Іі. Причини та умови, що сприяють вчиненню контра­банди

2.1. Прозорість кордонів

На кордонах України з Молдовою, Біло­руссю та Росією існує біля 3,5 тис. різних шляхів, по яких можливо перетинати український кордон в обхід митного контролю.

В процесі проведення спецоперацій співробітниками Держмитслужби щороку конфіскується товарів та валюти на суму понад 20 млн. гривень.

Останнім часом активізувалась злочинна діяльність контрабан­дистів, які використовують провідників з числа місцевих жителів прикордонної зони для охорони вантажів і забезпечення безпереш­кодного проїзду поза пунктами пропуску. Почастішали випадки використання для цього озброєних “груп прикриття”, до яких вхо­дять кримінальні елементи, а інколи й співробітники правоохорон­них органів.

2.2. Проблеми нормативного характеру

• Реалії сьогодення зумовлюють необхідність розробки право­вих та організаційних засад протидії контрабанді. Проведене дослідження підтвердило висунуту авторським колективом гіпотезу щодо необхідності вдосконалення чинного законодавства.

Це стосувалося, передусім, чинного Митного кодексу України, окремі положення якого не відповідають сучасним вимогам протидії контрабанді.

Децентралізація зовнішньоекономічної діяльності, подальша криміналізація сфери економіки, стрімкий ріст контрабанди (поява нових її видів) вимагають від митних органів України підвищення ефективності боротьби з контрабандою, а також з корупційними проявами з боку співробітників митних установ. Виконання цих завдань неможливо без використання сучасних методів збору інформації.

Проведення оперативно-розшукових заходів покладено в ос­нову діяльності митних структур багатьох країн світу. Цей досвід запроваджено в США, країнах Європи і СНД, зокрема в Росії.

Через відсутність у митних органів України права займатися оперативно-розшуковою діяльністю, відповідні розвідувальні та оперативні підрозділи митних органів суміжних держав відмов­ляються надавати необхідну інформацію українській стороні.

Крім того, Кримінально-процесуальним кодексом України (стаття 103) передбачено, що митні органі, які є органами дізнання у справах про контрабанду, зобов'язані проводити необхідні оперативно-розшукові заходи з метою виявлення ознак складу злочину та осіб, які його скоїли. В той же час, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” права займатися такою

Таким чином, на Держмитслужбу України в повному обсязі покладаються завдання боротьби зі злочинністю, та, зокрема, з її організованими формами, що практично неможливо без оперативно-розшукової діяльності.

Саме тому потребує найшвидшого вирішення питання про надання митним органам права займатися оперативно-розшуковою діяльністю, як це здійснюється в інших країнах світу, де таке право закріплене законодавчо. На жаль, опрацьований Державною митною службою України і узгоджений з зацікавленими міністерст­вами і відомствами проект Закону України “Про внесення змін і до­повнень до Закону України “Про оперативно-розшукову діяль­ність” ще у січні 1995 року, ще й досі Верховною Радою України не розглянуто.

2.3. Проблеми судочинства

• Одним із проблемних питань залишається повнота та об'єк­тивність застосування судами норм чинного законодавства щодо порушників митного законодавства.

Недосконалість існуючого порядку провадження адміністра­тивних справ про порушення митних правил та неоднозначне тлумачення законодавства з боку судових і митних органів при­водить до того, що значна кількість правопорушників уникають відповідальності за вчинення правопорушення.

В середньому, протягом року, з усієї кількості адміністративних справ, що надсилаються для розгляду в суди, останніми приймається рішення лише по 86% від загальної кількості. Конфіскація контрабандних предметів застосовується у 64% від загальної кількості справ та 35% від загальної вартості предметів, стосовно яких суди повинні були вирішити це питання. Раніше мит­ниці застосовували конфіскацію самостійно і конфісковували у вар­тісному виразі понад 70% предметів правопорушення.

Суди продовжують застосовувати по таких справах часткову конфіскацію предметів, які не були задекларовані. Частина пред­метів залучається до бюджету держави.

Аналіз судової практики також свідчить, що по 80% злочинів про контрабанду, за скоєння яких законом передбачені санкції у вигляді позбавлення волі, судами призначаються покарання здебільшого нижче нижчої межі.

Фактично 90 відсотків осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за контрабанду товарів, валюти, цінностей та інших предметів, засуджуються до умовної міри покарання, позбавлення волі з відстрочкою вико­нання вироку. До іншої частини правопорушників судами застосовується більш м'яке покарання у вигляді штрафів та умовного засудження з приводу незначної соціальної небезпеки.

Такі дії судів щодо прийняття рішень по винесенню вироків на рівні нижче нижчої межі та застосування часткової конфіскації предметів правопорушень не сприяють рішучій протидії контра­бандним проявам. Вони також пов'язані з невідповідністю часу чинного законодавства, а саме в галузі визначення великих розмі­рів контрабанди.

Мають місце випадки, коли судами першої інстанції не завжди приймаються рішення, що відповідають чинному законодавству.

Так, наприклад, лише протягом 1998—1999 років підрозділами по боротьбі з контрабан­дою Держмитслужби України у вищестоящих судах або органах прокуратури було оскаржено 582 незаконні постанови судів . У 97 випадках такі постанови було переглянуто, в резуль­таті чого додатково конфісковано предметів на суму 14,2 млн. гривень.

Не сприяє ефективності боротьби з контрабандою сучасний стан дізнання та розслідування кримінальних справ цієї категорії та недостатній рівень взаємодії між працівниками митних органів і слідчими Служби безпеки України.

Судова перспектива кримінальних справ, в значній мірі, зале­жить від якості роботи органів дізнання і попереднього слідства. Проте, на практиці досить часто мають місце випадки, коли співробітники митниці при виявленні факту вчинення контрабанди не вживають заходів до затримання осіб, які незаконно переміщу­вали предмети через митний кордон України. Таким чином, особи, причетні до контрабандних проявів, мають можливість переховува­тися від органів слідства, а іноземці виїжджають з України. Тому органи попереднього слідства приймають рішення про закриття таких справ на підставі ст. 7 ч. 1 КПК України.