2. Суспільне життя

У суспільному житті республіки зміни були помітнішими. З'явилися організації з різними політичними концепціями і строкатим складом учасників: антисталінське товариство «Меморіал», Спілка незалежної української молоді, християнсько-демократичний фронт, товариство «Спадщина», екологічна організація «Зелений світ», культурницьке «Товариство Лева» у Львові. У лютому 1990 року у Києві відбулася установча конференція Товариства української мови імені Т.Шевченка, яку очолив поет Дмитро Павличко.

1 грудня 1991 р. в Україні було проведено референдум, на якому громадяни України (90,3% голосів) беззастережно підтримали Акт незалежності. Президентом Республіки Україна було обрано Леоніда Кравчука, колишнього компартійного ідеолога. Його перемога над кандидатами від демократів, справжніх патріотів, свідчила про недостатню політичну зрілість звільнених мас, які дуже швидко розчарувалися, оскільки процес розбудови української держави не був підкріплений радикальними, ефективними реформами і не поліпшив умов життя народу.

8 грудня 1991 р. після історичної зустрічі Бориса Єльцина, Леоніда Кравчука і Станіслава Шушкевича у Біловезькій пущі СРСР припинив своє існування і виникло унікальне утворення під назвою «Співдружність Незалежних Держав» (СНД), до якої пізніше приєдналися усі колишні республіки СРСР, окрім Литви, Латвії та Естонії.

Причинами розпаду СРСР стали, зокрема, неефективність економіки і занепад народного господарства, падіння життєвого рівні народу, економічна криза, придушення громадських прав і свобод людини, ігнорування досягнень науки і техніки, утиски національної свідомості, культури, русифікація багатьох сфер життя, нездатність союзного керівництва реформувати суспільство.

3. Конституція України

Ще в червні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила концепцію нової Конституції. Але конституційний процес рухався повільними темпами. Необхідні зміни вносилися до Конституції УРСР 1978 р. Достроковий розпуск Верховної Ради 1994 р. спричинив припинення роботи конституційної комісії. Після нових виборів співголовами нової комісії стали Л.Кучма та О.Мороз. Вже перші засідання довели її неспроможність зрушити з місця конституційний процес. Втративши надію на швидке прийняття Конституції, Президент вніс до Верховної Ради законопроект «Про державну владу і місце самоврядування в Україні", який являв собою своєрідну «малу Конституцію». Однак переговори з її приводу затягалися, тому Л.Кучма видав указ про проведення опитування громадської думки щодо довіри громадян України Президенту й Верховні Раді. До опитування справа не дійшла. У червні 1995 р. Л.Кучма та О.Мороз підписали конституційну угоду, яку підтримала більшість депутатів Укладення угоди сприяло пожвавленню і конституційного процесу.

З лютого 1996 р. депутатами почалося обговорення тексту майбутньої Конституції. На початку червня проект було прийнято у першому читанні. Але при розгляді документа у другому читанні процес обговорення зайшов у глухий кут. Депутати не могли дійти згоди з приводу принципових питань: про приватну власність, у тому числі й на землю, про державну символіку, про мови тощо. Оскільки в червні термін дії Конституційної угоди вийшов, Л.Кучма підписав указ про винесення проекту Конституції на всенародне обговорення. Тобто, мова йшла про прийняття Конституції, обминувши парламент. Зрозуміло, цей варіант завдав би відчутного удару по авторитету Верховної Ради. Тому, незважаючи на деякі неузгодженості, 28 червня 1996 року о 9-й годині ранку Верховна Рада прийняла Конституцію України. Остаточний варіант її тексту – це до певної міри результат компромісу з конкретних питань. Прийняття Конституції заклало підвалини для становлення України як демократичної, правової держави.

Проголошення незалежності України та заборона компартії відкрили новий, посткомуністичний етап формування багатопартійності в країні. Швидко зросла кількість політичних партій: якщо на початку 1993 р. їх було зареєстровано 18, то через п'ять років – 44.

Починаючи з другої половини 1993 р. Україну дедалі більше охоплювала криза. Концепція державного будівництва була відсутня. Діяльність вищих органів влади не забезпечувала ефективного управління суспільством. За час своєї діяльності Верховна Рада 12-го скликання змінила чотири уряди (В. Масола (травень-жовтень 1990 р.), В.Фокіна (листопад 1990 р.- жовтень 1992р.), Л.Кучми (жовтень 1992 р.- вересень 1993р.), Л.Кравчука – Ю. Звягільського (вересень 1993 – червень 1994 р.)), розглянула сім програм виходу з кризи. Жодна з них не була реалізована.