4. Місцеві податки і збори в Україні.

Інститут місцевих податків і зборів є ключовим у сфері формування доходів місцевих органів влади. Теорія місцевого оподаткування почала інтенсивно розвиватися в середині ХІХ ст.

В кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. сформувалися дві основні теорії місцевого оподаткування:

1. Теорія поворотної послуги – визначає місцеві податки як плату за послуги які надає орган місцевого самоврядування членам територіального колективу. За цією теорією податки і збори не є державними податками.

2. Теорія яка не розрізняє природи місцевих та державних податків і вважає їх обов’язковими платежами громадян.

Історія запровадження місцевих податків в Україні починається за часів Київської Русі та її міських самоврядних громад.

Міські громади Київської Русі встановлювали збори з населення і спрямовували їх на розв’язання найважливіших громадських проблем у містах.

Важливим етапом становлення системи місцевих податків в Європі було утворення інституту місцевого самоврядування.

Після проведення земської реформи у 1864 році в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування, які отримали право на встановлення місцевих податків і зборів. Об’єктами оподаткування стали: земля житлові будинки, виробничі й торгові приміщення та інші споруди. Земські збори й повинності було скасовано у 1917 році.

У 1984 році було ухвалено указ президії ВР УРСР про самооподаткування сільського населення.

В міжнародній термінології місцеві податки і збори визначаються як локальні податки, які є основною статтею доходів місцевих бюджетів у більшості західних держав.

В середині 90-х років за рахунок місцевих податків і зборів формувався 61% комунальних доходів у Швеції, 51% у Данії, 46% у Швейцарії, 43% у Норвегії, 2% у Греції, 4% у Угорщині та 1% у Болгарії.

Внаслідок багатовікової еволюції на заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів характерною особливістю яких є:

1. Чисельність ( Бельгія 100 місцевих податків і зборів, Італія – 70, Франція – 50, Великобританія –1)

2. Масовість – в середньому дорівнює від 3,5 до 14% доходів сімей.

3. Регресивність – частка місцевих податків і зборів зменшується стосовно сукупного розміру доходів.

4. Прогресивні (Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Швеція).

5. Принцип застосування права податкової ініціативи (місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення ставок в межах гранично визначеного рівня).

Основні моделі податкових систем місцевих органів влади:

1. Австрія, Іспанія, Люксембург, ФРН – місцеві органи влади автоматично отримують фіксований % від прибуткового податку по країні.

2. Бельгія, Канада (крім Квібеку), Данія, Норвегія – місцеві органи влади самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку, щодо надходжень до централізованого бюджету.

3. Швейцарія, Квібек (Канада) – місцеві органи влади самостійно встановлюють ставки оподаткування та його базу з податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно місцеві податки не враховуються урядом при визначенні прибуткового доходу для податків, які надходять до центрального бюджету.

Місцеві податки і збори в Україні є складовою системою оподаткування. Засади побудови системи місцевого оподаткування визначені ЗУ “Про систему оподаткування.

Місцеві податки і збори:

• комунальний податок;

• податок з реклами;

• збір за паркування автотранспорту;

• ринковий збір;

• збір за видачу ордера на квартиру;

• курортний збір;

• збір за участь у перегонах на іподромі;

• збір за виграш на перегонах на іподромі;

• збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

• збір за право використання місцевої символіки;

• збір за право проведення кіно та телезйомок;

• збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей;

• збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

• збір з власників собак;

• збір за право використання суб’єктами підприємницької діяльності приміщень пов’язаних з їхню діяльністю які знаходяться в центральній частині населеного пункту та в будинках, що є пам’ятками історії та культури.