Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІУ,методичка по болоні,2011-2012.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
06.12.2018
Размер:
851.97 Кб
Скачать

7. Відносини Центральної Ради з урядом радянської Росії. Скликання 1-го з‘їзду Рад у Харкові.

Розглядаючи питання російсько-українських відносин, варто зазначити, що одним із перших заходів Раднаркому, спрямованих на повалення Центральної Ради, стала спроба більшовиків здійснити переворот проведенням Всеукраїнського з’їзду Рад. Такий з’їзд відбувся 4 грудня 1917 року, у Києві за участю понад 2,5 тисяч делегатів. Делегати з’їзду в противагу Раднаркому висловили повну довіру Центральній Раді. 5 січня 1917 року більшовики та їх нечисельні прибічники (124 делегати від 49 рад) залишили зал засідань та переїхали до м. Харкова. 11-12 грудня 1917 року було проголошено встановлення радянської влади в Україні. Обрано Центральний виконавчий комітет, який утворив Радянський уряд – народний секретаріат. Було оголошено про поширення дії в Україні декретів російського Раднаркому.

У день відкриття з’їзду став відомий Ультиматум Раднаркому до УЦР. В ультиматумі Центральну Раду звинувачено в розвалі фронту, небажанні скликати Всеукраїнський З’їзд Рад (який відкрився у день пред’явлення ультиматуму), у пропуску козацьких частин із фронту на Дон, додому. Було висунуто чотири ультимативні вимоги до Центральної Ради:

  1. відмовитися від дезорганізації фронту

  2. пропускати війська до Дону й Уралу

  3. пропустити більшовицькі війська для боротьби з військами Каледіна.

  4. припинити роззброєння радянських військ в Україні.

Принизлива форма ультиматуму мала метою спровокувати незгоду Центральної Ради, що стало б підставою для оголошення війни. Пунктом зосередження війська став Харків, який раптовим ударом із Бєлгорода був захоплений 9 грудня більшовицькими військами. Проти УНР було перекинуто 30-тисячне угруповання червоногвардійців, моряків. В кінці грудня ними було зайнято Катеринослав, Олександрівськ, Полтаву, Чернігів. Розгортався наступ на Київ, Донбас, Південну Україну.

8. Брестський мир і окупація України Німеччиною. Боротьба проти Гетьманщини п. Скоропадського і німецької окупації.

У складній обстановці агресії з боку Росії Центральна Рада змушена була розпочати переговори з країнами Четвертого союзу про мирний договір, який уже був укладений Радянською Радою. Ліквідувавши внаслідок угоди з Росією Східний фронт, Німеччина та Австро-Угорщина перекинули свої війська на захід, де здобули успіху. Війна точилася ще рік.

27 січня 1918 р. представники країн Четвертного союзу й УНР підписали мирний договір. Він засвідчував завершення стану війни. Не було анексіоністичних чи контрибуційних вимог. Кордон зберігався в довоєнних межах. Сторони відмовлялися від взаємних претензій та відшкодування збитків, домовилися про обмін військовополоненими, зобов’язалися відновити економічні відносини.

8 лютого німецькі війська вступили на територію України. Через кілька днів їх підтримали частини Австро-Угорської армії. Загальна чисельність інтервентів становила 450 тис. чоловік. 29 лютого, після 19 днів окупації більшовиками, Київ було звільнено. Наступного дня повернувся український уряд. До кінця квітня вся Україна була звільнена від радянських агресорів.

23 квітня було підписано економічний договір між УНР та Німеччиною й Австро-Угорщиною. УНР зобов’язувалася поставити центральним державам 60 млн. пуд. зерна, 400 млн. штук яєць, значну кількість м’яса, цукру, картоплі, сировини. Натомість в Україну намічалися поставки сільськогосподарської техніки, машин та ін.

З центральних держав до 31 липня було поставлено 160 вагонів сільськогосподарських машин, 400 вагонів емальованого посуду, а також швейних машин, хімтоварів. Постачалося вугілля, нафтопродукти. Договір не можна назвати рівноправним, хоча він був вигідним як для центральних держав, так і для України. Виконаний він не був, але започаткував елементи зносин молодої держави з європейськими державами.

Вже 29 квітня 1918 року, коли німецькі частини розігнали Центральну Раду, відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів, який проголосив Павла Петровича Скоропадського гетьманом України. Згідно закону «Про тимчасовий державний устрій України: законодавча, виконавча та судова влада зосереджується в руках гетьмана, затверджується новий державний синьо-жовтий прапор.

Головним зовнішньополітичним пріоритетом нової влади була боротьба за визнання української держави іншими країнами. За часів гетьманату Україну визнали 30 країн, 10 із них відкрили свої дипломатичні місії у Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах.

У внутрішній політиці головним було аграрне питання, згідно якого великі землеволодіння мали обов’язково розподілятись між селянами (максимально по 25 десятин на кожного). Було налагоджено роботу міністерства фінансів, збалансовано державний бюджет, зміцнено державну валюту, що забезпечувалася природним багатством та цукром. Запрацювали залізниці, поштово-телеграфний зв’язок, заборонено страйки, встановлено 12-годинний робочий день.

Значних успіхів було досягнуто в галузі культурної та освітницької політики. Проводилась українізація. Засновується 150 українських гімназій, відкриваються два університети, засновується Українська академія наук, Національна бібліотека, Український історичний музей, Національна галерея мистецтв тощо.

Але повна залежність гетьманату від Німеччини та Австро-Угорщини, поразка держав Четверного союзу та погіршення соціального становища більшості українського населення призвели до краху гетьманівської влади.