89. Поняття «ноосфера» та його та його філософський зміст.

Ноосфера - це біогеохімічне поняття, що відображає коеволюцію людства та біосфери, синтез історичного та природного процесів самоорганізації як планетарного явища. Цей синтез пов'язаний з діяльністю людства, що становить могутній геологічний процес, а людство - могутню геологічну силу. У зв'язку з небаченим раніше посиленням стихійного впливу людини на природу виникає можливість катастрофічних наслідків для людства та навколишньої природи.

На певному ж етапі розвитку біосфери в дію вступає новий чинник планетарного характеру - діяльність людини. Оскільки у загальнопланетарному масштабі вона є виявом формотвірного начала - Розуму, то Вернадський слідом за Е.Леруа і П.Тейяром де Шарденом визначив новий стан Землі як ноосферу (сферу розуму). При цьому становлення ноосфери Вернадський мислив якзагальношіанетарний процес, зосереджувався на його сутності і перспективі. Він виходив з того, що людині призначено продовжити еволюцію природи на засадах відповідальності за все живе на землі.

Отже, з учення Вернадського про ноосферу випливає, що ставлення людини до природи в контексті загальнопланетарного процесу за сутністю своєю є й реально має бути ставленням спадковості, відповідальності. А це вже ставлення, власне, моральне. Бо моральне ставлення виникає там, де здійснюється визнання цінності іншого буття, а отже, визнання його гідним турботи, любові, самообмеження заради нього.

Традиції шанобливого ставлення до життя впродовж сторіч зберігалися між людьми, попри загальне переважання нехтування життям. Достатньо згадати джайнізм та буддизм в Індії, деякі тенденції в православ'ї, того самого Франциска Асизького на Заході.

Визначаючи об'єктивні тенденції в процесі самоорганізації ноосфери, її передумови, умови становлення та значення, Володимир Вернадський зазначає, що, по-перше, ноосфера виникла у зв'язку з становленням всесвітності в історії людства, перетворенням людства на єдину цілісність. За таких умов не класовий інтерес, а інтереси народу і кожпо'' особистості визначають життя людства, стають мірою його уявність про справедливість. По-друге, соціальна та природна тенденції вимагають рівності всіх людей, ставлять інтереси і добро всіх як реальне планетарне державне завдання. По-третє, для переходу системи суспільство — природа з біосфери в ноосферу необхідна єдина наукова планетарна думка, яка б охоплювала всі держави. Володимир Вернадський пише, що повсюдне утворення наукової думки та наукового пошуку є «першою основною передумовою переходу біосфери в ноосферу».

90. В чому полягає специфіка етичних, естетичних та релігійних цінностей?

Наш час диктує необхідність прилучення людини до світу моральності, який ґрунтується на такій універсальній цінності як добро, на чітких уявленнях про честь, справедливість, обов’язок, доброчинність, і т.п. Ці уявлення, норми регулюють поведінку людей, характеризують соціальні явища. Не завжди можна погоджуватися щодо вмісту наших уявлень про них, але необхідність цих цінностей, як універсальних моральних регуляторів заперечувати неможливо. Усвоюючи моральні погляди і принципи, індивід перетворює їх в свої моральні якості і переконання.

Естетична культура включає в себе естетичні цінності: прекрасне, піднесене, взірець, ідеал, тощо, і способи їх створення та вкорінення в практику людського буття. Така універсальна цінність як краса, наприклад, надає певний естетичний смисл цілому світу людських почуттів і переживань, що, в свою чергу, стає підґрунтям розгалуженому світу мистецтва.

Цінності відмінні між собою за своїм статусом і за рівнем свого функціонування в людському бутті. Універсальною цінністю є, наприклад, краса, яка надає певний естетичний смисл цілому світу людських почуттів і переживань, що, у свою чергу, стає підґрунтям розгалуженого світу мистецтва. Незалежно від того, в чому вбачають красу ті чи ті народи, соціальні верстви, генерації, всі вони обов'язково мають бути прилученими до світу краси як такого. Ми можемо сперечатися, навіть ворогувати через розбіжність наших естетичних уподобань, але ще більшою прикрістю для нас буде повна відсутність у когось естетичних здатностей. Ми будемо сприймати це як брак чогось істотного для людини.

Ще більш необхідною вважаємо ми прилученість людини до світу моральності, який грунтується на такій універсальній цінності, як добро. Знов-таки можна не погоджуватися щодо змісту наших уявлень про добро, але необхідність добра як універсального морального регулятива, як певної точки відліку для моральних оцінок і суджень ніким не заперечується. Добро сягає скрізь, і навіть краса потрапляє в поле моральної оцінки.

Та, мабуть, ще універсальнішою цінністю є свобода, Я багатовимірність справді вражає. Свобода - це відсутність примусу й самопримусу, самовільне зусилля; це потреба й здатність; це безпосередній самовияв і самообмеження; це наявне й бажане; це водночас умова, зміст і продукт людського життя та людської історії; це мета й засіб розвитку людини; це благо й тягар; це подолання необхідності й разом з тим суб'єктивна необхідність. Понад те, свобода так чи так присутня в структурі інших цінностей. Скажімо, краса своїм обов'язковим моментом має вільний вияв досконалості. Здійснення добра через людські вчинки необхідною умовою має вільний вибір. Умовою здійснення істини як універсальної людської цінності є вільний, неперешкоджуваний пошук того узагальненого та універсального смислу, що він сприймається людиною як істина.

І все ж без цінностей, які правлять за загальні орієнтири людської діяльності й цим зумовлюють смислову послідовність дій і вчинків, ні окремим людям, ні народам, ні людству загалом обійтися не можна. Цінності правлять нам за життєві орієнтири тому, що вони мають здатність структурувати реальність за критерієм її значущості для людини.

Покладаючися на цінності як життєві орієнтири, слід разом з тим брати до уваги, що ціннісне структурування дійсності на позитивне та негативне приховує в собі можливість спрощення. Беззастережне прийняття поділу дійсності на безумовно красиве та потворне, на добро та зло, справедливе та несправедливе тощо спричиняє "чорно-біле" бачення світу. А звідси й поділ усіх людей на "своїх" та "чужих", на "друзів" та "ворогів".

Дія цінностей як життєвих та історичних орієнтирів підсилюється тим, що вони виконують у людському бутті також і функцію сталих взірців, канонів смислотворення.