1.1. Індивідуальний зміст правопорушення

Для аналізу цього питання варто глянути на правопорушення, зсередини - з позицій осіб, які їх вчиняють. Звичайно, у різних галузях права, стосовно різних видів правопорушень - цивільним, кримінальних, адміністративним, трудових і т.д.- ці позиції будуть різними. Але багато в чому вони спільні.

Розглянемо для прикладу деякі суб'єктивні інтереси, мотиви протиправної поведінки, якими, керуються особи, що вчиняють правопорушення, злочини. Якщо проаналізувати кримінальний кодекс з точки зору тих мотивів, що переслідують злочинці, то насамперед варто відокремити групу злочинів, вчинених по необережності. Хоча стосовно необережних злочинів, як показав П. С. Дагель, можливий аналіз інтересів, переслідуваних діяльністю, що створила небезпеку настання шкоди, вони можуть бути розділені на три великі групи:

а) злочини, вчинені заради тієї чи іншої визначеної мети;

б) злочини, що являють собою «самоціль»;

в) злочин - шкода, що може служити для різних цілей.

По відношенні до першої групи (а) неважко встановити ті конкретні інтереси, що переслідує особа, яка їх вчиняє: це насамперед користь і інша матеріальна вигода, помста і ворожість стосовно конкретних людей (образа, наклеп, побої, тілесні ушкодження, вбивства), задоволення сексуальних інтересів (статеві злочини), кар'єризм (посадові злочини) і ін. Неважко помітити, що в загальному це досить реальні і «практичні» інтереси певних осіб, які реалізовуються не правомірним, а протиправним, злочинним шляхом.

Друга група навмисних злочинів (б) характеризується тим, що вчинення їх вже саме по собі задовольняє суб'єкта. Узагальнена характеристика основних цілей злочинців говорить про те, що, як правило, вони є глибоко індивідуалістичними й егоїстичними і залежать безпосередньо від особи правопорушника. У більшості випадків це стосується й інших правопорушень. Виходячи з мети, переслідуваної злочинцем, закон визнає протиправним порівняно невелике число дій. Так, навмисні вбивства й інші посягання на життя, здоров'я, честь і гідність особистості, а також зазіхання на державний і суспільний лад. Способи вчиення таки злочинів часто законом не обмежуються Деякі ж з цих злочинів описуються в рамках визначених протиправних форм; досягнення тієї же мети іншим способом, у законі не зазначеному, не є протиправним (наприклад, незаконне полювання) Це означає, що суспільну небезпеку являє собою досягнення визначених цілей тільки певним способом.

Правопорушник діє як людина далекого минулого - грубим насильством, обманом, відверто зневажаючи інтересами інших людей і сформованими формами суспільної поведінки.

В етичному змісті «злочинність, являє собою... елемент варварства чи навіть нелюдськості». Соціальні корені такої поведінки (матеріальні й ідеологічні) «пов'язані з примітивним соціальним станом і мисленням»²².

Зрозуміло, що подібні способи поведінки суперечать демократичним суспільним відносинам, не можуть бути прийняті суспільством і визнаються тому протиправними. Очевидно, у тому, що примітивні форми досягнення своїх цілей не тільки відповідають особливостям його особистості, але й у відомому змісті вигідні йому, тому що той шлях, що диктується сучасними суспільними відносинами і нормами поведінки, йому не під силу. Характеризуючи протиправну поведінку як більш примітивну, чим правомірна, ми не забуваємо про тих, часом досить складних, планах, що часом розробляють і реалізовують злочинці. Дійсно, план пограбування банку може бути технічно складний, але сам шлях придбання матеріальних цінностей шляхом грабежу соціально більш примітивний, чим підвищення матеріального рівня життя в результаті тривалої суспільно корисної праці.

З'ясування переважних інтересів і цілей правопорушників, звичайно, що само по собі не дає відповіді на питання про причини такої поведінки, оскільки невідомі фактори, що спонукали суб'єктів до прийняття відповідних рішень. У криміналістичній літературі що до цього питання зазначається, що виявлення конкретного «конфлікту (протиріччя), що породжує злочинну поведінку, і визначення, на якому етапі і як цей конфлікт можна блокувати, завдання конкретних криміналістичних досліджень». Однак тут треба підкреслити, що протиправна поведінки в багатьох випадках не є чимось екстраординарним за своїми мотивами і цілями. Нерідко це є протиправний спосіб досягнення більш-менш звичайних життєвих цілей.

Зв'язок протиправної поведінки зі звичайними життєвими інтересами людей особливо чітко виявляється в сфері цивільних, адміністративних, трудових деліктів, що вчиняються з метою матеріального збагачення, влаштування особистих справ, задоволення житлових потреб, інтересів сім’ї - усе це виявляється наочно. Правопорушники не складають якого-небудь соціального класу, вони є частиною складу населення, . Як свідчать життєві приклади, більшість злочинів вчиняється заможним населенням, але це соціально, психологічно і культурно відстала частина, що вимагає систематичного виховання, а часом і перевиховання.

Розуміння правопорушення як однієї з форм людської поведінки приводить до висновку, що для розкриття причин такої поведінки мало обмежуватися з'ясуванням психологічних особливостей особистості правопорушника. Поведінка людини, в кінцевому рахунку, завжди визначається складними суспільними явищами. Тому і необхідний системний аналіз сукупності цих явищ.