9. Охарактеризуйте світоглядну природу філософського знання

Поняття «філософія» вперше вжив великий математик Давньої Греції Піфагор (580-500 рр. до н.е.). Але витлумачення даного поняття так, як це згодом утвердилося у світовій культурі належить давньогрецькому філософу Платону (427-347 рр. до н.е.). Буквально «філософія» в перекладі з грецької означає «любов до мудрості». Філософія – це система найбільш загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різних форм відношення людини до світу. Філософія є ціннісним розумінням світу, вищою єдністю істини , добра і краси. При цьому вона теоретично узагальнює досягнення науки і культури, всієї людської історії, виступаючи у формі теоретичного світогляду, вищою по відношенню до міфології і релігії як історичних типів світогляду, передуючих філософії.

У системі духовної культури філософія бере на себе роль критичної рефлексії життєвого досвіду, формує найбільш загальні ідеї та ідеали, на яких базується культура певного історичного типу суспільства. От чому певна філософська картина світу є діалектичною єдністю сущого і належного, в якому суще критикується з позиції належного (ідеалу), - при цьому автори конкретної філософської системи, як правило, виступають від імені усіх членів суспільства. Тут відбивається специфічна роль філософії в суспільстві: виступаючи квінтесенцією духовної культури епохи, вона вирішує перш за все смисложиттєві проблеми людини. Ці проблеми обумовлюють і всю специфіку філософського знання, яке включає в себе:

- онтологію (вчення про буття);

- гносеологію (теорію пізнання, вчення про сутність , форми та закони пізнання, мислення);

- діалектику (вчення про джерела, сутність і закони розвитку);

- соціальну філософію (теорія суспільного життя);

- логіку (вчення про закони і форми правильного мислення);

- філософію історії (теорія загальноісторичного філософського розвитку);

- аксіологію (теорія цінностей);

- етику (вчення про мораль);

- естетику (вчення про природу прекрасного та сутність мистецтва);

- філософську антропологію (вчення про людину) та інші.

Більш сучасні підходи до осмислення філософських проблем базуються на спробі подолання протиставлення матеріальної і духовної реальності, концентруючи увагу на проблемі людини. Тому антропоцентризм є найхарактернішою ознакою філософського знання. Як філософський світоглядний принцип, антропоцентризм є таким розумінням світу, в який включена людина як свідомо діяльнісний чинник, що визначає кінець кінцем буття світу. У розвитку філософії проблема людини у навколишньому світі завжди була визначальною, а в даний час вона грає вирішальну роль в розумінні сучасного світу. Її становлення було зв’язане з розумінням людини не як просто біосоціальної істоти, але й з усвідомленням людиною себе як індивіда і особи.

Узагальнюючи знання конкретних наук, філософія сягає таких її аспектів і зрізів, що їх не можна з'ясувати ніякими іншими науками. Якими прикладами чи формулами можна, наприклад, визначити і висловити, що таке краса, доброчинність або ж світ у його цінності – безмежну в просторі і неперехідну в часі об’єктивну реальність? Це під силу лише філософії.

З виникненням філософії, та становленням її основної проблематики постало питання і про те – що ж вона по суті своїй являє? Чи є вона наукою, чи вона виступає лише як різновидність світоглядної позиції. Слід вважати, що обидві ці позиції є крайностями, оскільки між філософією та наукою є як певна спільність, так і відмінність.

Філософія опирається при формуванні цілісної світоглядної позиції на систему наукових знань, але рухається в відносно самостійному руслі внаслідок чого, в її внутрішніх структурних складових – філософських вченнях, школах, течіях, напрямках, концептуальних підходах містяться глибокі та корисні ідеї і узагальнення.

Слід також мати на увазі те, що існує принципова відмінність між двома типами орієнтації філософської думки. Є філософи, котрі свій творчий пошук підпорядковують підтвердженню заздалегідь визначеної мети. Така упередженість може призвести до формування утопічних поглядів на майбутнє, а в практичних справах – до авантюризму. Справжня ж філософія повинна ґрунтуватися на об'єктивному дослідженні і такій же об'єктивній оцінці його результатів. Отже, філософські позиції, цілі і ціннісні орієнтації відкривається й обґрунтовуються шляхом об'єктивного дослідження, а не передують йому.