П’єр Жозеф Прудон

(1809-1865)

Французький публіцист, економіст і соціолог, родоначальник анархізму

“Система економічних суперечностей, або Філософія жебрацтва”

Методологія.

Вводить до економічного аналізу елементи методу діалектики, заснованої на теорії суперечностей Гегеля. На основі даного методу викладає систему економічних категорій, виділяючи в кожній з них “погану” і “гарну” сторони, які суперечать між собою. Завданням політичної економії вважає розробку заходів, що усувають все “погане” і залишають “гарне”, і, тим самим ,задають економічній системі діалектичний рух.

Теорія вартості.

Вважає, що вартість складається з двох частин:

а) мінової – пов’язаної з потребами людини, що породжують рідкість і обмін;

б) споживчої – пов’язаної з достатком.

Між даними частинами існує суперечність, яку розв’язує “конституйована вартість” (синтетична пропорція) – синтез мінової і споживчої вартості, що виражається в годинах робочого часу.

Теорія доходів.

Виділяє процент як одну з форм експлуататорського доходу. Під рентою розуміє доход, який привласнюється землевласником і який витікає з різної родючості землі.

Теорія соціального устрою суспільства.

В основі суспільних відносин лежить вартість, яка не може сама по собі відтворюватись і існує лише завдяки насильству та обману. “Власність – це кража”. Тому власність у суспільстві повинна бути знищеною і основою останнього має стати індивідуальне володіння, засноване на особистій праці, з якого власність не може виникнути. “Індивідуальне володіння є необхідною умовою соціального життя, в той час, коли власність вбиває життя”. Для формування системи індивідуального володіння необхідно:

Створити “прогресивну асоціацію” і розформувати крупну власність.

Встановити безгрошовий обіг шляхом створення “народного банку”, який буде видавати виробникам “робочі посвідчення”.

Знищити процент як форму доходу завдяки введенню дарового кредиту.

Томас Роберт Мальтус

(1766-1834)

Священик, професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індської компанії

“Дослід про закон народонаселення”

“Започаткування політичної економії”

Методологія.

Проводячи дослідження, зводить економічні закономірності до природньої основи. Першочерговість впливу на економіку природних факторів пояснює обмеженістю ресурсів та межами вдосконалення самої людини.

Теорія вартості і доходів.

Вартість розглядає як суму витрат виробництва і прибутку на авансований капітал.

Прибуток є надлишком над працею, витраченої на виробництво товару.

Теорія народонаселення.

За статистичними даними встановив, що населення збільшується вдвічі приблизно кожні 25 років. Робить припущення, що при умовах необмеженості ресурсів для забезпечення свого життя чисельність населення могла б збільшуватись в геометричній прогресії. Порівнює таку можливу тенденцію розвитку народонаселення з наявними ресурсами і приходить до висновку, що:

а) площа землі, придатної для сільського господарства, обмежена;

б) різні ділянки мають неоднакову родючість і по мірі розширення посівних площ в обіг залучуються все гірші землі;

в) урожайність сільськогосподарських культур залежить не лише від праці, але і від природньої родючості землі, тому збільшення витрат праці для обробки деякої ділянки землі не приведе до збільшення урожайності в тій же пропорції.

Отже, кількість продуктів, які людина може отримати з землі збільшується лише в арифметичній прогресії. Звідси – людство стоїть на порозі вимирання, проте існують фактори виходу з такої ситуації. Ці фактори об’єднує в дві групи:

Природні: війни, епідемії, жебрацтво як божа кара за гріховність;

Суспільні: статеве утримання, пізні шлюби і відмова від шлюбу, вдівство.

Теорія відтворення.

Сукупні доходи суспільства повинні дорівнювати сумі витрат факторів виробництва. Доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами реалізація продукту повна. Якщо збереження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін, прибутків і як наслідок – тимчасовою зупинкою виробництва. Остання буде мати місце доти, доки у виробників не з’явиться стимул у вигляді зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання “ефективного попиту”, під яким Т.Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викликає довготривале пропонування з достатнім прибутком.

Стверджує, що реальний попит у суспільстві формують робітники, підприємці та невиробничий клас, а його відставання від ефективного пов’язує з тим, що:

а) у робітників заробітна плата завжди менша від маси випущеного продукту;

б) підприємці повинні накопичувати частину доходу для подальшого інвестування.

Отже, потрібно нарощувати витрати невиробничого класу (землевласники, церковні служителі, чиновники), які створять необхідну величину “ефективного попиту”.