58. Антиінфляційна політика держави

Антиінфляційна політика — це система цілей та за­собів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Антиінфляційні заходи можуть впливати тіль­ки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляція висуває на перший план проблему боротьби з дефі­цитом. Тому для боротьби з інфляцією їй необхідно насамперед надати відкритої форми.

Є дві стратегії протистояння інфляції. Прихильни­ки однієї вважають, що до інфляції треба присто­совуватись, навчитись жити в умовах інфляції, обме­жуючи згубний її вплив на економіку шляхом індек­сації податків, контрактів за заробітною платою, позиками і т. ін.

Прихильники іншої стратегії вбачають в інфляції чисте зло для економіки, якому треба протисто­яти за допомогою будь-яких можливих макроеко-номічних заходів, не гребуючи навіть падінням об­сягу виробництва.

Адаптивна політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20—ЗО % за рік.

Активна політика передбачає різке (шокове) ско­рочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосо­вується в умовах гіперінфляції.

Активна політика застосовує такі групи заходів:

1. Прямі монетарні заходи:

• контроль за грошовою емісією;

заборона емісійного фінансування державного бюджету;

• здійснення поточного контролю за кількістю гро­шей в обігу через операції на відкритому ринку;

• проведення грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати.

2. Заходи, спрямовані проти інфляції включають:

• зменшення державних витрат;

• зростання податків;

• скорочення бюджетного дефіциту;

• здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;

• стабілізацію валютного курсу.

3. Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією про­позиції (витрат), включають:

• обмеження зростання факторних доходів і цін;

• обмеження монополізму та захист конкурентно­го середовища;

• зниження податків на бізнес та з громадян;

• здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного неінфляційного рівня випуску;

• посилення мотивацій до трудової діяльності шля­хом змін у соціальній політиці.

59. Ринок робочої сили. Фактори, які визначають сучасний стан ринку робочої сили , 1.Відповідно до закону Оукена відбувається відста­вання фактичного обсягу ВНП порівняно з тим об­сягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості.

2.Відбувається нерівномірний розподіл втрат від без­робіття серед різних соціальних верств населення.

3.Під час кон'юнктурного безробіття - через тривалі періоди бездіяльності — втрачається кваліфікація ро­бітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.

4.Безробіття призводить до погіршення фізичного і психологічного стану робітників, підвищується рі­вень їх захворювань тощо.

5.Безробіття призводить до громадського і політично­го безладдя.

Головною тенденцією ринку праці в Україні є стале зниження рівня безробіття, яке розпочалося у 2000–2001рр., а з 2002р. доповнилося і такими важливими ознаками оздоровлення ринку праці як скорочення довготривалого безробіття.

Показники безробіття

Кількість громадян у віці 15-70 років, які з різних причин не мали роботи або прибуткового зайняття за 2003р., порівняно з даними за 2002р., зменшилася на 154,1 тис. осіб, або на 1,0%, та становила 15,7 млн. осіб, або 43,4% всієї кількості населення зазначеного віку. При цьому, кількість безробітних у віці 15 – 70 років у цілому по країні порівняно з показником за 2002р. скоротилася на 10,5%, або на 241,5 тис. осіб. Це відбулося виключно за рахунок зменшення чисельності безробітного населення в міській місцевості на 13,9 %, або на 260,4 тис. осіб. Проте у сільській місцевості обсяги безробіття збільшилися на 4,4%, або на 18,9 тис. осіб.

Відповідні зміни вплинули на рівень безробіття населення віком 15 – 70 років, визначений за методологією МОП, який за зазначений період у цілому по країні скоротився з 10,1% до 9,1%, у міського населення – з 11,6% до 9,9%. Проте у сільській місцевості відбулося зростання цього показника з 6,6% до 7,0%. Цей показник був вищим серед чоловіків, порівняно з жінками та міського населення на відміну від сільського. За віковими групами найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці від 15 до 25 років, яка не маючи належної освіти та професійного досвіду не здатна на рівних конкурувати на ринку праці.

Кількість безробітних у віці 15–70 років у цілому по країні за 2004 рік порівняно з показником за 2003 рік, скоротилася на 101,3 тис.осіб, або на 5,0%. Це відбулося  в основному за рахунок зменшення чисельності безробітного населення міської місцевості на 206,0 тис. осіб або на 13,3%. Відповідно рівень безробіття населення віком 15 – 70 років (за методологією МОП) за зазначений період у цілому по країні скоротився  з 9,1% до 8,6%, а  у міського населення – з 9,9% до 8,7%.    Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП) за 2004 рік складав 9,2% та був вищим серед чоловіків, порівняно з жінками, та сільського населення на відміну від міського. За віковими групами найвищий рівень безробіття, як і в попередньому періоді, спостерігався серед молоді у віці 15-24 роки.

Рівень безробіття (за методологією МОП) населення працездатного віку майже удвічі перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахований за відповідною методикою, тобто по відношенню до економічно активного населення  працездатного віку.  При цьому його варіація за статтю та місцевістю була наступною: у жінок таке перевищення складало 1,4 раза, у чоловіків – 2,8 , у міського населення – 2,5, а в сільського населення – 1,3 раза.

Основними причинами безробіття, як зареєстрованого, так і за методологією МОП, найчастіше виступають: звільнення за власним бажанням (33,9%); вивільнення з економічних причин (32,9%); неможливість знайти роботу після закінчення  навчальних закладів (18,0).Продовжує скорочуватись кількість незайнятих осіб працездатного віку, які припинили пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені).  Порівняно з показником за 2003 рік ця категорія осіб скоротилася на 29,8% та становила в 2004 році 443,4 тис. Слід відмітити, що відповідно до рекомендацій міжнародних організацій, зневірені особи також можуть бути віднесені до безробітних.

З урахуванням цієї категорії населення, рівень безробіття працездатного віку  становив би 11,1%, проти 9,2%, розрахованого за методологією МОП. Відповідно, ці показники дорівнювали б: в міській місцевості 10,7% та 9,1%, в сільській – 12,1% та 9,3%.

Вивільнення  у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій.

Одним з позитивних явищ ринку праці впродовж 2004 року було скорочення довготривалого безробіття серед осіб, які перебували на обліку у державній службі зайнятості. Так, кількість безробітних, які перебували на обліку цієї установи більше одного року, порівняно з 2003 роком скоротилася на 8,5% та на 1 січня 2005р. становила 156,8 тис. осіб, або 16,0% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

Кількість безробітних, визначених за методологією МОП, у віці 15–70 років у цілому по країні у  2005р., порівняно з показником у 2004р., скоротилася на 305,9 тис. осіб або на 16,0% та становила 1,6 млн. осіб. За  віковими  групами  найвищий  рівень  безробіття,  спостерігався  серед  молоді у віці 15–24 роки, а найнижчий серед осіб  пенсійного віку.

Тенденція щодо скорочення обсягів безробіття збереглася у 2006р. Кількість безробітних (за методологією МОП)  у віці 15–70 років у 2006р., порівняно з 2005р., скоротилася на 85,8 тис. осіб, або на 5,4% та становила 1,5 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,1 млн. осіб), решту – сільські жителі (401,5 тис. осіб). Загальне скорочення безробіття населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 81,5 тис. осіб, або на 5,1%).

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у цілому по Україні  знизився на 0,4 в.п. та становив 6,8% економічно активного населення зазначеного віку. Серед населення працездатного віку рівень безробіття (за методологією МОП)  знизився з 7,8% у 2005р. до 7,4% у 2006р. Більш суттєве зниження цього показника спостерігалося  серед чоловіків, на відміну від жінок, та серед міського населення на відміну від сільського населення, показник якого залишився на рівні 2005р.

За віковими групами найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці 15–24 років, а найнижчий - серед осіб  пенсійного віку.Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2005р., зменшилась на 12,0% та становила у 2006р. 784,5 тис. осіб, що складає понад половину кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. За останні шість років зниження обсягів зареєстрованого безробіття відбулося за рахунок населення міської місцевості, де кількість зареєстрованих безробітних скоротилась більш як удвічі (з 904,5 тис. осіб у  2000р. до 386,7 тис.осіб у 2006р.). Натомість у сільській місцевості переважала тенденція до зростання зазначеної категорії громадян, яка за 6 років зросла на 45,1%. За сприянням державної служби зайнятості за 2006р. було працевлаштовано  понад 1,1 млн. незайнятих осіб., або  більше  третини (39,7%) незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2005р. відповідно – 1,0 млн. та 36,4% відповідно). Тенденція в цілому позитивна.

60. Зайнятість та безробіття у макрозв’язках.

Рп посідає центральне місце серед інших ринків. Основу рп становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані робітники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками останніх є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, на предметів праці, але володіють здібностями дл праці – це наймані робітники. Вони пропонують свою робочу силу за плату, а роботодавці пред’являють попит на неї та оплачують її. Т.ч. на рп мають місце як і на інших ринках пропозиція, попит, та ціна у вигляді з\п. Пр робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем з\п, культурою, податковою системою тощо. Попит на рс виявляється в потребі роботодавців мати необхідну кількість та якість найманої рс для виробництва продукції та визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного попиту в нац госп-ві та техн оснащенням виробництва. Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який прямо залежить від кон’юктури ринку загалом та фази екон циклу у країні. Коли економіка у стані циклічного піднесення По на рс зростає, отже рп розширюється і навпаки. Розширення чи звуження рп викликає зміни чисельності його складових: зайнятих та безробітних. Зайнятість у країні визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну з\п або з метою отримання інших видів доходу. З точки зору макроекономічного аналізу зайнятість це діяльність працездатного населення,яка спрямована на створення суспільного продукту (національного доходу). Безробіття – це явище, за якого частина економічно активного населення не може використати свою рс. Визначається безробіття як різниця між кількістю осіб, що входять до складу рс в даний момент та кількістю зайнятих. Існує фрикційне, структурне і циклічне безробіття. Фрикційне пов’язане з пошуками чи очікуванням роботи, є короткочасне. Структурне безробіття носить довгостроковий характер і полягає в тому, що структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць і безробітні не можуть отримати роботу без певної кваліфікації чи додаткового навчання. Циклічне безробіття викликане спадом виробництва та скороченням попиту на робочу силу. Проблеми функціонування рп та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення з\п. В умовах, коли з\п досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Класичний аналіз доводить, що безробіття виникає внаслідок постійних прагнень самих найманих робітників до підвищення своєї з\п. Рівновага в цьому випадку досягається тільки з допомою ринкового механізму. Тобто надлишок Пр має тиснути на ціни до низу. Це означає, що безробіття може знижувати рівень з\п, а це , в свою чергу, підвищує рівень зайнятості. У класичній моделі стабільна з\п означає існування безробіття. Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою, тому на зміну класичній теорії приходить кейнсіанська. Кейнс не заперечував, що зменшення з\п може призвести до зростання зайнятості, але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як найкращі ліки проти безробіття. Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної політики невтручання держави, яку пропагували класики і відповідно до якої безробіття чинило тоск н азниження рівня з\п. Він рекомендував: держава повинна вести боротьбу з безробіттям за допомогою експансійної фінансової політики.