Джон Мейнард Кейнс

(1883-1946)

Професор політекономії Кембріджского університету , політичний діяч.

“Загальна теорія зайнятості , відсотку та грошей.”

Методологія.

Відмовився від тези неокласиків про існування роздільних ринків і ввів до аналізу наявність єдиного ринку , в якому пов’язані між собою такі складові, як ринки грошей, товарів і ресурсів.

Розглядає загальні взаємозв’язки між економічними явищами, сукупні, агреговані показники і започатковує макроекомічний аналіз.

Економічна модель.

Доводить, що не пропонування створює свій власний попит, а навпаки, сукупний попит формує в кожний даний момент певну величину сукупного пропонування.

В рамках короткого періоду виробники постачають на ринок певну кількість товарів в залежності від виручки, яку вони отримають після реалізації продукції. Її називає ціною пропонування.

Прогнозуючи результати своєї діяльності виробники очікують фактично отримати за кожний обсяг виробництва певну ціну. Цю очікувану виручку називає ціною попиту.

Реальні обсяги виробництва завжди спрямовані до рівня, за якого ціна пропонування і ціна попиту співпадають. Цей рівень називає ефективним попитом.

Оскільки в короткому періоді рівень виробничих потужностей залишається незмінним, то обсяг сукупного пропонування визначається зайнятістю, яка, в свою чергу, залежить від ефективного попиту.

Загальна економічна рівновага може встановлюватись при неповній зайнятості. На відміну від неокласиків, Дж. Кейнс довів, що не існує гнучкого цінового механізму встановлення рівноваги: підприємці, що зіткнулися з падінням попиту на свою продукцію, в умовах монополізму не знижують ціни, а скорочують обсяги виробництва і звільнюють робітників. Саме за рахунок виштовхування в ряди безробітних якоїсь частини робітників в економічній системі встановлюється рівновага.

Основна умова макроекономічної рівноваги (інвестиції = збереженням) виконується не завжди, так як дії суб’єктів інвестиційної діяльності і суб’єктів, що формують збереження, визначаються різними мотивами. Інвестиції виступають функцією реального відсотку, збереження - функцією доходу. Причому в наслідок дії “основного психологічного закону” разом із зростанням зайнятості і сукупного доходу збільшується і особисте споживання, але меншими темпами, ніж зростає доход. Внаслідок цього збільшується та частина доходу, яка іде на збереження. Вона вилучається з обігу, внаслідок чого попит на споживчі товари падає, і, тим самим, падає відповідна величина ефективного попиту. Тому необхідна екзогенна сила нарощування останнього. Такою силою обирається автономне державне інвестування.

7. Держава за держбюджетні кошти вводить в дію нові виробничі потужності і , тим самим, збільшує зайнятість, а значить і рівень доходів. Частину доходів робітники витратять на споживчі товари, чим спровокують зростання попиту, цін і розширення виробництва; а частину направлять в збереження. Даний процес поширюється на інші галузі і в решті решт приведе до зростання доходу. Коефіцієнт розширення темпів зростання сукупного попиту, а точніше доходу, порівняно з темпами росту інвестицій, Дж. Кейнс називає мультиплікатором:

, де

М - мультиплікатор;

y - приріст сукупного доходу;

І - приріст інвестицій.

Бюджетна політика держави націлена на створення необхідної величини сукупного попиту, доповнюється кредитно- грошовою політикою - діями на утримання низьких позичкових відсотків. Ця міра сприяє розширенню приватних інвестиційних вливань в економіку.