Ответы на билеты история заруб.стран

№57 Славетна революція. Білль про права 1689. Акт про устроенння 1701р.

На відміну від Першої революції, Друга - Славна - була абсолютно безкровною. Це був державний переворот, у результаті якого панівні класи передали королівську владу Вільгельму Оранськаму. Переворот став результатом компромісу між буржуазією та "новим дворянством" (партією вігів) і частиною великих землевласників, інтереси яких відстоювала партія торі.

Причиною перевороту було незадоволення партії вігів і частини торі самодержавною та прокатолицькою політикою Якова II, що за­грожувала активізацією народного руху та притісняла інтереси буржуазії й "нового дворянства". Запрошуючи Вільгельма на пре­стол, парламентарі вважали, що він, заклопотаний проблемами на континенті, не дуже буде втручатися в англійські справи..Підсумком перевороту було встановлення в Англії конституційної монархії, в якій вищою владою, що відображала волю значної частини земельних аристократів і великої буржуазії, став Парламент. Перемога цих сил над королівським абсолютизмом була закріплена в 1689 р Білем про права. Цей акт істотно обмежував королівську владу на користь Парламенту, а саме:

• король не мав права без згоди Парламенту скасовувати, при­ зупиняти закони чи звільняти будь-кого від їхньої дії;

• без згоди Парламенту король не міг встановлювати та збирати які-небудь податки;

• королю заборонялося без згоди Парламенту збирати й утриму­ вати армію;

• вибори до Парламенту мали бути вільними;

• виступи й обговорення актів у Парламенті не повинні були обмежуватися та контролюватись будь-яким чином;

• Парламент мав право приймати будь-які закони;

• Парламент мав скликатися досить часто;

королівські витрати щорічно затверджував Парламент

Крім цього встановлював відповідальність міністрів перед судом, надавав право підданим звертатися з петиція­ми безпосередньо до короля, встановлював порядок успадкування престолу та ін.. Акт про престолонаступництво був підписаний у 1701 р. Основні положення Акта про престолонаступництво: після смерті Вільгельма королевою мала стати його донька принцеса Анна Донська;

— якщо в Анни не буде дітей - корона мала перейти до німецьких князів Ганноверзьких;

• особа, що вступала на королівський трон, повинна була при­ єднатися до Англіканської (протестанської) церкви та не підтриму­ вати жодних зв'язків з Папою Римським;

• король не мав права без згоди Парламенту виїздити за межі Англії;

• особа, що була народжена за межами Англії, не могла бути членом Таємної ради, депутатом Парламенту, обіймати будь-яку іншу відповідальну посаду в державному апараті;

• усі акти короля потребували підпису відповідного міністра ("міністерська відповідальність перед Парламентом");

• заборонялося обіймати посаду в королівській адміністрації й одночасно бути членом Парламенту;

• судді, призначені короною, залишалися на своїх постах "доки ведуть себе добре", їх можна було змістити тільки за рішенням Парламенту;

• король не мав права милувати тих своїх міністрів, які були засуджені Парламентом у порядку імпічменту.

У цьому акті простежується намагання Парламенту бачити на престолі невпливову особу, котра не становила б загрози для нього та водночас закріпити своє верховенство в державі

№58 Фомування парламентаризму. Реформи виборчої системі 19ст. В Англії

Історія загальнонаціональних представницьких органів знала і великі успіхи, і падіння . Попри все ідея парламентаризму витримала випробування часом. Людство не винайшло нічого кращого для створення гарантій індивідуальної свободи, захисту демократії, ніж парламент, тому принципи парламентаризму є загальновизнаними.Парламентаризм – це система взаємодії держави і суспільства, в якій почесне місце належить парламенту. Ці поняття тісно пов’язані між собою, але не є тотожними.Парламент може функціонувати і без парламентаризму, про що свідчить історичний довід. Але парламентаризму поза парламентом бути не може .Наявність чи відсутність парламентаризму в країні зумовлюється і визначається саме наявністю сильного,авторитетного парламенту, який наділений відповідними повноваженнями і здійснює їх в повній мірі у своїй практичній діяльності. авторитетного парламенту, який наділений відповідними повноваженнями і здійснює їх в повній мірі у своїй практичній діяльності. . Спочатку це були народні збори (зібрання всіх членів племені), що були фактично формою прямого народовладдя, потім - рада старійшин, очолювана вождем. У випадку союзу племен народні збори ставали зібраннями представників племен. Таким чином, в основі організації державного утворення первісної держави з'являються елементи народовладдя і представницької влади поруч з владою одноосібною, часто деспотичною.В історії розвитку парламенту і парламентаризму нараховують такі етапи:

І – становлення інституту парламентаризму (14-19 ст.ст.) (утворення парламенту як органу держави, вироблення способів його формування);

ІІ – золотий час парламентаризму, розквіт парламентів і парламентаризму (кінець 18 – початок 20 ст.ст.) (парламенти обиралися на основі цензового виборчого права, виражали інтереси одного класу);

ІІІ – криза парламентаризму (початок 20 ст.)

Парламент Англії почав формуватися у XIII столітті,а поштовх цьому дала політична боротьба баронів, церкви, рицарства і міст з королем за Конституцію. На той час до англійського парламенту входили вищі сановни¬ки церкви, барони, рицарі, та посадові чини міського і місцевого рівня.Джон Локк був прихильником конституційної монархії. Він вперше запропону¬вав теорію поділу влад, за якою вона б розподілялась на три гілки:

законодавчу, яка приймає закони;

виконавчу, яка виконує закони; і

союзну (федеративну), яка відає зовнішньою політикою.

Парламент Англії став взірцем парламентської демократії і практичною основою для розбудови парламентів світу.Заклики до проведення реформи почались задовго до 1832 року, але були безуспішними. Підсумковий проект закону було запропоновано партією вігів на чолі з Прем'єр-міністром лордом Греєм. Він зустрів значну опозицію з боку парламентських фракцій, які керували країною упродовж тривалого часу (особливо опозиція відчувалась у палаті лордів). Тим не менше, в результаті тиску з боку громадськості, законопроект було ухвалено.

Законом було надано представництво у парламенті великим містам, що виникли в ході промислової революції, а також було вилучено представництво «гнилих містечок». Окрім того закон збільшив кількість осіб, які мали право голосу, збільшивши число електорату з близько 400 000 до 650 000 чоловік, що дозволило брати участь у голосуванні кожній шостій людині із загальної кількості населення близько 14 мільйонів.Однак у виборчому праві залишилися феодальні пережитки: жінки не мали виборчих прав, деякі категорії осіб мали подвійне представництво. Ці недоліки було усунено в Англії вже в XX столітті..

№59 Джерела,особливість та зміст буржуазного права Англії

Буржуазне право Англії, що виникає разом зі становленням буржуазної держави, було прототипом англосаксонської правової системи. Основним джерелом цієї правової системи був судовий прецедент, який вважався обов'язковим для судових установ.  Англійське буржуазне право мало певні особливості: феодальний архаїзм форм; значна самостійність англосаксонських правових інститутів; відсутність зводу чинних норм. Та, незважаючи на це, воно засновується на таких основних принципах буржуазного права: 

необмеженому праві приватної власності; свободі договору; формальній рівності всіх перед законом тощо. 

В той час у Англії було відсутнє цивільне право як галузь права, закони стосувалися лише конкретних сфер цивільного права, але й вони не були зведені в якусь систему. Англійське право не передбачало поділу речей на рухомі та нерухомі, воно встановлює інший розподіл -реальна власність (земля), розпоряджання якого було обмежене певними формальностями, й особиста власність (решта предметів і права), якою можна було розпоряджатися вільно. Значного розвитку в ХІХ ст набуває договірне право— створювалися правила не лише щодо певних видів договорів (купівлі-продажу, дарування, застави, публічного перевезення вантажу та пасажирів, страхування тощо), але й поступово вироблялися загальні правила про зобов'язання. У сімейному праві також відбулися реформи, виникає громадянський шлюб, але він не був обов'язковим. Главою сім'ї був чоловік. було введено розлучення, що для чоловіків було більш простим, аніж для жінок. У спадковому праві закріпився принцип свободи заповіту. Заповідати майно могла особа, котрій виповнився 21 рік. Кримінальне право вирізнялося консерватизмом.Визнавалося 3 види злочину: зрада, тяжкий кримінальний злочин, та дрібні злочини. Англійське кримінальне право було найсуворішим. в Англії виділяли близько 50 видів злочинів, які каралися смертною карою.

Трохи пізніше починаеться скасовування варварських методів покарання таких я смертна кара. Вона застосовувалася лише для тих хто скоїв тяжкий злочин (вбивство,зраду).Заслання до колонії були замінені каторжними роботами на певний строк, або довічно. Таким був розвиток буржуазного права в Англії, де тривалий процес пристосу-вання судових прецедентів, наповнення буржуазним змістом феодальної правової фо-рми стали основним напрямом утворення буржуазної правової системи.

№60 Боротьба американських колоній за незалежність.

Декларація за незалежність 1776р.

Війна за незалежність США, що називається "Американської революцією" (1775-1783)  війна між королівством Великобританія і роялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 англійських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великобританії, як самостійна союзна держава. Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права англійського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великобританією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великобританії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту англійських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави - Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією. На початку війни тринадцять колоній не мали власної армії та флоту. Для оборонних потреб кожна колонія утримувала місцеве ополчення. Ополчення мало легке озброєння, не мало уніформи та було малодосвідченим. Бійці служили лише від кількох тижнів до кількох місяців, не хотіли йти далеко від дому та були непридатними для широких військових операцій. Ополчення мали брак тренувань та дисципліни, але переважали кількісно та були в змозі розбити регулярні війська, сторони використовували партизанські методи ведення війни, але американці досягли значних успіхів у придушенні сил роялістів у той час як британські сили були далеко від місця операції.

Уряд Франції під керівництвом Короля Луї XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії спонукали Францію відкрито вступити в війну , тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Англією протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Англії, влаштувавши атаку на на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ з Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.

Протягом усієї війни англійці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року.

Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки  виданий Другим Континентальним конгресом північноамериканських колоній Великої Британії документ, прийнятий 4 липня 1776 року, яким було проголошено, що тринадцять колоній уПівнічній Америці стають вільними та незалежними державами і що всі політичні зв'язки між ними таВеликою Британією анулюються. У Декларації незалежності США можна виділити три змістові частини. У першій частині стверджується, що всі люди є рівними і з народження володіють невід'ємними правами, основними з яких є життя, свобода та прагнення щастя. Саме для забезпечення цих прав люди запроваджують уряд. Оскільки ж народ є джерелом влади, то він може і зобов'язаний замінити або навіть знищити поганий уряд. Ця частина документа має загальний характер і стосується будь-якого народу. В другій частині Декларації перелічуються вже конкретні дії англійського короля, якими він порушує права мешканців північноамериканських колоній. Тому в третій частині з двох попередніх посилань робиться умовивід щодо незалежності від англійської корони. Хоча в Декларації містилися слова "Сполучені Штати Америки", вона не означала створення єдиної федеративної держави, а лише зафіксувала початковий етап становлення суверенної держави.

№ 97 Державно-правовий розвиток Болгарії у ХХ ст..

Найдавнішим населенням Болгарії були фракійські племена. На початку V ст. до Р. X. у них виникли перші держави ранньорабо-власницького типу (на території Болгарії- держава одризів). УІ ст. територію Болгарії завоював Рим. У 395 р. при розділі Римської імперії ця територія ввійшла до складу СхідноїРимської(Візантійської) імперії. Наприкінці V—на початку VI століть на Балканський півострів (зокрема й на територію Болгарії) приходять слов'яни (анти та склавіни), що осідають тут. На початку VII ст. виникає перша слов'янська ранньо­феодальна держава (держава Семи слов'янських племен у північній Болгарії). У 70-х рр. VII ст. на територію Семи слов'янських племен із південної Бессарабії відбувається вторгнення протоболгарів (пере­селилися туди під натиском хозар з Приазов'я і Нижнього Поволжжя). Між болгарами та слов'янами був укладений союз у боротьбі проти Візантії.

У 681 р. Візантія визнає болгарську державу. Першим правителем Болгарського царства був хан Аспарух. За нього виникає Перше Болгарське царство (681-1018 рр.). На чолі держави стояв хан (князь), який мав титул "івічГ ("великий"). Йому допомагала Рада знаті. Іноді скликалися народні збори. Від князя Симеона (893-927) для позначення монарха використовуються титули, узвичаєні у Візантії - кесар, василевс. Народні збори (собори) поступово втрачають свою роль і, навпаки, посилюється значення й авторитет постійної ради - санкліта. Важливу роль в управлінні відігравали логофест (перший міністр), протовестиарій (відав фінансами), великий воєвода (здійснював керівництво військами). У містах правили воєводи, а в сільській місцевості - старости.

Болгарське царство проіснувало до 1018 р. та знову було підкорене Візантією. Унаслідок повстання болгар на чолі з Петром і Асенем відбувається звільнення країни від Візантійського іга й утворюється Друге Болгарське царство, що проіснувало з 1187 р. до 1396 р. У цей період на чолі держави стояв цар, влада якого стала спадковою. Йому належала законодавча, виконавча та судова влада. Та ця влада певною мірою була обмежена боярською радою. Збереглася колишня система управління: великий логофест, протовестиарій, великий воєвода.

Наприкінці XIV ст. Болгарія, як й інші країни Європи, розпалася на низку феодальних самостійних держав і була нездатна чинити серйозний опір загарбникам, тому в 1396 р. її поневолили турки.

Основним джерелом права протягом тривалого часу був звичай, покладений в основу перших записів слов'янського права. Най-відоміша пам'ятка феодального права Болгарії— "Закон суднийлюдям" (865 р.). Діяли також церковні збірники права, жалувані грамоти болгарських царів (хрисовули), збірники візантійського права.