59. Наукове пізнання: специфіка, форми та методи.

Методи наукового пізнання – способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяють на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування – на емпіричні і теоретичні.

Наукове пізнання

Методи	Рівні	Форми
Опис, вимір, експеримент, спостереження.	Емпіричний	Емпіричні закони, емпіричні поняття, факти.
Моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз, синтез, абстрагування.		Факт гіпотеза, проблема, концепція.
Судження від абстрактного до конкретного, історичний і логічний, аксіоматичний, системно-структурний, математичний та інші.	Теоретичний	Наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея.

За своїм змістом ці методи емпіричного наукового пізнання являють собою:

Опис являє собою найпростіший фактоіснуючий метод, результатом якого є знання про окремі сторони, ознаки, відношення предметів та явищ.

Спостереження – цілеспрямоване навмисне сприйняття досліджуваного об’єкту в природних умовах з ціллю накопичення первинної інформації про його характеристики в статичному та динамічному станах;

Експеримент – це метод дослідження, за допомогою якого об’єкт або відтворюється штучно, або ставиться в певні умови, що відповідають цілям дослідження.

З числа приведених вище в таблиці методів теоретичного наукового пізнання важливу роль відіграють наступні з них:

Метод сходження від абстрактного до конкретного – метод побудови теорії через синтез абстракції, внаслідок чого дійсність відтворюється системою і цілісно. За своєю сутністю цей метод є єдністю аналітичного і синтетичного методів.

Математичний метод (формалізації) – метод переведення результатів пізнання в точні положення і твердження за допомогою засобів математики і математичної логіки. Метод формалізації дозволяє виявити логічні зв'язки і відношення, він точно фіксує правила, які гарантують отримання достовірних знань.

Аксіоматичний метод – визначає специфіку побудови наукової теорії, при якій в основу теорії покладаються певні очевидні вихідні положення, з яких всі решта тверджень даної теорії повинні виводитися суто логічним шляхом, через доведення.

Дедуктивний метод надає можливість виведення похідних знань з вихідних основних законів і гіпотез. Таким чином з його допомогою виявляються зв’язок теоретичного рівня знань з емпіричним рівнем, а отже і з експериментом, спостереженням, практикою.

Індуктивний метод пізнання дозволяє здійснити перехід від емпіричного рівня до теоретичного. Індуктивний метод якраз і являє собою сукупність правил, що дозволяють переходити від окремих фактів до теоретичних знань про закони, які лежать в основі цих фактів і утворюють їх сутність.

Метод аналізу реалізується на основі розкладення системи (цілого) на підсистеми (частини) й елементи і поетапного їх вивчення.

Метод синтезу в своїй основі має об’єднання за певними правилами попередньо відформованих знань таким чином щоб вони найбільш точно, вірно відображали властивості, характеристики, відношення й зв'язки між підсистемами й елементами об’єкту, який вивчається.

Оскільки в процесі наукового пізнання ми маємо справу і з формами пізнавальної діяльності звернемо увагу на внутрішній зміст і специфіку деяких з них:

Наукова проблема є усвідомленням суперечностей, що виникли між старою теорією і новими науковими фактами, які не вдається пояснити за допомогою старих теоретичних фактів. Коли наукова проблема поставлена, починається науковий пошук, тобто організація наукового дослідження. Найважливіша роль в вирішенні наукової проблеми належить гіпотезі.

Гіпотеза – це ідея, що містить обґрунтоване припущення про існування Закону, який пояснює суть нових фактів. Гіпотеза формується вченими з метою гаданого пояснення наукових фактів, що привели до постановки наукової проблеми. Гіпотеза повинна бути такою що перевіряється та підтверджується практикою. Неможливість такої перевірки робить гіпотезу науково неспроможною. Гіпотеза, всесторонньо перевірена і підтверджена практикою, стає теорією.

Теорія – це логічно обґрунтована, перевірена на практиці система знань про певний клас явищ, про суть і дію законів буття даного класу явищ.

Зрозуміло, що потяг людини до знань, розширення її граничних уявлень про світ, вдосконалення інструментаріїв пізнання обумовлює можливість формування більш досконалої і об’ємної системи знань, що в майбутньому позитивно позначиться як на процесі подальшого пізнання так і на інших сторонах буття і діяльності самої Людини.