1. Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:

— внутрішній борг перед юридичними і фізични­ми особами власної країни;

— зовнішній борг перед іноземними країнами в особі міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій.

2. Залежно від структури боргових зобов'язань виділяють:

— монетизований борг, який складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками;

— не монетизований, який включає:

• заборгованість держави з державних замовлень та надання послуг державним установам;

• заборгованість держави з виплат заробітної пла­ти бюджетному сектору економіки;

• заборгованість з виплати соціальних трансфертів (пенсій, стипендій, допомог тощо).

Вплив державного боргу на економіку може бути позитивним і негативним.

У фазі зменшення виробництва державні запози­чення стимулюють зростання сукупного попиту, збіль­шують рівень зайнятості та рівень доходів населення, стимулюють економічне зростання, отже позитивно впливають на економіку.

Негативні наслідки державного боргу пов'язані з витісненням приватного капіталу з інвестиційного процесу, що обмежує економічне зростання, спричиняє перерозподіл доходів на користь власників облігацій, зменшує обсяг споживчого попиту, збільшенням по­датків для обслуговування державного боргу, перекла­данням відповідальності за погашення боргових зобо­в'язань держави на майбутні покоління.

Управління державним боргом включає:

— вивчення кон'юнктури на ринку позикового ка­піталу;

— випуск та розміщення нових боргових зобов'язань;

— погашення своїх боргових зобов'язань;

— виплату позиковох процентів;

— зміну позикових процентних ставок;

— анулювання боргу (у випадку фінансової неспро­можності держави).

Випуск та розміщення нових боргових зобов'язань для розрахунку за старі борги називають рефінансу­ванням боргу.

Для оцінки безпеки (чи небезпеки) подальшого зростання державного боргу важливо знати:

а) на що спрямовуються запозичені кошти. Якщо вони використовуються на погашення боргів уряду, небезпека такого боргу значно вища, ніж за умови, що запозичення інвестуються в економічні проекти;

б) співвідношення реальної процентної ставки на обслуговування боргу і приріст обсягу реального ВВП від цих запозичень.

На умови погашення державного боргу вплива­ють такі чинники:

— зміна курсу національної валюти до долара СІЛА за зобов'язаннями зовнішнього боргу в доларовому еквіваленті. Якщо, приміром, фактичний курс гривні до долара виявиться нижчим, ніж було враховано при затвердженні бюджету, спостерігатиметься економія коштів з обслуговування боргу;

— зміна процентних ставок за користування іно­земними кредитами, якщо обслуговування кредиту здій­снюється за плаваючою процентною ставкою;

— частка суми заборгованості, яка сплачується за плаваючою процентною ставкою;

47. Короткострокові та довгострокові наслідки державного боргу для України. Проблеми управління державним боргом України

Фінансування державних капіталовкладень за рахунок боргу має сенс та є доцільним, якщо нинішня вартість (сьогоднішня дисконтна вартість) майбутніх доходів є вищою, ніж теперішня вартість суми майбутнього погашення боргу процентних платежів. За таких умов держава не лише не обтяжує наступне покоління додатковими боргами, а навпаки - поліпшує його фінансове становище, тому що доходи перевищують вартість обслуговування боргу. Оскільки визначити майбутню прибутковість таких “інвестицій” державного сектора надзвичайно важко, багато промислово розвинутих країн використовують простий метод: видатки держави розподіляються на споживання (адміністративні витрати, оплата праці та пенсії державних службовців тощо) та капіталовкладення. При цьому робиться припущення, що всі “інвестиції” держави мають позитивну прибутковість, тобто що доходи від них покривають принаймні виплату боргів та відсотків. Отже, вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік не перевищує річного обсягу таких “інвестицій”. У багатьох країнах ця вимога закріплена законодавством. Для тих країн Західної Європи, які з 1999 р. ввійшли до Європейського Валютного Союзу, цю вимогу зробили ще простішою: було погоджено, що річний дефіцит бюджету країни-члена не має перевищувати 3% ВВП, що загалом відповідає частці державних капіталовкладень у ВВП.

Теоретично, якщо не трапиться значних потрясінь ззовні, дотримання цієї вимоги з боку держави гарантує, що на середню та довготривалу перспективу вона не матиме проблем з обслуговуванням боргу, оскільки поточний дефіцит бюджету та зростання боргу “прив'язані” до ВВП (який зростає тими ж темпами або вище) та зростання податкових надходжень. Втім у випадку України фактично існує така ситуація:

• від початку перехідного етапу дефіцит бюджету набагато перевищує обсяг капіталовкладень держави;

• було здійснено мало структурних реформ, які можуть оцінюватися залученням інвестицій;

• як номінальні, так і реальні відсоткові ставки за державним боргом є дуже високими.

У відсотковому відношенні до ВВП державний борг збільшився впродовж 1991-1999 рр. з 10 до 48%, але потім він почав зменшуватись і у 2004 р. склав 24,7% (див. додаток 1, рис. 1, табл. 1). Слід зауважити, що це зростання було б набагато вищим, якби до 1996 р. у реальному не відбулося помітної ревальвації національної валюти. Високі відсоткові ставки та постійний дефіцит бюджету мали значний вплив на загальне співвідношення між державним боргом та ВВП.

Фахівці Міністерства фінансів прогнозують, що співвідношення державного боргу до ВВП у 2005 році складе 17%. Раніше припускалось, що таке співвідношення буде дещо вищим – 18%.

На кінець минулого року співвідношення державного боргу до валового внутрішнього продукту становило 20%. Це свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу, який послідовно скорочується у співвідношенні до розвитку економіки і відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України. У 2001-2002 рр. таке співвідношення утримувалось на рівні близько 29-31%, у порівнянні з 48 % у 1999 році. (див. додаток 1, рис. 1). На кінець 2003 року співвідношення державного боргу до ВВП становило 25 %.

Україна дотримується поміркованої політики управління державним боргом, головною особливістю якої є зниження ризиків запозичень шляхом збільшення термінів та зниження вартості обслуговування. Міністерство фінансів ефективно здійснює політику заміщення дорогих запозичень минулих років дешевшими.

Незважаючи на зниження темпів падіння ВВП (у 1997 р. – 3%, у 1998 р. – 1, 7%, у 1999 р. – 1, 7%, у 1999 р. – 0, 4% проти в середньому за рік 9, 1% за 1991-1996рр.). До кінця призупинити цей процес не вдалось. Але навіть якщо це і буде досягнуто найближчим часом, то після тривалого і значного (майже втричі) зменшення обсягів ВВП цього буде явно недостатньо для досягнення макрофінансової стабільності. Для виходу з кризи в даний час необхідно забезпечити щорічні темпи економічного зростання на рівні 6-7%.

Детальний аналіз чинної податкової системи свідчить, що за умов її збереження досягти вказаних темпів економічного зростання неможливо. Жорсткий податковий прес, що має місце в Україні, веде до “тінізаціі” економіки у досить специфічному напрямі, коли у тінь виводиться не сама діяльність, а доходи підприємств і громадян. Визначити реальний рівень приховування від оподаткування доходів досить складно. Його можна оцінити тільки опосередковано – на основі даних податкової служби про значну кількість порушень податкового законодавства і про суму донарахованих податків.Нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні, а звідси і її низький кредитний рейтинг, обмежили вибір кредиторів і умов надання коштів. Таким чином, залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок.

Навіть за умови ефективного використання залучених коштів завдання, виконання яких фінансується в тому числі за рахунок позик, належать до категорії довгострокових, тобто наслідки їх організації стануть відчутними не раніше ніж за 15 років від початку впровадження проектів. Це означає, що такі проекти не можуть бути джерелом погашення короткострокових позик, залучених на їх фінансування. Тоді необхідні кошти віднаходяться шляхом рефінансування – залучення нових кредитів для погашення старих. На жаль, ефективність використання Україною державних позик не відповідає вимогам її основних кредиторів, що значно ускладнює процес залучення додаткових фінансових ресурсів. Одночасно уряд намагається поліпшити умови надання коштів, враховуючи швидке наближення обсягів державного боргу України до межі, за якою – тільки дефолт.

У структурі державного боргу значно переважає зовнішня заборгованість. Подібна статистика прояснюється і динамікою самого державного боргу, і динамікою корельованих з ним макроекономічних показників. Щодо внутрішньої заборгованості, її структура та обсяги кілька разів переглядалися. Так, у 1997 р. було анульовано заборгованість перед НБУ, кредитні емісії якого досить довго були мало не єдиним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету України. З іншого боку, на питому вагу внутрішньої заборгованості в загальному заліку державного боргу вплинула девальвація української грошової одиниці. Відносно вигідні тоді умови зовнішніх позик сьогодні істотно програють порівняно з внутрішніми.

Обслуговування такого державного боргу для бюджету України, який ще жодного разу не зводився без дефіциту, стає складним. Кожного року на 20 років вперед у бюджет закладатимуться видатки з обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Серед непопулярних методів полегшення тягаря державного боргу, номінованого в гривнях — кредитна та грошова емісія, яка зменшує реальну суму державного боргу і одночасно усуває ефект перерозподілу доходів на користь заможних громадян. Його відносять до недоліків існування ринку державних запозичень.