3. Посилення національного Українського руху. Кирило-Мефодіївське братство.

Пробудження національної свідомості українців почалося в 1 половині ХІХ ст. на Лівобережній та Слобідській Україні, де не згасла пам‘ять про козацтво та Гетьманщину.

В історії українського національного руху можна виділити три періоди:

1. музейний – збирання історичних документів, фольклору, старожитностей;

1. культурницький – відродження національної мови, активне впровадження її в літературу, освіту, театр, започаткування наукового національного мовознавства, фольклористики, історіографії;

1. політичний – створення політичних організацій, одним із завдань була реалізація самовизначення українського народу.

На перших етапах національно-духовного відродження аматорський підхід до відтворення історії та культури народу поєднувався з науковим. У першій половині ХІХ ст. започатковуються окремі галузі українознавства. Від загальноісторичних досліджень відгалужуються етнографічні, фольклористичні та мовознавчі дисципліни.

В січні 1846 р. в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Організатори: М. Костомаров – проф. історії КУ, І. Гулак – чиновник, В.Білозерський – учитель Полтавського кадетського корпусу. У квітні 1846 р. вступив Т.Г. Шевченко.

Товариство мало програмні документи: «Статут і правила товариства «Книга буття українського народу».

Головне: проведення ідеї рівності, об`єднання слов`янських народів в єдиний союз. В основі принципи християнства: рівність, добро, справедливість. Вважали українців месією слов‘ян (враховуючи відвічну українську демократію).

У соціально-політичній сфері: знищення самодержавства, утворення демократичних республік й об‘єднання їх у всеслов‘янську федерацію. Передбачалось об‘єднання південних русинів (українців), північних слов‘ян (росіян), білорусів, сербів, поляків, чехів, хорватів, болгар. Республіки є автономні, мають власний сейм, а для керівництва загальнофедеративними справами – «Загальний слов‘янський собор» (який мав обиратись в м. Києві). В усіх республіках ліквідовується поділ на стани, кріпацтво, смертна кара і тілесні покарання, вводиться обов‘язкове навчання, єдина система мір, ваги, монети, усунення мита на торгівлю.

В березні 1847 року товариство було відкрито, члени його заслані в різні міста та поставлені під поліцейський нагляд.

4. Розвиток національно-визвольного руху: громадники, народовці, марксисти, соціал-демократи.

Духовним осередком українського національного руху з народницьким змістом був Петербург, саме в 1856 р. Костомаров і Куліш на гроші Тарновського та Галагана заснували громаду з друкарнею, де виходять друком твори І.Котляревського, Т.Шевченка, М. Вовчка та ін.

З 1860 року починає виходити місячник «Основа» – головний друкований орган українського національного руху. Завдяки йому відкриваються громади в Полтаві, Харкові, Чернігові, Києві.

Але діяльність народників викликала страх перед революційним бунтом. В 1863 році заслані Чубинський, Кониський, Лобода та ін. (Справу малоросійської пропаганди завершив міністр внутрішніх справ Валуєв, який циркуляром 1863 року заборонив українську мову «...усі слов‘янські потоки злилися в російському морі».

Після Ємського наказу 1876 року почався розклад громад, з 1874-1875 рр. Почалось ходіння в народ. (Більш детально розглядаються фіксованим виступом)

Український національно-визвольний рух має 2 напрямки (Загальна назва "різночинський") 1861-1895 рр.

- Революційні демократи, співробітничали з групою «Визволення праці» (1883) виступали за знищення експлуатації за політичні свободи. Головна сила народників, селянство – Чернишевський, Огарьов, Герцен. Організація 1861-1864 рр. «Земля та воля».

- Ліберальне українське народництво: головне не політична боротьба, а українське відродження, 1868 р. – Львів унт. «Просвіта».

Протягом 80-х років більшість народників була ув‘язнена, а інша частина приєдналась до марксистського руху. Перша робітнича марксистська організація була створена в Одесі 1875 року «Південноросійський союз робітників».

1889 року виник соціально-демократичний гурток в Києві. З 1895 року в Україні діють комітети "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", утвореного В.І. Леніним. 1898 року відбувся І з‘їзд соціал-демократів, що проголосив утворення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).

Під її впливом в Україні формуються українські політичні партії (Революційна Українська Партія, Українська Соціальна Партія, Українська Народна Партія, Українська Демократична Партія, Українська Радикальна Партія та ін.)

На початку ХХ століття національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні набув політичного характеру: його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за українську державу.