53. Проблема несвідомого та його роль в людському бутті

Ще за життя Фрейда між ним та представниками класичних течій філософії й наук велися гострі дискусії з приводу несвідомого. Безперечно, кла­сики визнавали, що несвідоме існує, але воно відрізняється від свідомого тільки ступенем «висвітленості», тобто ступенем усвідомлення змісту психіки. Фрейд погоджувався з цим, але користуючись цим же образом, казав, що ми не відмовляємося від того, щоб запалити свічку в темній кімнаті... Так повинні ми діяти й щодо несвідомого, тим більше, що існує воно у тісному зв'язку із свідомим. Можуть зустрічатися й певні переходові явища й стани психіки, коли, наприклад, свідоме може - тимчасово чи назавжди - витісня­тися несвідомим. Несвідоме може триматися на межі із свідомим або перехо­дити ці межі, й тоді воно стає «перед свідомим». Багато функцій нашого тіла, які обов'язково пов'язані з функцією мозку, одначе, як норма здійснюється несвідомо (у чому Фрейд, безперечно, правий). Вихід деяких несвідомих «автоматизмів» у свідоме, як правило, виявляється у психопатології. Несві­домі, за Фрейдом, і деякі інші бажання й потяги. І це проривається в снах, гіпнотичних снах, а також тоді коли змушує вас робити помилки в слові (об­мовки), описки, безконтрольно ховати речі тощо. Це свого роду «нижче підс­відоме». Вище ж підсвідоме Фрейд зв'язував з процесами творчості, в яких спонтанність інтуїції, уявлення «приховані» від свідомості, назрівання ідеї, задуму, але дійсно відіграють чималу роль.

Таким чином, ввівши новий вимір у філософії й звернувшись до несві­домого, Фрейд тим самим ніби вивернув навиворіт саму свідомість, оголоси­вши цим самим приховані сторони буття людини в світі.

Важливим моментом є вчення Фрейда про людські потяги і нахили. Найголовнішим серед них є «ерос», інстинкт життя, статевий потяг. Вчений назвав його латинським «лібідо». Йому протистоїть потяг до смерті. Від бо­ротьби цих двох протилежностей і залежить доля кожної людини. Лібідо Фрейд тлумачив як психічну енергію людини. Вона може або розряджатися в дії, або витіснятися в несвідоме, або сублімується (заміщується, «знімається») завдяки дії моралі.

Якраз інстинкти, вважає Фрейд, визначають характер діяльності люди­ни, орієнтуючи її на задоволення потреб. Тут зафіксований важливий момент життєдіяльності - прагнення до задоволення. Але абсолютизація цього мо­менту, зведення людини лише до біологічного, завели фрейдизм у тупик. Він відкидає якісну специфіку людини, яка полягає в тому, що вся людська жит­тєдіяльність опосередковується системою суспільних потреб й відповідних їм видам діяльності.

54. Самосвідомість: її природа і специфіка.

Особливе місце в структурі свідомості займає самосвідомість. Вона виступає як частина цілого і являє собою не що інше, як виділення людиною самої себе в ролі носія певної активної позиції у ставленні до світу, усвідомлення своїх дій, думок, відчуттів, переживань, інтересів, цілей та мотивів поведінки.

Самосвідомості, як частині цілого (свідомості) є характерними ознаки всього цілого, іншими словами, вона умовно пронизує по вертикалі як компонентну, функціональну, рівневу структуру свідомості, так і структуру за типом суб’єкта, виконуючи переважно більшу частину функцій свідомості, виходячи зі своєї специфіки. Самосвідомість набуває наступних форм свого виразу:

Самосвідомість – як виділення людиною себе в ролі носія активної позиції у ставленні до світу і самої себе. Включає в себе:

1. Самопочуття – елементарне усвідомлення свого тіла і його «вписаності» в навколишній світ.

2. Усвідомлення своєї приналежності до певної спільності та її культури.

3. Усвідомлення унікальності та неповторності свого «Я».

Першою із форм, як бачимо, виступає самопочуття, тобто елементарне усвідомлення свого тіла і його «вписаності» у навколишній світ людей, предметів і речей. Наступна, вища форма самосвідомості пов’язана з усвідомленістю себе як такого, що належить до певного людського співтовариства, тієї чи іншої культури й соціальної групи. Найвищим рівнем самосвідомості є усвідомлення свого «Я» як цілком особливого утворення, схожого на «Я» інших людей й водночас чимось унікального і неповторимого, що може робити вільні вчинки й нести за них відповідальність. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом свого «Я», винесення собі певної самооцінки, й у зв’язку з цим – задоволення чи незадоволення собою.

Самосвідомість зароджується не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості, а в процесі практичної діяльності й міжлюдських взаємовідносин, потому вона включає в себе самовизначення, саморегулювання, самоконтроль, які необхідні як в предметній діяльності, так і в спілкуванні з іншими людьми, самооцінку, зокрема моральну, яка проявляється в суто людському феномені совісті. Як істота, що має свідомість і самосвідомість, людина не просто діє, а робить свідомий вибір. Вона здатна усвідомлювати мотиви й цілі своєї діяльності та своїх вчинків, визначати свої орієнтації, свою життєву позицію. Неодмінним компонентом людської свідомості є моральна свідомість, яка починається з уміння ототожнити себе з іншою людиною , поставити себе на її місце.

Важливо також пам’ятати, що самосвідомість не лише виникає в процесі спільної діяльності й спілкування, а й перевіряється, коригується, виправляється й розвивається в ході включення людини в систему міжлюдських відносин. Це стосується й таких феноменів свідомості, які не просто виражають суб’єктивні стани того чи іншого індивіда, а й претендують на загальнозначущість й існують в об’єктивній формі - в книгах, картинах, скульптурах, музиці, тощо.