Контрольна робота

з дисципліни: “Морально-психологічна підготовка митника”

На тему: „Основні завдання та розрахунки порушника митних правил” План

Вступ 3

І. Кримінологічні аспекти природи правопорушень 4

1.1. Індивідуальний зміст правопорушення 8

1.2. Об’єктивні та суб’єктивні причини митних правопорушень 10

ІІ. Причини та умови, що сприяють вчиненню контра­банди 13

2.1. Прозорість кордонів 13

2.2. Проблеми нормативного характеру 13

2.3. Проблеми судочинства 14

2.4. Проблема корупції та забезпеченості митних органах 16

Висновок 18

Література 19

Вступ

Сучасна правосвідомість значної кількості українських громадян вкрай деформована і нестійка. У ній багато як застарілих стереотипів, так і найновіших тенденцій. Вона складно, суперечливо відображає характер сьогодення, настрої і позиції різних верств населення. У переважній більшості це пов’язано із складними умовами соціально-економічної ситуації в державі, низьким рівнем життя громадян, відсутністю належної виховної та профілактичної роботи.

Метою цієї роботи є окреслення об’єктивних причин вчинення особами порушень митного законодавства, як з точки зору кримінологічної теорії формування злочинної поведінки, так і з точки зору аналізу практики діяльності митних органів.

І. Кримінологічні аспекти природи правопорушень

Правопорушення - це протиправні вчинки людей, акти соціально-шкідливої поведінки.

Юридичне визначення правопорушення тавтологічне: це суспільно шкідлива дія чи бездіяльність, що порушує норми права. Однак за цим зовні малозмістовним визначенням схована детально розроблена юристами система правових понять і ознак, що характеризують різні сторони правопорушення. Структура правопорушення складається з декількох елементів. Так, кожне правопорушення спрямоване на визначений об'єкта.

Суб'єктом правопорушення може бути як фізична осудна особа, що досягла відповідного віку, так і в деяких, встановленим законодавством випадках юридична особа.

Обов’язковими ознаками об'єктивної сторони будь-якого правопорушення є:

• протиправна дія (бездіяльність);

• суспільно шкідливі наслідки чи можливість їхнього настання;

• причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідком;

• вина;

Зазначені елементи й ознаки характеризують усі види правопорушень: цивільні, трудові, дисциплінарні, адміністративні, кримінальні і інші. Не можна зрозуміти сутність, властивості і причини правопорушень, якщо ігнорувати їх соціальну природу. Для цього необхідно пояснити їх історичне походження, сучасний стан і майбутній.

В радянській правовій науці загальноприйнятим є твердження, що антигромадська поведінка має соціальну й історичну природу. «Злочинність - пише Н. Ф. Кузнєцова, це відносно масове, історично мінливе соціальне, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, вчинених у відповідній державі у визначений період часу». У своїй принциповій основі це положення відноситься і до інших правопорушень.

Соціальна характеристика правопорушень неоднозначна. Можна вказати принаймні на чотири істотних її моменти, на чотири сторони цієї соціальної характеристики.

По-перше, це їх історичне походження. Відомо, що злочинність як масове явище з'явилася лише у визначених соціальних умовах - з виникненням класів, з появою держави і права.

«Всередині родового ладу, - писав Ф. Енгельс, - не існує ще ніяких розходження між правами й обов'язками...».

Право, як і правопорушення, виникає лише тоді, коли «родовий лад... перетворюється в організацію для грабежу і гноблення сусідів, а відповідно до цього його органи зі знарядь народної волі перетворюються в самостійні органи панування і гноблення, спрямовані проти власного народу».

Правові норми закріплюють соціальні інтереси людей, відображають економічні, політичні й інші потреби громадян.

Відповідно правопорушення спрямовані проти соціальних потреб і інтересів. Диференціація класової і соціальної структури суспільства привела до виникнення протилежних суспільних інтересів, до необхідності закріплювати визначені форми поведінки в нормах права. Ні космічні катаклізми, ні зміна генетичної природи людини, ні технічна революція, а соціальний розвиток суспільства, точніше - досягнення ним визначеного етапу свого розвитку, пов'язаного з появою різних прошарків населення, приватної власності і держави, - це і є основна історична причина появи злочинності й інших правопорушень.

По-друге, соціальна природа більшості правопорушень виявляється й у конкретному змісті тих елементів, з яких утворена ця більшість. Цими елементами є окремі правопорушення - дії (бездіяльності) конкретних людей, їхні свідомі вольові вчинки. Будь-який людський вчинок є «цеглинка» соціальної дійсності. Не може бути людського вчинку поза суспільством. У цьому змісті будь-яка поведінка - соціальне; не є виключенням і поведінка, що являє собою порушення правової норми.

Соціальні відносини і вчинки людей можуть відповідати, а можуть і суперечити інтересам суспільства. В нашій дійсності суспільне життя складається не тільки з позитивних, прогресивних, що мають історичну перспективу суспільних відносин, але і з відносин, пов'язаних з явищами, що ведуть у минуле. Ці відносини і вчинки, якщо вони реально існують у суспільстві, також являють собою елементи соціальної дійсності, навіть такі, котрі не мають перспективи зміцнення і розвитку.

Вважається, що оскільки ці явища відносяться до соціальної сфери, то і шлях їхнього подолання лежить насамперед в вирішення соціальних проблем. Основний шлях подолання правопорушень - це спільне вирішення великих соціально-економічних і ідеологічних проблем, що забезпечує подальший ріст матеріального рівня життя людей, їхньої культури і свідомості .

По-третє, соціальна природа правопорушень виявляється в їхніх результатах - у тій шкоді, яку вони наносять інтересам суспільства. Ця шкода не можна розглядатися тільки як фізична шкода, що заподіюється майну конкретних людей, техніці, природному середовищу, або як шкода здоров'ю чи життю окремих осіб.

Цивільні, адміністративні, трудові, фінансові й інші правопорушення та кримінально карані злочини заподіюють шкоду у відповідній сфері охоронюваних законом суспільних інтересів, порушують права громадян, та їх захищені законом інтереси. Звертається велика увага у боротьбі з різними видами антигромадської поведінки людей.

Нарешті, по-четверте, кількісні і якісні показники стану, структури і динаміки правопорушень відбуваються в залежності від змін, що відбуваються в умовах соціального життя людей. Тут соціальна природа правопорушень виявляється, мабуть, найбільше чітко.

Відзначаючи цю обставину стосовно криміналістичних явищ, Н. Ф. Кузнєцова писала: «Злочинність — історично мінлива як по соціальній сутності, так і за місцем (у різних державах і різних соціально-економічних формаціях неоднакове коло злочинів), і за часом (обсяг кримінально караних діянь міняється в міру історичного розвитку держави навіть однієї формації)».

Систематичне зростання злочинності в даний час є фактом, який не підлягає запереченню. Безсумнівно, це коріння злочинності пов’язане з природою двох головних суспільних формацій, що існують у сучасному світі.

Таким чином, злочинність - це соціальне (і правове) явище.

«Вона соціальна тому, що складається з діянь, вчинених людьми в суспільстві і проти інтересів усього суспільства чи пануючої його частини. Різний ступінь небезпеки правопорушень (злочину, адміністративного правопорушення, цивільні делікти, дисциплінарні порушення і т.д.) викликає різну реакцію на них з боку суспільства, але не змінює їхню загальну соціальну характеристику як актів протиправної і суспільно шкідливої поведінки.

Негативна соціальна оцінка правопорушень тісно пов'язана з їхнім негативним впливом на процес розвитку суспільства як системи, оскільки вони об'єктивно гальмують розвиток нашого суспільства, наступне удосконалювання суспільних відносин.

Характеризуючи патологічні процеси в біологічних системах, фахівці відзначають, що «регрес у живому є якісно незворотною зміною структури, яка пов'язана з обмеженням пристосувальних можливостей живих систем»^. Звичайно, не слід ототожнювати суспільство з організмом чи навіть проводити між ними якусь аналогію. Однак, якщо розглядати правопорушення як негативний елемент у прогресивній соціальній системі, неважко побачити, що вони утрудняють розвиток системи і її пристосування до змінних зовнішніх і внутрішніх умов існування. В принципі антигромадські діяння - процес, що руйнує систему. Ми говоримо «у принципі» тому, що, зрозуміло, треба враховувати різний ступінь небезпеки цих вчинків, різний ступінь їхньої розповсюдженості, різні можливості успішної боротьби з ними в конкретних історичних умовах.

Діапазон ступеня небезпеки різних правопорушень дуже широкий, і настільки ж різноманітна і велика дистанція, що з'єднує їх із соціальними факторами й умовами життя суспільства. Не можна не враховувати і того, що в складній сукупності суспільних відносин, особливо в сфері побуту, на рівні малих соціальних груп дуже велика роль випадковості. От чому було б наївно безпосередньо зв'язувати з великими соціальними явищами, наприклад, такий адміністративний проступок, як перехід вулиці на червоне світло, чи таке процесуальне правопорушення, як пропуск терміну давності.