5. Лютнева революція 1917 р. В Петрограді та піднесення національно-визвольного руху в Україні. Створення Центральної Ради. Перші Універсали.

На початку ХХ ст. Україна не мала власної державності, а була розділена між Російською та Австро-угорською імперіями. Революційні події 1917 р. спонукали широкі кола української громадськості до участі в національному та політичному русі.

Перемога Лютневої революції та крах самодержавства в Російській імперії обумовили зміну органів влади та управління в Україні. Про падіння монархії та створення Тимчасового уряду в Києві було офіційно оголошено 1 березня 1917 р. Губернаторів було усунено. Вищою посадовою особою в губернії став комісар Тимчасового уряду, яким звичайно, призначався голова губернської земської управи. На місцях почали створювати громадські комітети, до яких увійшли члени міських дум, підприємці, інтелігенція. У Києві виникла рада об’єднаних організацій міста. Відбулися земські з’їзди, які обрали виконавчі губернські комітети. Паралельно створювалися ради робітничих і солдатських депутатів, до керівництва якими прийшли есери, меншовики, активізувалося громадсько-політичне життя. Оновилися старі, виникали нові українські партії: Товариство Українських Поступовців (ТУП), яке реорганізувалося в Союз українських федералістів-автономістів, соціал-демократи, соціал-революціонери, Українська селянська спілка.

Відроджувалися «Просвіти». Розгорталися кооперативні організації. Були засновані Військова рада, Центральний український кооперативний комітет. З'явилися українські газети, поновили видання «Нової ради». На політичну арену вийшли вже відомі та молоді громадсько-політичні діячі, найвизначнішими серед яких був Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін.

В першій фазі революційних подій було скликання Центральною Радою Всеукраїнського Національного Конгресу, що відбувся в Києві 17-21 квітня 1917 р. за участю 900 делегатів (визначив право конституанта за Всеросійськими Установчими Зборами, вимагав автономії України, визначення її території, участі в майбутньому міжнародному конгресі миру; переобрав Центральну Раду у складі 150 членів). Провід Центральної Ради обрано в складі: Михайла Грушевського – голова, Володимира Винниченка й Сергія Єфремова – заступники голови. Конгрес став своєрідними Українськими Установчими Зборами, які перетворили Центральну Раду на революційний парламент. Центральна Рада обрала виконавчий орган – Комітет, який згодом було названо Малою Радою.

6. Жовтневе збройне повстання в Петрограді. Проголошення Центральною Радою самостійності Української Народної Республіки (унр).

23 червня 1917 р. Центральна Рада ухвалила Перший Універсал, яким проголошувала автономію України в складі Росії.

25 червня 1917 р. створено Генеральний Секретаріат Центральної Ради – виконавчий орган, своєрідний уряд у складі 8 генеральних секретарів і генерального писаря, який очолив Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951).

Другим Універсалом Центральної Ради 16 липня 1917 р. було проголошення взаємовизнання між Центральною Радою та тимчасовим урядом. Центральна Рада, погодившись поповнити свій склад представниками національних меншин, ставала не лише органом українським, але й загально народним.

Але тимчасовий уряд повністю не визнав результатів переговорів. Восени 1917 р. знову ускладнилися стосунки між Центральною Радою та російським урядом. Після жовтневого повстання в Петрограді (25 жовтня 1917 р.) та приходу до влади більшовицького уряду, керівництво Центральної Ради негативно ставилося до Раднаркому.

Своїм Третім Універсалом Центральна Рада 22 листопада 1917 р. проголосила Українську Народну Республіку (УНР), до якої входили: Київщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля, Полтавщина, Катеринославщина, Херсонщина та Таврія без Криму; «воля народів» мала визначити майбутнє інших земель. Універсал проголошував українську державу, хоча й з приміткою: «… не пориваючи федеративних зв’язків із Росією». Крім того, проголошувалися демократичні принципи: свобода слова, друку, віровизнання, зборів, страйків, недоторканість особи, скасування приватної власності на землю, яка ставала власністю народу і надавалася без викупу. Встановлювався 8-годинний робочий день; національні меншості одержували національну автономію.

Єдиним господарем на Україні стала Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат, який призначав адміністрацію, проводив реформи.

Четвертий Універсал (22 січня 1918 р.) проголосив самостійність і незалежність України. 30 січня 1918 року замість Володимира Винниченка Раду Міністрів очолив Володимир Голубович. Пізніше в Житомирі Мала Рада ухвалила ряд законів, зокрема, про грошову систему, про державний герб, про громадянство, про новий адміністративний поділ України на «землі».