- •Передмова
- •1.1. Удосконалення системи підготовки кадрів для підприємництва
- •1.2. Забезпечення адекватної ринковим умовам фінансово-кредитної політики розвитку підприємництва
- •1.3. Підтримка експортної діяльності малого та середнього бізнесу
- •1.4. Стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів
- •Порівняння інвестиційно-інноваційного потенціалу економік вибраних країн з їхніми рейтингами глобальної конкурентоспроможності в 2009 році (країни ранжовано за обсягом загальних витрат на нтр)
- •Рейтингові місця Світового економічного форуму в Давосі щодо вибраних країн за показниками стадій інноваційного циклу
- •1.5. Впровадження європейських підходів до розвитку малого та середнього підприємництва
- •1.6. Активізація державно-приватного партнерства
- •Частина 2. Підприємництво в умовах фінансово-економічної кризи
- •2.1.Загальна характеристика підприємницького середовища в умовах кризи
- •2.2. Динаміка розвитку малого та середнього підприємництва в Україні
- •2.3. Порівняння регіонів за станом розвитку та підтримки малого підприємництва (рейтинг регіонів)
- •2.4. Зайнятість у сфері підприємництва
- •2.5. Доходи і соціальний захист у сфері малого та середнього бізнесу
- •Заробітна плата найманих працівників залежно від розміру підприємства в Україні, 2008 р.*
- •Загальні доходи домогосподарств підприємців 2008 р.
- •Структура загальних доходів домогосподарств підприємців 2008 р., %
- •2.6. Антикризові заходи та державна підтримка підприємницької діяльності
- •Частина 3. Бізнес-клімат в україні: потрібні кардинальні зміни
- •3.1. Проблеми в сфері розвитку підприємництва та особливості його державного регулювання в умовах кризи
- •3.1.1. Реалізація регуляторної політики в сфері господарської діяльності в умовах світової кризи
- •3.1.2. Удосконалення реєстраційних процедур
- •3.1.3. Подальше реформування дозвільної системи у сфері господарської діяльності
- •3.1.4. Удосконалення ліцензування, як одного із основних засобів державного регулювання у сфері господарювання
- •3.1.5. Недоліки існуючої системи оподаткування діяльності суб’єктів малого підприємництва та заходи з удосконалення податкової політики
- •3.1.6. Реформування системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності
- •I етап реформування системи державного
- •3.2. Стан ресурсного забезпеченя розвитку малого та середнього підприємництва
- •3.2.1. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні
- •3.2.2. Регіональні програми підтримки малого підприємництва
- •3.2.3 Формування інфраструктури підтримки підприємництва
- •3.2.4. Підтримка інноваційного підприємництва
- •Динаміка кількості інноваційних підприємств в промисловості України у розрізі їхньої величини за чисельністю працюючих у 2000-2008 рр., одиниць
- •3.2.5. Приєднання України до Європейської хартії для малих підприємств
- •3.2.6 Державно-приватне партнерство в Україні
- •Форми реалізації проектів державно-приватного партнерства в Україні,
- •Динаміка інвестиційних проектів на основі державно-приватного партнерства в Україні
- •Рейтинг ділового середовища в сфері інфраструктурних проектів
- •Форми впровадження соціальної відповідальності українськими підприємствами
- •Проблеми партнерства в сфері соціальної відповідальності бізнесу
- •Частина 4. Задачі з активізації розвитку малого та середнього підприємництва на 2010-2011 роки
- •4.1. Удосконалення нормативно-правової бази у сфері господарської діяльності
- •4.2. Заходи держави зі стабілізації внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію вітчизняних підприємств
- •У напрямі стабілізації роботи житлово-комунального господарства:
- •4.3. Покращення режимів кредитування національного товаровиробника
- •4.4. Впровадження заходів з обмеження тінізації економіки та рейдерства
- •4.5. Вплив громадськості на прийняття управлінських рішень. Перспективи продовження діалогу бізнесу і влади
- •Авторський колектив
- •Додатки
- •Кількість активних суб’єктів підприємництва Кількість суб’єктів підприємництва за видами економічної діяльності
- •Кількість суб'єктів підприємництва за регіонами
- •Кількість великих, середніх та малих підприємств за видами економічної діяльності
- •Кількість великих, середніх та малих підприємств за регіонами
- •Кількість великих, середніх та малих підприємств на 10 тис. Осіб наявного населення за регіонами
- •Кількість зайнятих працівників великих, середніх та малих підприємств за регіонами
- •Обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) великих, середніх та малих підприємств за видами економічної діяльності
- •Кількість зарахованих юридичних осіб в розрізі організаційно-правових форми
Рейтингові місця Світового економічного форуму в Давосі щодо вибраних країн за показниками стадій інноваційного циклу
в 2006 році
|
Україна |
Польща |
Фінляндія |
Стадія освіти |
|
|
|
1. Охоплення вищою освітою |
17 |
22 |
2 |
2. Якість системи освіти |
47 |
49 |
2 |
3. Якість освіти з математики і природничих наук |
44 |
48 |
3 |
4. Якість шкіл менеджменту |
85 |
50 |
12 |
|
|
|
|
Стадія досліджень і розробок |
|
|
|
5. Інноваційний потенціал |
40 |
44 |
5 |
6. Якість науково-дослідних інституцій |
60 |
64 |
6 |
7. Витрати фірм на дослідження і розробки |
67 |
42 |
9 |
8. Державна підтримка передових технологій |
75 |
89 |
11 |
|
|
|
|
Стадія інноваційного менеджменту |
|
|
|
9. Тип конкурентних переваг |
78 |
51 |
6 |
10. Складність виробничого процесу |
69 |
62 |
6 |
11. Використання патентів |
58 |
51 |
4 |
12. Поширеність маркетингу |
87 |
67 |
29 |
|
|
|
|
Стадія комерціалізація знань |
|
|
|
13. Відтік мозків |
93 |
77 |
10 |
14. Наявність передових технологій |
97 |
80 |
2 |
15. Абсорбція технологій фірмами |
91 |
76 |
7 |
16. ПІІ та трансфер технологій |
106 |
81 |
74 |
Джерело: The Global Competitiveness Report 2007-2008. – The World Economic Forum, Geneva, Switzerland 2007. - P. 177, 289, 345.
Для кращого аналітичної візуалізації представимо дані таблиці у вигляді графіку на рис. 1.3. На ньому можна наочно бачити, як знижуються місця рейтингу України на виробничих стадіях інноваційного циклу. Якщо на стадіях освіти та досліджень і розробок ми виглядаємо достатньо привабливо і приблизно на одному рівні з Польщею, то на завершальних стадіях циклу, де повинен забезпечуватися комерційний інноваційний результат, спостерігається відставання. Дані по Фінляндії, світовому лідерові розбудови знаннєвої економіки, свідчать про важливість досягнення збалансованості у розвитку всіх стадій інноваційного циклу. Це також ілюструє комплексний органічний характер національної інноваційної системи, де всі суб’єкти злагоджено працюють на кінцевий інноваційний результат в режимі постійних зворотних зв’язків між представленими стадіями. У ракурсі такого методологічного бачення стає зрозумілою помилковість політики відокремленого керівництва окремими стадіями інноваційного циклу, що власне і відбувається в Україні.
Рис. 1.3. Рейтингові місця Світового економічного форуму щодо вибраних країн за показниками стадій інноваційного циклу в 2006 р.
Можна виділити в країнах-аутсайдерах три головні бар’єри, які не дозволяють їм ефективно впроваджувати інноваційні технології:
-
недостатня законодавча та інституційна база для стимуляції підприємницької конкуренції;
-
скорочення кількості підприємців, у який виникає бажання (мотивація) працювати на ринку високих технологій;
-
низький рівень доходу на душу населення, що не створює стимулів і фінансових можливостей працювати на довгострокову перспективу.
-
Активізація заходів з побудови інноваційно-знаннєвої економіки забезпечується впровадженням таких основних управлінських рішень:
-
створення системи економічної мотивації та інституційного середовища для стимулювання розробки та використання національних та глобальних знань у всіх секторах економіки;
-
формування суспільства висококваліфікованих, мобільних та творчих особистостей, які протягом життя мають постійну можливість опановувати нові передові знання та мати широкий доступ і до державного, так і приватного фінансування інноваційної діяльності;
-
побудова інформаційної інфраструктури, конкурентного та інноваційного інформаційного сектору в економіці, який буде прискорювати розповсюдження ефективної та конкурентоспроможної інформації та надавати широкі комунікаційні можливості для всіх осередків суспільства;
-
створення ефективної інноваційної системи та сприятливого бізнесового середовища, які стимулюють інновації та підприємництво;
-
формування сприятливого фінансового середовища та його інституційної структури, здатної забезпечити підвищення капіталізації передових високотехнологічних виробництв;
-
створення нового культурного середовища, яке є адекватним для реалізації політики розбудови інноваційно-знаннєвої економіки;
-
політика формування інноваційно-знаннєвої економіки буде ефективною, якщо всі вищезазначені сегменти державного управління спрацюють на кінцевий результат – масовий випуск українськими підприємствами конкурентоспроможних інноваційних продуктів та технологій. В Україні особливої актуальності набуває завдання удосконалення заключної стадії інноваційного циклу - комерціалізації, яка відстає від потенціалу освітянської та науково-технічної стадій. Проте останні також потребують проведення кардинальних інноваційних реформ.
Створення локальних інноваційних осередків (у вигляді технопарків, технополісів тощо, чи стимулювання виключно «інноваційних» галузей і виробництв) в Україні дає лише локальні ефекти. Спроби здійснення галузевих «технологічних стрибків» за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки обертаються втратами інших секторів економіки. Продукція високотехнологічних галузей не знаходить збуту в інших галузях через великий технологічний відрив і відсутність мотивації використання, що суттєво знижує синергетичний ефект інновацій, відтак, ефективність таких «точок зростання» нівелюється в суспільному масштабі.
Обмеженість фінансових ресурсів держави висуває на передній план завдання забезпечення високої ефективності прямих бюджетних видатків на науково-технічний розвиток та інвестиції в інноваційні процеси, а також непрямих стимулів інноваційного розвитку. Такі задачі вирішуються лише за умов залучення суб’єктів господарювання до заходів державної інноваційної політики, формування мультиплікативного ефекту державних видатків для інноваційних процесів в економіці в цілому.
Тому головним завданням політики щодо розвитку інноваційного підприємництва є забезпечення сприйнятливості суб’єктів підприємництва до позитивних сигналів з боку ринкового середовища та спеціальних заходів, які стимулюють інноваційну активність та забезпечують поширення інновацій по усіх сферах національної економіки. Таких результатів можна досягнути лише шляхом посилення співпраці між різними гілками законодавчої та виконавчої влади, широкого залучення до вирішення зазначених проблем громадськості. Особлива роль належить проведенню діалогу бізнесу і влади та виробленню узгоджених підходів до створення адекватних умов для активізації інноваційної діяльності в Україні.