі

Сенс життя людини, за Арістотелем полягає в досягненні

вищого блага через діяльність.

Арістотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розгляда-

ючи їх як невід'ємну складову життя людини. Дозвілля - це не

просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями —

філ умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом,

музикою, бесідами та спілкуваннями, що породжують відчуття

приємності та задоволення.

Розглядаючи цінності, Арістотель людське життя характеризує

як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці

шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми

інтелектуальними та фізичними можливостями.

Вищою формою суспільного життя, за Арістотелем, є поліс

(місто-держава), оскільки в ньому права та обов'язки громадян

юридичне оформлені й підпорядковані спільному інтересу, а сама

людина е «істотою політичною», тобто такою, яка не може існувати

поза полісом, поза межами суспільства. Арістотель класифікував

громадян полісу за майновим станом на клас «надто заможних»,

клас «украй нужденних» та проміжний, або «серединний» клас.

82.Сорокін, як найвидатніший соціолог хх ст..

Пітирим Сорокін - російсько-американський учений, внесок

якого в соціологію був надзвичайно великим. він не тільки став

засновником американської школи соціології, але й здобув широке

визнання як учений в усіх країнах світу. Його перу належить багато

фундаментальних праць із різних галузей соціологічної науки.

Пітирим Сорокін подав власне тлумачення предмета соціології як

генералізуючої науки, увага якої фокусується на вивченні

соціально-типових, повторюваних, родових явищ, властивостей,

притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку,

що вивчає поведінку людини в середовищі собі подібних,-це

надорганічна наука, оскільки вивчає світ надорганіки, світ

суспільності, що пов'язаний із мовою, наукою, релігією, політикою,

соціальною організацією тощо. Структуруючи соціологічне знання,

П. Сорокін дійшов висновку, що воно поділяється на чотири

розділи: • соціальна аналітика, що вивчає власне суспільну

взаємодію, закони та методи соціології тощо; • соціальна

механіка, котра вивчає перебіг соціальних процесів, їхні

закономірності й тенденції; • соціальна генетика, увага якої

сконцентрована на вивченні еволюційних процесів у суспільстві; •

соціальна політика як суто прикладне знання сфокусоване на

вирішенні практичних завдань. Саме до соціальної політики він

відносив соціальну медицину та вчення про щастя. Пітирим

Сорокін написав низку робіт із соціології екстремальних ситуацій:

війни, революції, бідності, голоду. Аналізуючи соціальну сутність

революції, П. Сорокін підкреслював небезпеку та ризики, що вона

несе суспільству.Наприкінці власного життя П. Сорокін зацікавився

проблемами конвергенції двох різних соціальних систем -

капіталізму та соціалізму в єдиний соціокультурний тип. На думку

вченого, майбутнє людства не за капіталізмом або соціалізмом, а

за специфічним, проміжним, змішаним, або інтегральним типом,

який поєднає більшість позитивних цінностей та звільниться від

серйозних дефектів кожного типу.