1. Демократичні процеси в Україні. "Відлига".

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 р. почалася нова епоха в радянській історії. Загальні зміни у суспільстві були закономірною необхідністю, що розуміла навіть партійна верхівка. Сталінський кат Л. Берія, який на короткий час захопив владу у Радянському Союзі, був скинутий в результаті кремлівського перевороту у червні 1953 р., і керівництво компартією та державою перейшло до рук колишнього першого секретаря КПУ Микити Хрущова. Ця одіозна постать і досі викликає суперечливі думки й оцінки характеру та діяльності Микити Хрущова, який керував СРСР і соціалістичним табором впродовж одинадцяти років. Його доба має метафору "відлига", що стала загальновизнаним політологічним терміном і означає певний відхід від суворої та жорстокої сталінської системи і спроби реформування її у напрямку модернізації і лібералізації.

Однією з характерних рис "відлиги" стала десталінізація суспільства. У лютому 1956 р. на закритому засіданні XX з'їзду КПРС М. Хрущов зробив доповідь про культ особи Сталіна і ліквідацію його наслідків, що справила шокове враження на весь світ. Фігура "вождя всіх народів" і напівбога тепер зображувалася якщо не злочинною, то відповідальною за злочини режиму і людиною сумнівною та негідною. Після з'їзду почалися помітні зміни в суспільному житті: певна децентралізація управління, відхід від директивності, лібералізація цензури, послаблення безглуздої всеохоплюючої секретності, самоізоляції, русифікації. Настав кінець ГУЛАГу. Почалася масова реабілітація репресованих: у 1954-56 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. З кожним роком посилювалася критика злочинів сталінського режиму; зникав страх і творчий колапс.

Однак цей процес був невпевнений і непослідовний, навіть парадоксальний: реабілітовано ката українського народу, творця голодомору 1932-33 років П. Постишева, а не "розкуркулених" ним українських селян. Більше того, реабілітація жертв сталінських репресій йшла паралельно з новими політичними репресіями. Так, в Україні протягом 1954-59 рр. за "антирадянську діяльність" було репресовано 3,5 тис. чол. Це означало, що підвалини тоталітарного режиму залишалися недоторканними, а почався тільки косметичний ремонт його.

2. Початок лібералізації.

В Україні лібералізація розпочалася з руху за відродження української мови, і дуже скоро були здобуті позитивні результати, бо потенціал, нагромаджений у попередні часи, досвід українізації далися взнаки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: "Українська Радянська Енциклопедія", "Історія української літератури", "Словник української мови", з 1957 р. почав видаватися "Український історичний журнал". Почалося видання "Історії міст і сіл України", якого не мала жодна республіка СРСР.

Особливо визначним феноменом стала несподівана поява грона талановитих письменників, критиків, поетів, таких як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Драч, Василь Стус, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, Микола Руденко. В їх творчості українська культура отримала сильний імпульс до самореалізації в сучасних умовах, до пошуку нових форм і стилю художньо-естетичного пізнання світу, їх бунтарство, яке викривало косність, лицемірство номенклатурної культури, користувалося широкою підтримкою молодої інтелігенції, але викликало занепокоєння та гнів комвлади, що незабаром привело до першої хвилі репресій.

Експерименти в економіці

Розробленої програми соціально-економічних реформ М. Хрущов і його оточення не мали, і всі його експерименти були імпровізацією, яка нерідко межувала з авантюризмом. Не випадково опоненти Хрущова після його повалення звинуватили свого благодійника у волюнтаризмі та суб'єктивізмі.

Окремі заходи М. Хрущова були викликані необхідністю і мали рацію, як, наприклад, децентралізація управління народним господарством, запроваджена у 1957 р., і надання обмеженої господарської самостійності регіонам. Або ліквідація сталінських МТС і передача техніки колгоспам, підвищення заробітної платні колгоспникам, зменшення робочого дня і тижня, масове житлове будівництво, реформа освіти 1958 р., великі асигнування на науку. Деякі його експерименти були потрібними, але проводилися безсистемне, або ж і зовсім безглуздо, як підняття цілини, що призвело до екологічної катастрофи після розорення майже 16 млн. га незайманих земель Казахстану й Сибіру.

Але несподіваний перехід до "кукурудзяної кампанії", що передбачала посіви цієї південної культури на 28 млн. га по всьому СРСР, був справжнім лихом від безглуздя, бо викликав продовольчу кризу в країні. Це привело до масових закупівель зерна за кордоном, грошової реформи 1961 р., різкого підвищення цін і, нарешті, страйків та повстання робітників. Найбільш трагічними стали події у Новочеркаську 1-2 червня 1962р.