46. Рух і розвиток: зміст і співвідношення.

У найширшому сенсі рух в застосуванні до матерії – це «зміна взагалі», воно включає всі зміни, що відбуваються в світі. Рух – атрибут, невід’ємна властивість матерії, вони тісно зв’язані і не існують один без одного. Рух – це не чиста континуальність, це – єдність мінливості й усталеності , неспокою й спокою. Спокій, таким чином, існує лише для характеристики руху в якісній його усталеній формі. Абсолютний спокій неможливий, бо набути його – означало б перестати існувати. Спокій завжди має лише відносний характер: тіла можуть покоїтись лише по відношенню до якоїсь системи відліку, умовно прийняту за нерухому.

Спираючись на досягнення природничих наук і на філософське розуміння руху як способу існування матерії , ми маємо можливість класифікувати види руху матерії, виділяючи з їх багатоманітності ряд основних форм. Такими формами руху матерії є: механічна, фізична, хімічна, біологічна й соціальна. Форми руху матерії органічно пов’язані з певним рівнем її структурної організації, кожен з яких характеризується своєю системою закономірностей і своїми носіями.

Під «розвитком» ми повинні розуміти процес тривалих, необоротних накопичувальних якісних змін в бутті. В філософії сформувалось декілька основних концептуальних підходів до пояснення здійснення розвитку: діалектичний, метафізичний, синергетичний.

Структуру діалектики становлять комплекс принципів, категорій, законів.

Основні принципи діалектики:

- загальний взаємозв’язок всіх явищ ;

- загальність руху і розвитку;

- джерело розвитку – становлення і вирішення протирічь;

- розвиток як заперечення;

- суперечлива єдність загального і одиничного;

- сутності, суті та явища, форми та змісту, необхідності і випадковості, можливості й дійсності і т. д.

Основні категорії діалектики – матерія, свідомість, розвиток, якість, кількість, заперечення, суперечність, необхідність і випадковість, причина і наслідок, якість, міра, еволюція, революція, загальне, особливе, одиничне, структура, система, частина, ціле, елемент, причина, наслідок та інші.

Основні закони, що описують розвиток світу і процесу пізнання: закон переходу кількісних змін в якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення.

Закон єдності і боротьби протилежностей розкриває джерело розвитку (суперечність). Те, все що існує складається з протилежностей. Протилежності – це такі сторони, моменти, предмети, які одночасно: нерозривно зв’язані; взаємовиключають одне одного; їх боротьба – суперечлива взаємодія дає імпульс розвитку

Розвиток тому постає як процес виникнення, зростання, загострення та вирішення багатоманітних протиріч. Вони ж в свою чергу можуть бути: внутрішніми і зовнішніми; основними і неосновними; сутнісними і несутнісними; антагоністичними і неантагоністичними;

Якщо розвиток обумовлений основними суперечностями – результатом його буде зміна, що стосуватиметься буття всього цілого, а не лише окремих його елементів.

Розвиток на основі сутнісних суперечностей буде завжди носити довготривалий характер.

Антагоністичні суперечності обумовлять неминуче знищення в процесі розвитку попередньої форми та змісту буття і перехід до нових.

Закон переходу кількісних змін в якісні розкриває загальний механізм розвитку, те як відбувається останній. Поступове накопичення кількісних змін в певний момент часу призводить до досягнення міри, - далі відбувається якісний стрибок, в результаті виникає нова якість. В межах міри кількісних змін розвиток відбувається поступово. При переході через міру кількісних змін розвиток відбувається стрибкоподібно.

Слід мати на увазі те, що залежність між кількісними і якісними змінами може носити як прямо пропорційний , так і обернено пропорційний характер. Звідси витікає можливість того, що розвиток може мати різну спрямованість: прогресивну і регресивну. Це визначається дією закону заперечення заперечення. Його суть: нове завжди заперечує старе і займає його місце, але поступово вже саме перетворюється на старе і заперечується все більш новим, і так далі. Найважливішою категорією цього закону є «заперечення» - відмова системи, що розвивається, від старої якості. Система повинна зберегти власну єдність і спадковість. Тому в діалектиці заперечення розуміється як відмова від попередньої стадії розвитку із збереженням кращих моментів на новому етапі. Тільки так можна забезпечити спадковість системи.

Синергетичне світосприйняття виступає методологічною підставою у сучасному когнітивному повороті. Таке мислення лягло в основу тотального перегляду світобудови, нового діалогу з природою, тощо. З’явилась можливість всебічного дослідження найскладніших систем буття, розвитку їх у відкритості і взаємодії з метою керування ними в інтересах людей.

Синергетичний підхід до пояснення розвитку на відміну від діалектичного та метафізичного базується на врахуванні: нелінійності процесів в існуючих системах; можливої самоорганізації систем; неурівноваженості систем; максимальної розгорнутості систем та готовності їх до зовнішнього впливу; випадковості як конструктивного начала; стихійності розвитку.