2. Утворення Великого Князівства Литовського. Політика литовців на українських землях.

З попереднього семінару нам відомо, що внаслідок феодального занепаду (II половина ХII cт.) перша східнослов'янська держава. Київська Русь втрачає своє державницьке значення.

У першій половині ХIV ст. Галицько-Волинське князівство поступово занепадає. На нього посилюється тиск з боку Польщі, Угорщини, Литви, а також татар. Врешті-решт галицько-волинські землі стають здобиччю сусідніх держав.

У ХIV ст. українські землі, роздроблені на окремі князівства й ослабленні золотоординським ігом, підпали під владу кількох феодальних держав. Після смерті 1340 р. Галицько-Волинського князя Юрія II Польща й Угорщина напали на Галичину, яка внаслідок довгої та виснажливої боротьби остаточно перейшла 1387 р. до Польщі, Молдавське князівство захопило Буковину.

Проте найбільшу частину українських земель було приєднано до Литовського князівства, що утворилося у ХIII ст. За князя Гедиміна в першій половині ХIV ст. литовці приєднали Берестейщину, а згодом і Пінщіну. У 1340 р. волинським князем став Любарт Гедимінович. Він оволодів Холмською і Волинської землями. У 1350-х роках за князювання Ольгерда Литва приєднала до своїх володінь Чернігово-Сіверську землі, 1362 р. - Наддніпрянщину разом з Києвом, а 1363-го – Поділля. Населення цих територій майже не чинило опору литовським князям, які прихильно ставилися до українських звичаїв та системи управління. Місцева знать зберегла свої володіння та привілеї, руська мова була визнана державою, нею писали угоди, літературні твори. Не втратила значення і навіть поширила свій вплив православна церква.

3. Загарбання України польськими феодалами.

Інакше склалося в загарбаній Польщею та Угорщиною Галичині. Там землі українців почали передавати польським, угорським феодалам. Провадилася політика ополячення, мадяризації й окатоличення населення. 1431р. в Галичині було скасовано давнє українське право й запроваджено польську адміністрацію та суди. Звичаєве українське право поділялось на :

1). Руське право : давній устрій, за яким основою господарювання вважалося дворище, що складалося з 10 домів-хат. Господарювання вела вся сім’я. Декілька дворів утворювали общину, що обирала старосту. Мали загальні ліси, пасовища, озера. Община управляла судами, платила данину, мала церкву і священика.

2). Волоське право: у Закарпатті і Галичині. Осадчий, що закладав село звався князем. Влада його успадковувалася, але питання правління вирішувала вся община.

3). Німецьке право - поширене на півдні України. Згідно такого устрою керував справами села війт, панщини не було, платили грошову данину.

З ліквідацією давнього устрою землі на Поділлі, Волині, Київщині та Чернігівщині об’являлися польськими провінціями.

4). Польсько-шляхетське право розділяло селян на групи:

а/ селяни, що платили данину, були більше вільними;

б/ службові селяни працювали на феодала.

в/ тяглі селяни займалися землеробством (панщина тривала 14 днів на рік, а з уведенням фільварків-3 дні в тиждень)

Волочна поміра 1557 р. ліквідувала общину та давній устрій і ввела панщину.