Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІУ,методичка по болоні,2011-2012.doc
Скачиваний:
14
Добавлен:
06.12.2018
Размер:
851.97 Кб
Скачать

Тема: національно-державне відродження україни (кінець 80-х років хх ст.. – 2000-ні роки). План.

1. Початок перебудови. Чорнобильська катастрофа 1986 р. Стан економіки.

2. Суспільне життя. Реформи 1 грудня 1991 р. Утворення СНД.

3. Конституція України 28 червня 1996 р.

4. Вибори до Верховної Ради 1998 р.

5. Сучасний розвиток України. Демографічна ситуація.

І. Початок «перебудови».

З початку 1980-х рр. системна криза в СРСР досягла апогею. Деградувала економіка, «брудна війна» в Афганістані повністю дискредитувала «супердаржаву», рік у рік падав рівень життя населення, радянські вожді впадали в маразм, зазнали руйнації суспільні відносини, мораль. Всеохоплююча корупція, організована злочинність, казнокрадство, порнографія – такі риси агонізуючої системи були на стільки кричущими, що навіть серед партноменклатури поширювалась опозиція режимові. Саме тому новий (з березня 1985 р.) генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов оголосив у квітні 1985 р. початок «перебудови». Це була остання відчайдушна спроба врятувати реальний соціалізм. І, як виявилося, спроба безнадійна, бо реформувати нежиттєздатну систему виявилося неможливим, хоча наївні громадські верстви і повірили в химерні та кумедні заклики й гасла про «нове мислення», «демократизацію», «гласність», «альтернативні вибори», «консенсус», «плюралізм».

Чорнобиль

Страшним символом і знаменням агонії режиму стала Чорнобильська трагедія 26 квітня 1986 р. Вибухнув атомний реактор Чорнобильської АЕС, злочинно розташованої за 130 км від Києва. Це була катастрофа глобального масштабу. Радянські власті намагалися приховати аварію, і, коли замовчувати трагедію стало неможливим, Москва визнала факт катастрофи і звернулась за допомогою до світу. Жахливі наслідки аварії і досі загрожують людству.

Перші роки нової політики не принесли Україні істотних змін – на чолі аж до 1989 р. залишався затятий консерватор В. Щербицький, таким же всемогутнім залишався КДБ, збільшувався дефіцит, росли черги. Правда, з 1987р. настало деяке послаблення у репресивній системі. Під тиском світових демократичних сил влада почала випускати дисидентів на волю, дозволила ліберальні видання і допустила формування нових громадських організацій. Припинилося глушіння зарубіжних радіостанцій, у 1988 р. радянські війська залишили Афганістан.

Стан економіки

Період горбачовських економічних «реформ» був нетривалим і малоефективним. Гасло «прискорення» було декларацією, бо реальної конструктивної економічної програми керівництво компартії не мало, а консервативні сили її гальмували темпи запровадження змін, губили навіть паростки нового. Лише у червні 1987 року було прийнято рішення про запровадження нових форм господарювання: орендних, акціонерних, кооперативних, малих, спільних – та прийнято закон про індивідуальну трудову діяльність. Але соціально-економічна ситуація в країні невпинно погіршувалася: скорочувалися інвестиції, зменшувався національний доход, заморожувалося й згорталося виробництво, різко зріс внутрішній і зовнішній борг держави. Дуже скоро населення відчуло на собі результати «перебудови». Полиці крамниць катастрофічно спустіли, дефіцитом стали сіль, сірники, цукерки, тютюн, спиртні вироби, взуття, одяг, електроприлади, що примусило владу запровадити талонну систему; звичні для СРСР черги стали ще довшими й похмурішими. Різко підскочили ціни і розквітла спекуляція.

Криза союзних структур, політичне протиборство, погіршення економічної ситуації, зростання національної самосвідомості, неухильно посилювали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави.

Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України». Попри всі незгоди і дискусії більшість парламенту і опозиція були єдині в розумінні необхідності такого кроку.

Прийнятий в 1989 р. закон про їх вихід із складу СРСР містив такі правила і процедури, які здебільшого унеможливлювали його здійснення. Робилися спроби ще більше централізувати управління народним господарством, заперечувалась необхідність передачі ряду галузей промисловості і будівництва в безпосереднє відання республік.

19 серпня 1991 р. у Москві була здійснена спроба повернути хід подій назад. Створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, російською мовою -ГКЧП) оголосив про неможливість М.С.Горбачовим за станом здоров'я виконувати обов‘язки президента СРСР. Перед керівництвом УРСР путчисти поставили вимогу про підтримку їхніх дій. Того ж дня Голова Верховної Ради УРСР Л.Кравчук у виступі по радіо і телебаченню повідомив, що надзвичайний стан не буде впроваджено в УРСР і необхідно захищати демократію і законність. Широкі маси, армія, МВС і КДБ не підтримали спробу державного перевороту.

Після поразки путчу події стрімко наростали. Загроза повторення подібних заколотів, присвоєння повноважень союзних органів структурами Російської Федерації, захоплення ними Держбанку СРСР і його активів, всього золотого і алмазного фондів, іншого союзного майна, вимога призначити на ключові посади в СРСР виключно росіян поставили Україну перед необхідністю захистити свої інтереси. Це могла зробити тільки незалежна держава.