66. Розкрийте предмет логіки і сутність її основних законів.

Слово «логіка» є достатньо багатозначним. Одними з основних значень є: 1)закономірність виникнення, існування та розвитку речей і явищ об’єктивного світу; 2)здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення; 3)послідовність, несуперечливість, обґрунтованість міркувань; 4)спеціальна навчальна дисципліна, яка протягом багатьох віків була обов’язковим елементом європейської системи освіти; 5)особлива наука, що вивчає мислення.

Загальновідомо, що одними з основних кроків визначення специфіки будь-якої науки є виділення її об’єкта та предмета. Для логіки таким об’єктом є мислення. Наступним має бути визначення особливостей вивчення логікою мислення. Такою особливістю, і окрім цього предметом логіки, буде те що вона зосереджує свою увагу на формі, способі, структурі мислення. Логіка досліджує спосіб отримання нового знання, не пов’язуючи форму знання з його конкретним змістом. Окрім цього суттєвою складовою предмета логіки є також закони мислення. Підсумовуючи все це отримуємо таке визначення: логіка це – філософська наука, яка вивчає форми та закони людського мислення.

Визначення предмета та об’єкта логіки вказує нам на близькість останньої до філософії, а якщо точніше, то до однієї з основних її складових частин – гносеології. Саме згідно з основними гносеологічними положеннями пізнавальна діяльність протікає в двох нероздільних та взаємозалежних рівнях: чуттєвому та абстрактно-логічному. Чуттєвий рівень виражається через такі форми як відчуття, сприйняття та уявлення. При цьому під відчуттям мається на увазі відображення окремих властивостей предметів та явищ дійсності, які діють на наші органи чуття (колір, звук, запах, форма тощо). В свою чергу сприйняття це – форма чуттєвого пізнання, за допомогою якої отримують інформацію про предмети та явища навколишнього світу у їх цілісному вигляді (цілісний образ предмета). І на кінець уявленням називають таку форму чуттєвого пізнання, яка продукує інформацію про предмет у вигляді наочних образів (специфікою уявлення є необов’язковість присутності предмета пізнання; уявлення це робота пам’яті). Чуттєве пізнання надзвичайно важлива ступінь пізнавального процесу, його метою є фіксація досліджуваного предмету у його безпосередності та наявності. Але незважаючи на це даний рівень пізнавального процесу має місце ряд недоліків, основним з яких є брак диференціації одиничного і загального, суттєвого та несуттєвого, випадкового та закономірного.

Перш ніж перейти до розгляду форм в яких протікає абстрактно-логічне пізнання зазначимо ряд його особливостей:

а)абстрактно-логічне мислення відображає дійсність в узагальнених образах (в предметах виділяється загальне та повторювальне);

б)мислення це – процес опосередкованого відображення дійсності;

в)абстрактно-логічне мислення нерозривно пов’язане з мовою;

г)мислення це – процес активного відображення дійсності.

Абстрактно-логічне мислення існує в трьох формах: поняття, судження та умовивід.

Поняття це – така форма мислення в якій предмет або явище відображається шляхом переліку суттєвих ознак.

В свою чергу ознаки поділяються на суттєві та несуттєві, загальні та одиничні. Суттєвими ознаками є ознаки які невіддільні від предмету та виражають його внутрішню природу, його сутність. Несуттєві ознаки це ознаки, які можуть належати, але можуть і не належати предметові і які не пов’язані з його сутністю. Під загальними розуміють ознаки які належать кожному предмету цілого класу. Одиничні ознаки виражають своєрідну специфіку окремого предмету.

Цілком можливим є варіант коли суттєвими та важливими є одиничні ознаки. Важливим при вивченні поняття є розуміння того що таке зміст та обсяг. Якщо під першим мається на увазі сукупність суттєвих ознак предмета, то під іншим – сукупність предметів, яка мислиться в понятті.

Наступною формою абстрактно-логічного мислення є судження. Судження це – форма мислення, в якій стверджується або заперечується зв’язок між предметом та його ознакою, або відношення між предметами. Якщо у судженні відображається зв’язок, який існує в дійсності, або ж заперечується зв’язок, якого в дійсності не існує то судження вважається істинним (Демокріт). Якщо ж в судженні стверджується зв’язок, який в дійсності не існує, або заперечується зв’язок що є дійсним, то таке судження буде хибним (М.Кузанський; Г.). Зв’язки та відношення в судженні виражаються через твердження та заперечення. Відповідно до цього судження поділяються на стверджувальні та заперечні.

Останньою формою абстрактно-логічного мислення є умовивід. Умовивід це така форма мислення або логічна операція, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень виводиться нове судження.

Важливими складовими частинами кожного умовиводу є засновки та висновок. Засновками називаються раніше відомі судження, на підставі яких робиться висновок. Висновком називається нове судження, отримане в результаті співставлення засновків.

Як вже згадувалося суттєвим елементом предмету логіки є закони мислення. Основних законів, які регулюють діяльність мислення, є чотири:

а)закон тотожності;

б)закон суперечності;

в)закон виключення третього;

г)закон достатньої підстави.

Закон тотожності: кожна думка про окремий предмет чи його властивість, в межах певного міркування, повинна зберігати один і той самий зміст.

Закон суперечності: два несумісні твердження про один і той самий предмет в одному й тому ж самому відношенні не можуть бути істинними одночасно.

Закон виключення третього: два суперечливі твердження про один і той самий предмет в одному й тому ж самому відношенні одночасно істинними бути не можуть.

Закон достатньої підстави: будь-яка істинна думка повинна мати достатню підставу.