4.3. Покращення режимів кредитування національного товаровиробника

Вихід України із кризи неможливий без кардинального поліпшення режиму кредитування, спроможного забезпечити розширене фінансування національних товаровиробників, насамперед, представників малого та середнього бізнесу.

Про недосконалість чинного режиму кредитування свідчить той факт, що нині механізми кредитування підприємницької діяльності практично не працюють. В Україні виникла загрозлива тенденція «втечі від кредитів», коли і банки, і суб’єкти господарювання розглядають кредитування як високоризикований бізнес. Критичною є ситуація в секторі малого і середнього підприємництва, кредитування якого практично припинилося через зависокі ризики, малі прибутки в абсолютному вираженні, проблеми із заставою. Крім того, нинішня вартість кредитів (на рівні 15-21%) є зависокою для суб’єктів господарювання. З цих причин у 2009 році обсяги кредитування суб’єктів господарювання зросли лише на 5%, сектору нефінансових корпорацій – на 3,3%. При цьому кредити в поточну діяльність збільшилися на 4,1%, в інвестиційну діяльність – на 6,8%, що вочевидь недостатньо для відновлення нормального функціонування вітчизняної економіки. Відтак, невідкладним завданням є перегляд державної політики у сфері кредитування вітчизняного товаровиробника.

Розпочати формування сприятливого режиму кредитування слід з консультацій з авторитетними у цій сфері міжнародними фінансовими інститутами та організаціями - потенційними партнерами щодо розробки відповідного фінансового механізму та формування необхідних макроекономічних й інституціональних умов.

Ключовою передумовою формування сприятливого режиму кредитування в Україні є забезпечення фінансової стабільності в частині:

• відновлення довіри до національної валюти та дій влади;

• забезпечення курсової та цінової стабільності;

• розв’язання боргових проблем фінансових та нефінансових корпорацій;

• відновлення збалансованого розвитку фінансового ринку та розвиток його інфраструктури;

• вдосконалення банківського регулювання у напрямі посилення мотивації до кредитування вітчизняних товаровиробників;

• збільшення фінансової стійкості банківської системи шляхом застосування антикризових заходів:

• звільнення від проблемних активів і реструктуризація проблемних банків;

• підвищення норми гарантування вкладів за активнішого гарантування державою позичок для малого і середнього бізнесу;

• підвищення прозорості і жорсткості процедури банкрутства;

• прискорення консолідації банківської системи;

• удосконалення норм пруденційного нагляду за позабалансовою діяльністю банків, їх інвестиційною та посередницькою діяльністю з цінними паперами;

• розширення ресурсної бази вітчизняної кредитно-фінансової системи шляхом використання незадіяних джерел фінансових ресурсів на цілі капіталізації, кредитування, підтримання ліквідності банківської системи та своєчасної сплати зовнішніх боргів;

• вдосконалення чинного законодавства в частині розробки механізму і окреслення кола інструментів впливу на діяльність філій іноземних банків щодо стимулювання їх до кредитування стратегічно важливих видів економічної діяльності через розвиток державно-приватного партнерства.

Мобілізація достатніх фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення неможливі без розвитку інфраструктури ринку кредитно-фінансових послуг, розширення лінійки фінансових інструментів, а також інтенсифікації конкуренції серед учасників кредитно-фінансового ринку. Це визначає наступні напрями вдосконалення режиму кредитування вітчизняних суб’єктів господарювання:

• цілеспрямоване формування системи кредитних установ з різною організаційною базою, об’єднаних загальною метою кредитного забезпечення товаровиробників у складі: державних банків, комерційних та спеціалізованих банків, регіональних фондів підтримки підприємництва, кредитних спілок, товариств взаємного гарантування та кредитування, лізингових і факторингових фірм, інноваційних та інвестиційних фондів, а також міжнародних фінансових організацій, що мають прямий чи опосередкований вплив на реалізацію програм кредитування вітчизняних товаровиробників;

• поліпшення умов для взаємовигідної співпраці комерційних банків та підприємців через стимулювання комерційних банків до розробки та реалізації програм кредитування малого і середнього бізнесу та широких верств населення;

• активізація процесу створення системи гарантування і забезпечення, поліпшення страхового обслуговування підприємництва;

• сприяння процесу самоорганізації суб’єктів малого підприємництва у розв’язанні своїх фінансово-кредитних проблем за допомогою створення фондів взаємного фінансування.

• розширення переліку форм кредитування товаровиробників через розвиток компенсаційних позик, формування механізму надання пільгових інвестиційних кредитів, збільшення обсягів венчурного, експортного кредитування і мікрокредитування, підтримки кредитної кооперації та фінансового лізингу.

За цими напрямами мають бути застосовані такі групи заходів:

І. Цілеспрямоване формування системи кредитно-фінансових установ шляхом:

1. Створення мережі спеціалізованих і регіональних банків, розвитку галузевих та/чи територіальних мереж страхових та гарантійних фондів, організацій мікрокредитування, що вимагає:

• стимулювання органів виконавчої влади до розробки комплексних програм фінансування малого і середнього підприємництва для регіонів з різним рівнем економічного розвитку і різною галузевою специфікою діяльності підприємців регіону;

• розвитку форм взаємодії місцевих органів влади, фінансово-кредитних установ та суб'єктів малого підприємництва у спосіб: 

• збільшення участі місцевих органів влади у статутному капіталі банків;

• створення комунальних банків, які можуть здійснювати кредитування малих підприємств комунальної форми власності, відповідно до цільових програм розвитку  територій;

• розширення участі місцевих органів влади у статутному капіталі бюро кредитних історій.

2. Підтримки розвитку кредитних спілок, сільськогосподарських кооперативів.

3. Становлення експортно-кредитних агенцій (ЕКА), що потребує:

• розробити механізми залучення до системи надання державних гарантій відділень, філіалів і дочірніх банків українських банків за кордоном, що дозволить активніше використовувати зовнішні фінансові ресурси на користь українських фірм-експортерів;

• розглянути можливість створення державної корпорації страхування експортних кредитів і інвестицій як основного інституту розвитку і реалізації експортного потенціалу.

ІІ. Для поліпшення умов для взаємовигідної співпраці комерційних банків та підприємців необхідно розширити фінансове забезпечення процесу кредитування вітчизняних товаровиробників в частині:

• розробки механізмів довгострокового рефінансування банків та кредитування підприємств, що займаються інвестиційно-інноваційною діяльністю;

• зменшення розміру обов'язкових резервів з урахуванням частки кредитів, наданих малим підприємств, в загальному обсязі кредитного портфеля банку;

• залучення в Україну коштів міжнародних фондів, кредитно-фінансових установ та забезпечення доступу до цих ресурсів відповідних кредитно-фінансових установ, що спеціалізуються на кредитуванні товаровиробників;

• ефективнішого використання іноземної допомоги й активнішого виявлення позиції України у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями;

• посилення інвестиційного спрямування бюджетної політики шляхом:

• розширення масштабів державного фінансування пріоритетних напрямів інвестиційно-інноваційної діяльності;

• створення спеціальних державних фондів фінансування інноваційних програм малого і середнього бізнесу для покриття інноваційних ризиків;

• розширення видів державної підтримки (пряме бюджетне фінансування, надання кредитної підтримки через банківські установи шляхом повного або часткового (за умови залучення інших інвестицій) рефінансування, компенсація відсотків, гарантії Уряду тощо).

Режим кредитування вітчизняних товаровиробників має охоплювати різні форми, але в умовах України особлива увага має приділятися наданню гарантій за позиками. Обсяг кредитних ресурсів, які можуть бути надані комерційними банками на фінансування підприємницьких проектів, при наявності забезпечених гарантій в середньому в 2-3 рази перевищує обсяг коштів, які виділяються державою за гарантійними програмами (частка кредиту, що гарантується, повинна складати не менше 50 % його величини). З цих причин доцільно переорієнтувати бюджетні кошти, призначені для фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва з прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фондів для надання послуг із метою стимулювання процесу кредитування малого бізнесу. Це дозволить розширити зовнішнє фінансування суб'єктів малого підприємництва за тих самих державних витрат, що й безпосереднє кредитування цього сектора.

Розширення переліку форм кредитування товаровиробників має відбуватися шляхом:

1. Розвитку компенсаційних позик, що надаються регіональними фондами підтримки малого підприємництва і є безвідсотковими компенсаційними позиками для відшкодування частини витрат на сплату відсотків за інвестиційними кредитами (на придбання устаткування, нерухомості, будівництво і т. ін.). Використання такої форми кредитування дозволяє підприємству отримати відстрочку від сплати відсотків по кредиту, вивільнити оборотні кошти, надає можливість достроково погасити кредит за рахунок спрямування суми компенсації на погашення основного боргу за кредитом (за рахунок цього зменшується база для нарахування відсотків).

2. Формування механізму надання пільгових інвестиційних кредитів підприємствам, що працюють в пріоритетних для економіки області галузях, реалізовують інноваційні проекти, працюють на територіях із складними умовами господарювання. Такі кредити можуть надаватися банками за рахунок коштів регіональних фондів підтримки підприємництва на інвестиційні цілі (придбання устаткування, транспорту, будівництво, капітальний ремонт нерухомості). 

3. Розвитку мікрокредитування, що є особливо необхідним підприємцям на початковому етапі діяльності, коли доступ до банківських ресурсів ускладнений. До першочергових завдань у сфері розвитку мікрокредитування в Україні належать:

• створення сприятливих умов для отримання мікрокредитів громадянами і суб'єктами малого підприємництва, у тому числі за рахунок спрощення порядку їх надання, зменшення відсоткових ставок, збільшення термінів користування;

• вдосконалення механізмів державної підтримки мікрокредитування банків та небанківських фінансових установ (зокрема, кредитних спілок, товариств взаємного кредитування і т. ін.);

• налагодження системи інформаційно-освітнього забезпечення громадян у сфері мікрокредитування;

• сприяння розвитку приватних організацій мікрокредитування шляхом розробки механізму залучення коштів через випуск боргових зобов'язань чи акцій за рахунок однієї або декількох організацій-донорів;

• удосконалення нормативно-правового регулювання процедур мікрокредитування банківськими і небанківськими фінансовими установами;

• адаптація досвіду зарубіжних країн щодо розвитку механізмів фінансування мікрофінансових організацій.

4. Розвитку венчурного кредитування. Зважаючи на той факт, що на поточному етапі в Україні розвиток венчурного капіталу неможливий без державної підтримки, першочерговими завданнями є:

• чітке законодавче визначення майнових прав, що полегшить процеси ліцензування та патентування в процесі передачі технологій за допомогою венчурних інвестицій;

• зниження (або скасування на певний період часу) податку на приріст капіталу та податку на програми випуску опціонів на акції для керівництва фондів венчурного капіталу, що покращить фінансовий стан фондів і створить сприятливі умови для залучення кваліфікованих спеціалістів;

• розробки і впровадження механізму державного страхування кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами під реалізацію інноваційних проектів;

• розширення спектру податкових пільг на проведення досліджень і розробок шляхом зменшення оподатковуваного прибутку венчурних фондів або перекладення тягаря оподаткування на інвесторів;

• застосування податкової знижки від загальної суми інвестицій інноваційного характеру;

• надання податкових пільг для іноземних партнерів спільних підприємств, що фінансують проведення перспективних досліджень і розробок, освоєння новітніх технологій та наукомісткої продукції вітчизняних підприємств.

5. Стимулювання процесу кредитної кооперації малого і середнього бізнесу та активізація діяльності кредитних спілок шляхом:

• вдосконалення законодавства в частині кредитної кооперації, що передбачало б законодавче визначення специфічної діяльності кожного виду кредитної кооперації, його правовий статус, принципи та механізми функціонування страхових та гарантійних фондів, кредитної кооперації підприємництва;

• розробки механізму рефінансування кредитних спілок з боку НБУ, що дозволить знизити вартість ресурсів, що надаються кредитними спілками;

• створення законодавчої бази для впровадження державної системи гарантування вкладів для кредитних спілок.

6. Розвитку системи фінансування експортної діяльності, що має здійснюватися на основі врахування вимог СОТ у формі:

• компенсації процентної ставки українським експортерам промислової продукції;

• страхування експортних кредитів у формі надання державних гарантій для забезпечення платіжних доручень урядів та експортно-кредитних агенцій (ЕКА) іноземних країн, гарантії платіжних зобов’язань банка-агента (передусім, виділення державних гарантій за позиками Укрексімбанку, а також відшкодування його видатків у зв’язку з наданням ним авансових гарантій за контрактами українських експортерів).

7. Створення умов для поширення фінансового лізингу шляхом:

• усунення суперечностей чинної нормативно-законодавчої бази, зокрема між законом про лізинг, Господарським та Цивільним кодексом України, а також  законодавством України та зарубіжних країн; 

• вирішення проблеми переведення на треті сторони зобов'язань лізингоодержувача здійснювати регулярні платежі у випадку суборенди, якщо в угоді про лізинг не передбачене інше;

• впорядкування процесу стягування ПДВ з платежів по лізингу: дотепер чітко не визначено, чи є останні "прямою виробничою витратою", чи включаються отримані по лізинговій угоді активи в баланс, чи визнається лізинг закордонного обладнання  "імпортом".

Слід підкреслити, що кардинально змінити підприємницький клімат в Україні можливо лише на основі послідовної фінансово-кредитної підтримки державою пріоритетних напрямів підприємницької діяльності. Це дозволить створити принципово нові умови для розвитку підприємництва, яке орієнтуватиме власну діяльність на  підвищення технічного, технологічного, управлінського іміджу вітчизняної економіки, адекватної світовим конкурентним принципам. Лише у такий спосіб можна прискорити процес просування економіки України по шляху інноваційно-інвестиційного розвитку.

 Зі свого боку Національний банк України вже зробив важливий крок у покращенні режимів кредитування вітчизняних виробників. Зокрема, важливим нововведенням у цьому напрямі стало затвердження Положення про рефінансування та надання Національним банком кредитів банкам України з метою стимулювання кредитування економіки України на період виходу її на докризові параметри, яке набрало чинності з 21 лютого 2010 р. Зазначеним Положенням визначено порядок надання стимулюючого кредиту – кредиту, який надається банку для підтримання ліквідності з метою відновлення процесу кредитування вітчизняного товаровиробника, що має пріоритетне значення для забезпечення виходу економіки України на докризові параметри та включений до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, визначеного Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства.

Стимулюючий кредит надаватиметься банкам на строк до 5 років як одноразово, так і у формі кредитної лінії за умови відповідності кредитного проекту товаровиробника визначеним вимогам. Процентна ставка за кредитом є змінною, базується на обліковій ставці Національного банку та залежить від класу банку та категорії забезпечення. Розмір ставки Національного банку за стимулюючим кредитом визначається як облікова ставка плюс ставка коригування (0,5-2%). В свою чергу банки зобов’язані встановлювати сукупну вартість кредиту, виходячи з облікової ставки Національного банку, підвищеної не більше, ніж на вісім процентних пунктів.  

З метою активізації фінансово-кредитної підтримки малого та середнього підприємництва Урядом прийнято постанову  від 27.01.2010 № 68 «Деякі питання надання суб'єктам малого та середнього підприємництва кредитно-гарантійної підтримки», якою, зокрема, доручено при доопрацюванні проекту Державного бюджету України на 2010 та наступні роки передбачати кошти на кредитно-гарантійну підтримку суб’єктів малого та середнього підприємництва в обсязі  0,15% від дохідної частини бюджету, але не менше ніж 200 000 тис. грн. на підтримку діяльності фондів кредитних порук та 100 000 тис. грн. на кредитування проектів суб’єктів малого та середнього підприємництва.

Постановою передбачається надання фондами кредитно-гарантійної підтримки гарантій суб’єктам малого та середнього підприємництва, які не мають належного забезпечення кредиту, відповідно до вимог банку, у розмірі, що не перевищує 40% розміру кредиту за рахунок ресурсів таких фондів.

Реалізація цього механізму надасть можливість отримувати банківські кредити тим категоріям підприємців, які на сьогодні взагалі не мають такої можливості, зокрема, підприємцям-початківцям та, особливо, новоствореним інноваційним підприємствам. Враховуючи, що одним з механізмів кредитування малого бізнесу на сьогодні є також кредитні спілки, які в період фінансово-економічної кризи зазнали значних збитків, Урядом зосереджено увагу на підтримці цього сектору.

Процентні ставки у таких спілках вищі, ніж відсотки за використання банківських кредитів, проте цей механізм дозволяє отримати кредити досить малого розміру, що складно у випадку кредитування в комерційних банках. Криза наявно показала, що в час, коли банки практично припинили кредитну діяльність, значна частина кредитних спілок продовжує кредитування суб’єктів малого та середнього підприємництва. В той час, коли видані в іноземній валюті кредити комерційними банками лише збільшують попит на іноземну валюту, кредити кредитних спілок, що видаються лише в українській гривні, позитивно впливають і на курсову динаміку, і на пожвавлення виробництва, і на збільшення обсягів реалізації готової продукції та товарів у кредит.

Фінансова криза виявила суттєві недоліки у забезпеченні ліквідності кредитних спілок. В Україні норматив миттєвої ліквідності для кредитних спілок встановлено на рівні 10% сумарних активів, в той час як у розвинутих країнах ліквідність становить більше 35%. При цьому основну частину ліквідних активів зарубіжних фінансових інститутів становлять не залишки готівки та коштів на розрахункових рахунках у банках, а вкладення на короткострокові депозити та пайовий капітал об’єднаних кредитних спілок, а також у спеціальні цінні папери, емітовані державою для цілей підтримання ліквідності.

Недосконалий підхід до регулювання ліквідності у попередні роки призвів до того, що кредитні спілки в умовах кризи виявились залежними від поведінки банків, які бачать у кредитних спілках своїх прямих конкурентів на фінансовому ринку та не виконують своєчасно своїх поточних зобов’язань перед ними. Тому спілки часто виявляються не готовими вчасно задовольнити піковий попит на відторгнення депозитних коштів з боку їх членів.

В останні роки у кредитних спілок виник часовий розрив ліквідності, пов'язаний із тим, що кредитні спілки надавали кредити на будівництво житла або на розвиток підприємництва строком більше одного року, спираючись на депозити, які, як правило, оформлювались на строк менше одного року. Відсутність можливості використання довгострокових фінансових інструментів держави не тільки блокує можливість іпотечного кредитування кредитними спілками, але й перешкоджає залученню довгострокових заощаджень громадян.

Для підвищення рівня захищеності громадян України – членів кредитних спілок шляхом створення адекватної системи підтримки їх ліквідності Держкомпідприємництвом розроблено та направлено на розгляд Уряду проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо захисту інтересів вкладників кредитних спілок України», яким, зокрема, передбачається затвердження плану заходів щодо виходу з кризи кредитних спілок, фінансування за рахунок коштів державного бюджету Програми підтримки ліквідності та платоспроможності кредитних спілок у сумі 1 млрд. грн. на зворотній основі, створення при Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг Наглядової Ради для контролю за виконанням Програми та використанням бюджетних коштів.

З метою підвищення ефективності фінансово-кредитної підтримки суб’єктів малого бізнесу у 2010 році Держкомпідприємництвом планується започаткування нової бюджетної програми мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва. В рамках Програми передбачається використання 15 млн. грн., що дозволить надати до 75 мікрокредитів середньою вартістю 200 тис. грн. фізичним особам - підприємцям та малим підприємствам для започаткування та ведення власної справи.