50. Пропозиція грошей та фактори, що її визначають. Депозитний та грошовий мультиплікатори.

Пропозиція грошей (М⁵) складається з готівкових грошей поза банківською системою (ГГО) та чекових депозитів (Д), тобто:

М⁵ = ГГО+Д.(8.3)

За своїм складом грошова пропозиція визначається агрега­том МІ, де готівкові гроші являють собою зобов'язання Цент­рального банку, а чекові депозити - зобов'язання комерційних банків.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не використані для кредитування з метою забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (ТК).

Якщо фактичні банківські резерви дорівнюють депозитам, то маємо справу із системою 100% банківського резервування. За таких умов банки не впливають на рівень грошової пропозиції, але визначають структуру грошової маси. Якщо обсяг банківсь­ких резервів менший, ніж загальна сума банківських депозитів, то така система має назву часткового банківського ре­зервування.

Сучасна банківська система базується на частковому ре­зервуванні банківських депозитів.

Головним компонентом банківських резервів є обов'яз­кові (мінімальні) банківські резерви (К), які зберіга­ються у Центральному банку (НБУ).

Головною функцією вимоги обов'язкових банківських ре­зервів є необхідність контролю Національного банку за величи­ною грошової пропозиції (М³).

За законом, всі комерційні банки повинні мати обов'яз­кові резерви (К).

Норма обов'язкового резервування (г) (резервні вимоги) визначається як відношення суми обов'язкових ре­зервів (К) до суми залучених депозитів (Д):

Величина, на яку фактичні резерви банку (ТК) перевищують його обов'язкові резерви (К), називається надлишковими резервами (В) банку:

В = ТК-К.

Норма фактичного резервування (гг) визначається відношенням фактичних резервів комерційних банків до депо­зитів (Д):

(К + В)

гг = ₌—.(8.6)

д

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, пе­ревищують банківські резерви. Перевищення депозитних гро­шей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші.

Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів (В).

Процес створення банківських депозитів проілюстровано схемою 8.2.

'

Усі разом комерційні банки в умовах дворівневої банківської системи «створюють» гроші, коли надають позики в обсязі своїх кредитних ресурсів.

Величина можливого зростання грошової маси у комерцій­ній банківській системі визначається нормою обов'язкових банківських резервів (У).

Чим більша норма обов'язкових банківських резервів, тим менше зростання грошової маси.

Відношення приросту кредитних ресурсів (ДМ^ ] до приросту грошової бази (Н) визначає депозитний мультиплікатор:

(8.7)

т =

Депозитний мультиплікатор (т) обернено пропор­ційний нормі мінімальних банківських резервів (г):

т =

Він показує, у скільки разів комерційні банки збільшують розмір грошової маси в обігу.

Грошова пропозиція (М^$) пов'язана з грошовою базою (Н) таким чином:

'

де АМ⁵ - приріст пропозиції грошей; т - депозитний мультиплікатор; А// - приріст грошової бази.

Центральний банк, регулюючи розміри обов'язкових резер­вів (г), може значно впливати не тільки на діяльність комерцій­них банків, а й на економічне життя в цілому.

Процес емісії платіжних засобів у межах системи

комерцій­них банків називається кредитною

мультиплікацією. Кредитна мультиплікація визначає

максимальний рівень кре­дитної експансії на внутрішньому ринку, і, відповідно, мак­симальний обсяг грошової маси, що випускається банківською системою при певному рівні резервних вимог.

Грошовий мультиплікатор

Реальна здатність банків створювати гроші залежить не лише від норми обов'язкових банківських резервів (г), але й від поведінки населення та його довіри до банківської системи в цілому. Чим нижча довіра до банків, тим меншою є їхня здатність надавати кредити і, відповідно, впливати на грошову пропозицію (М⁵).

Грошовий мультиплікатор (т*) - це ускладнений варіант депозитного, в якому враховується поведінка як банків, так і населення. Він визначається за формулою:

т* =

де т* - грошовий мультиплікатор;

а" - відношення готівкових грошей до депозитів у населення;

г - норма обов'язкових банківських резервів (відношення ре­зервів до депозитів).

З формули (8.10) витікає:

1) чим більша величина а", тим менший грошовий мультиплі­катор;

2) чим більша норма обов'язкових банківських резервів, тим менший мультиплікатор.

Необхідно відзначити, що грошовий мультиплікатор значно менший, ніж депозитний, тому що він враховує готівкові кошти у населення.

При Л - 0, тобто, коли населення зберігає всі свої гроші в банках, грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному: т* = т.

визначається як відношення грошової маси (М⁸) до грошової бази (Н) (гро­ші Центрального банку).

Грошовий мультиплікатор (т*) показує, у скільки разів зміниться обсяг грошової маси (М⁵) в разі зміни грошової бази

(Я) (див. мал. 8.2).

Таким чином, грошову масу можна представити як добуток грошової бази і мультиплікатора:

М⁵=Нт. (8.11)

Грошовий мультиплікатор використовується інститутами грошової системи для макроекономічного прогнозування про­позиції грошей і регулювання грошової маси.

Важливу роль у цьому процесі відіграє Центральний банк, який контролює грошову базу (Я).

Грошовий мультиплікатор визначає силу грошей. При цьому гроші, які перебувають в обігу, називають:

=> грошима підвищеної сили, якщо т* > 1;

=> грошима пониженої сили, якщо т* < 1;

=> грошима нейтральної сили, якщо т* =1.

Крім мінімального резервного покриття, комерційні банки часто відраховують певний процент від отриманих внесків у свій депозитний резерв - тримають власну касу. Формуван­ня надлишкових резервів (В) обмежує можливості комерцій­них банків у наданні кредитів.

Співвідношення грошової маси і маси товарів та послуг є ос­новним питанням «здоров'я» грошової системи і визначає купі­вельну спроможність грошей.

Купівельна спр&можність грошей визначає кількість товарів та послуг, які можна купити за грошову одиницю.

Очевидно, що з підвищенням рівня цін купівельна спромож­ність грошей знижується.

Грошовий агрегат (МІ) (сума готівки та депозитів до запи­тання) залежить як від маси грошей високої ефективності (МИ), так і від співвідношення резервів і депозитів комерційних

банків (г) та від співвідношення готівкових коштів та депозитів населення (4):

МІ = /п*МЛ. (8.12)

Фактоои що визначають пропозицію грошей

=> Кількість грошей (М⁵) у країні зростає, якщо:

• зростає грошова база (Н);

• знижується норма обов'язкових мінімальних банків-

ських резервів (г);

• зменшуються надлишкові резерви комерційних бан­ків (В);

• знижується частка готівкових грошей у загальній сумі платіжних засобів населення (А).

Величина (Н) та (г) визначаються політикою Центрального банку (НБУ) і виступають екзогенними параметрами моделі пропозиції грошей (М⁵).

Параметри (В) та (</) є спадними функціями ставки про­цента (і): В = В (і); Л = сі (і), оскільки із зростанням (і), у ко­мерційних банків посилюється заінтересованість у зниженні надлишкових резервів, а у домогосподарств - готівкових грошей.

Функція пропозиції грошей (М³) визначається таким чином:

М⁸ =т*(г,в(і),а(і))-Н, (8.13)

де т* - грошовий мультиплікатор.

Взаємозв'язок дефіциту Державного бюджету фЕР) з інф ляцією (Р) можна формально записати таким чином:

де Р - рівень інфляції; М- пропозиція грошей; Р - рівень цін;

інфляційний податок на реальні грошові залишки;

1 + Р

М— - рівень реальних грошових залишків (купівельн

спроможність номінальних грошових коштів, які знаходяться даний період у населення).