6. Створення нового господарського механізму.

Кінець 20 - початок 30-х рр. характеризувався кардинальним поворотом в економічній сфері, створенням господарського механізму, що відкидав будь-які ринкові, стимулюючі методи і застосовував централізоване, директивне управління. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про реорганізацію управління промисловістю", за якою трестівський госпрозрахунок замінили госпрозрахунком підприємств, що оголошувалися ос­новною ланкою управління.

Самостійні підприємства не мали прав, якими користувалися трести в період непу. Велика промисловість перейшла у повне розпорядження загальносоюзних наркоматів, що здійснювали керівництво економічними процесами бюрократичними, командно-адміністративними методами. Вища рада народного господарства (ВРНГ) та її український філіал (УРНГ) у січні 1932 р. перетворилися на народний комісаріат важкої промисловості (наркомважпром). ЦК ВКП(б) здійснював цілеспрямовану централізацію народногосподарського управління. Союзні республіки цілком позбавлялися навіть декоративної економічної самостійності.

Підсумки індустріалізації

Здійснення індустріалізації сталінськими методами зумовило значне зниження життєвого рівня трудящих, падіння їх добробуту. Разом із цим результати розвитку важкої промисловості були вагомими. Особливо в роки першої п'ятирічки, коли УСРР одержала понад 20% загальних капіталовкладень. Серед промислових, об'єктів Радянського Союзу виділялися 35 виробничих гігантів вартістю понад 100 млн. крб. кожний. З них у республіці розміщувалося 12 об'єктів - 7 новобудов і 5 рекон­струйованих підприємств. До новобудов належали металургійні заводи "Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь", Дніпрогес, Дніпроалюмінбуд, Краммашбуд і Харківський тракторний завод. Великими промисловими підприємствами стали реконструйовані Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійних заводи в Макіївці, Дніпропетровську, Дніпродзержинську та Алчевську.

Значні досягнення були одержані в розвитку електроенергетики. Великі електростанції було споруджено у найбільших промислових центрах, що зумовило виконання, здавалося б, "фантастичного" плану ГОЕЛРО вже на початку 30-х рр. У 1932 р. запрацювали агрегати найпотужнішої в Європі Дніпровської гідроелектростанції.

Індустріалізація викликала кардинальні зміни в структурі народного господарства. Значно змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальному обсязі виробництва. Проте встановити реальний внесок кожної з цих галузей у формування національного доходу практично неможливо. Після скасування непу і встановлення директивного "ціноутворення" на користь промислової продукції статистичні дані, показники мали штучний характер. Але незаперечним є той факт, що в 30-х рр. Україна перетворилася з аграрної в потужну індустріальну країну. Вона випередила за рівнем розвитку ряд західноєвропейських країн.

7. Запровадження колгоспного ладу.

Ідеї запровадження колективної власності в аграрному секторі економіки як важливого кроку до комуністичного суспільства розглядалися більшовиками з перших років їх перебування при владі. Вже в 1917-1920 рр. за прямої підтримки держави на Україні виникають перші комуни, товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ), радгоспи. Проте перехід до колективного господарювання на селі в цей період виявився марним і неефективним. Більшовики вимушені були в роки непу відкинути плани ліквідації приватної власності на землю і, навпаки, забезпечити ринкові умови для вільного розвитку одноосібних селянських господарств. Одним з позитивних напрямів функціонування економіки стало розгортання кооперативного руху, що у середині 20-х років охопив більш 80% селянських господарств. Кооперація поєднувала в собі дві важливі ідеї - стимулюючи розвиток приватної ініціативи, вона паралельно задовольняла матеріальні інтереси всього суспільства. Парадоксальним виявилося те, що якраз термін "кооперація" був застосований сталінським керівництвом наприкінці 20-х років з метою цілковитого знищення економічної незалежності селянства.

Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза взимку 1927/28 рр., що була пов’язана з небажанням селянства продавати державі сільськогосподарську продукцію по низьких закупівельних цінах. Гостру нестачу хліба відчули міста, армія, новобудови, різко зменшився обсяг експорту зерна, що давав значну частину валютних надходжень. Під загрозою опи­нилися нещодавно ухвалені директивні плани першої п'ятирічки.

«Розкуркулення селянства»

В офіційних документах передбачалася колективізація в артільній формі, тобто із залишенням селянину присадибної ділянки. Проте на практиці артіль мала вигляд комуни. Людей силою заганяли в колгоспи, усуспільнювали всю худобу, домашню птицю, забирали земельні ділянки біля житла. Така політика зустріла шалений опір селянських мас, що вилився в масове забиття власної худоби, саботування сільськогосподарських робіт, відкриті виступи, навіть зі зброєю, проти партійно-господарських структур, чиновників. Хвиля селянського протесту проти колективізації мала стихійний, неорганізований характер і була ліквідована каральними, репресивними засобами. Перша хвиля розкуркулення тривала в Україні з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона охопила 309 районів, де налічувалося 2,5 млн. селянських господарств. За станом на 10 березня було розкуркулено 61,9 тис. господарств (2,5% загальної кількості). Восени 1930 р., коли почалася нова кампанія колективізації, знову на порядок денний постало питання "ліквідації куркульства як класу", що спеціальним рішенням масово депортувалося в північні райони. Всього за роки колективізації було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств, що разом з усіма членами селянських родин складало приблизно 1,5 млн. чоловік.