2.6. Антикризові заходи та державна підтримка підприємницької діяльності

На відміну від більшості країн світу, які зустріли кризу з мінімальними інфляційними показниками, Україні впродовж останніх років був притаманний досить потужний інфляційний тренд. Саме він став на заваді безпосередньому використанню заходів прямого стимулювання внутрішнього платоспроможного попиту, які практикувалися розвиненими країнами світу, та змусив поєднувати антикризову політику з протидією інфляційним тенденціям. Відтак, запобігаючи руйнівній дестабілізації основних макроекономічних показників: темпу інфляції, обмінного курсу гривні, показників стабільності банківського сектору, рівня бюджетного дефіциту тощо, заходи макроекономічної стабілізації завдавали неоднозначного впливу на стан підприємницького клімату в Україні.

З одного боку, відбувалася стабілізація підприємницьких очікувань та формування відносно прогнозованого середовища ведення бізнесу. З іншого, стабілізаційні заходи, які полягали в запровадженні обмежень у монетарній сфері та посиленні жорсткості фіскальної політики, об’єктивно завдавали контрактивного впливу, гальмуючи економічну активність в країні. Відтак (як засвідчує досвід багатьох інших країн світу) заходи макроекономічної стабілізації дозволяють досягти бажаного результату лише протягом короткого терміну часу та неодмінно мають змінитися заходами проактивного характеру.

Для забезпечення монетарної стабілізації антикризові заходи держави були спрямовані, в першу чергу, на врегулювання проблемних питань в банківському секторі, який суттєво постраждав від кризи ліквідності, що спостерігалась на світових фінансових ринках. Запровадження в жовтні 2008 р. мораторію на дострокове закриття депозитів як фізичними так і юридичними особами дозволило припинити швидке вилучення коштів фізичними особами з вітчизняної банківської системи, що ставило останню у вкрай загрозливу ситуацію. Зазначений мораторій, низка регуляторних заходів та активні операції НБУ щодо збільшення ліквідності банків (лише у жовтні-грудні 2008 р. було надано кредитів рефінансування на суму у 105,4 млрд. грн), а також збільшення статутних фондів державних банків – Державного ощадного банку та Укрексімбанку, а також здійснення рекапіталізації низки комерційних банків коштом уряду дозволили стабілізувати становище у банківському секторі, а відтак – зберегти його потенціал як складової національної відтворювальної системи.

Водночас звуження ресурсів банківської системи при різкому зростанні ризиків кредитування обумовило різке погіршення доступності банківських кредитів як для фізичних осіб, так і для суб’єктів підприємницької діяльності. За період з грудня 2008 по грудень 2009 рр. залишки кредитів, наданих нефінансовим корпораціям, зросли лише на 18,6 млрд. грн, або на 4,2 %, а загальна вартість кредитів, виданих протягом 2009 р., зменшилася порівняно з 2008 р. на 20,6 % при зростанні відсоткової ставки на 2,5 в.п.

Будучи жорстко обмеженим орієнтирами антиінфляційної політики, Національний банк України фактично керувався орієнтирами зменшення грошової пропозиції шляхом:

• стерилізації коштів, виданих у формі рефінансування: обсяг операцій рефінансування упродовж 2009 року склав 64,4 млрд. грн, обсяг мобілізаційних операцій – 96,7 млрд. грн. Причому, якщо 87 % рефінансування було здійснено в першому півріччі, 89 % мобілізаційних операцій – в другому;

• посилення резервних вимог: вимоги до формування банками обов’язкових резервів було посилено протягом серпня – вересня 2009 р., зокрема, було запроваджено вимогу щодо зберігання частини обов’язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України. Так, лише за грудень 2009 р. загальний обсяг обов’язкових резервів, сформованих банками, склав 12,2 млрд. грн;

• проведення доларових інтервенцій на валютному ринку: сальдо інтервенцій НБУ за 2009 рік склало 10,4 млрд. дол., що еквівалентно вилученню з обігу понад 80 млрд. грн ;

• підтримання високих ставок рефінансування: середньозважена ставка за всіма інструментами у 2009 р. була на 1,4 в.п. вища, ніж у 2008 р. та склала 16,7 %, в той час як темп інфляції у 2009 р. зменшився порівняно з 2008 р. на 10 в.п. і склав 12,3 %.    

Внаслідок застосування зазначених інструментів обсяг грошової маси М3 зменшився за 2009 рік на 5,5 %. Враховуючи суттєве зниження грошових мультиплікаторів через стагнацію в кредитній сфері, можна зробити висновок про негативний вплив монетарної політики на економічну активність в Україні у 2009 році.

У сфері забезпечення фіскальної стабілізації урядом насамперед переслідувались завдання щодо мобілізації ресурсів дохідної частини державного бюджету та можливого обмеження видаткової частини відповідно до наявних бюджетних ресурсів. Це значною мірою досягалося за рахунок посилення фіскального навантаження шляхом використання наступних інструментів:

• підвищення ставок оподаткування: протягом 2009 року за ініціативою уряду було  прийнято шість законів, які підвищували податки та збори (обов’язкові платежі). При цьому збільшення податкового навантаження було в основному сконцентровано на сфері споживання й полягало у підвищенні ставок акцизного збору та транспортного податку;

• стягнення авансових податкових платежів: за 2009 р. переплата податку зросла на 3,7 млрд. грн., або на 41,0 %;

• затримання відшкодуванням ПДВ експортерам: невідшкодовані грошовими коштами суми за рік збільшились на 9,1 млрд. грн (70,8 %), у тому числі протерміновані – на 3,3 млрд. грн (у 2,1 разу);

• активізація боротьби з мінімізацією оподаткування та посилення діяльності зі стягнення нарахованої, але не сплаченої частини податкових зобов’язань, перекривання схем, які дозволяли бізнесу звужувати базу оподаткування та зменшувати розмір нарахованих податків.

При цьому зростання частки фіскального вилучення супроводжувалося зменшенням спрямованості бюджетних видатків на цілі розвитку. Використання бюджетних коштів на рекапіталізацію комерційних банків не супроводжувалося позитивними зрушеннями у кредитуванні програм розвитку. Порівняно з попереднім бюджетним періодом в 2009 році обсяг прямих капітальних видатків зменшився на 30,8 млрд. грн, або в 4 рази, а частка капітальних видатків - до 4,3 % від загального обсягу видатків бюджету, що є критично низьким показником.

Незначного впливу завдало на економічну динаміку створення Стабілізаційного фонду у складі державного бюджету України. Залишки коштів Фонду станом на 1 січня 2009 р. складали 5,9 млрд. грн, за 8 місяців 2009 року до Стабілізаційного фонду було залучено 2,3 млрд. грн, за цей самий період було фактично профінансовано 5 млрд. грн, а загалом було оприлюднено 83 рішення Кабінету Міністрів України щодо виділення коштів Стабілізаційного фонду на суму 17,1 млрд. грн, з яких лише одна п’ята стосувалася фінансування інвестиційних проектів розвитку. За рахунок коштів Стабілізаційного фонду планувалося відшкодовувати суму сплачених відсотків за користування кредитом суб'єктам малого та середнього бізнесу, що працюють у галузі легкої промисловості. Проте кошти на реалізацію зазначеної постанови Кабінету Міністрів України у Стабілізаційному фонді виділено не було.

Таким чином, фіскальна політика 2009 р., будучи орієнтованою на зростання фіскального вилучення коштів у суб’єктів господарювання з наступним їх використанням на цілі поточного споживання, об’єктивно відігравала гальмівну роль щодо економічної активності в Україні.

Скрутне становище у фіскальній та валютно-фінансовій сферах та вимушене звернення до залучення кредитних ресурсів МВФ обумовили значний вплив зобов’язань України перед цією організацією на формування та реалізацію антикризової політики у монетарній та фіскальній сферах. Згідно вимог МВФ,  Україна де-факто взяла на себе зобов’язання проводити економічну політику, безпосередньо спрямовану на звуження внутрішнього попиту, гальмування інвестиційної активності, посилення волатильності валютного курсу. Зокрема, згідно вимог Меморандуму з МВФ, НБУ здійснював спроби переходу до режиму інфляційного таргетування, що на практиці означало суттєве обмеження його можливостей щодо забезпечення рефінансування комерційних банків. Нацбанк також зобов’язувався підтримувати позитивну відсоткову кредитну ставку, гнучкий валютний курс при обмеженості можливостей витрачання валютних резервів, зменшувати адміністративні обмеження валютного ринку. Як показав досвід, такі обмеження призвели до загострення монетарного дефіциту та періодичних надмірних валютно-курсових коливань, що відігравало негативну роль для вітчизняного підприємницького клімату.

Системний негативний ефект від одночасної дії перерахованих важелів макроекономічної стабілізації уряд намагався компенсувати за допомогою заходів безпосередньої підтримки низки галузей реального сектору економіки. Зокрема, йдеться про підписання меморандумів з представниками низки галузей спрямованих на стабілізацію ситуації на окремих ринках, а також послаблення соціального тиску на підприємства. Зокрема, в листопаді 2008 року було підписано Меморандум про взаємопорозуміння з КМУ, Федерацією металургів України, об’єднаннями профспілок. Документ передбачав підтримку підприємств гірничо-металургійного комплексу державою в період кризи, а також заморожування кількості робочих місць на підприємствах та рівня зарплати працівників. Заходи, передбачені документом, було спрямовано на зниження собівартості вітчизняної металургійної продукції, зокрема:

• зниження цін на електроенергію та залізничних тарифів;

• скасування 12- % націнки на газ, який купують виробники металу;

• 5-денний термін відшкодування ПДВ на експорт і відстрочка платежів з податку на прибуток до 1 липня 2009 року;

• надання підприємствам ГМК кредитів за мінімальними ставками;

• звільнення від ввізного мита обладнання для проектів комплексної модернізації і енергозаощадження;

• запровадження державного регулювання відпускних цін.

Був також підписаний Меморандум порозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами хімічного комплексу, положення якого були спрямовані на подолання наслідків скорочення виробництва хімічної продукції в Україні, збереження робочих місць, існуючого рівня заробітної плати та інших соціальних гарантій для працівників галузі; стабілізацію внутрішніх цін на хімічну продукцію. Згідно документу, керівники хімічних підприємств взяли на себе соціальні зобов’язання зберегти існуючу заробітну плату і трудові колективи, узгоджуючи можливі скорочення з профспілками. Зі свого боку, уряд зобов’язався шляхом переговорів про скасування антидемпінгових санкцій по відношенню до української хімічної продукції розширити її доступ на зовнішні ринки.

З метою врегулювання ситуації в аграрному секторі в грудні 2008 року КМУ видав розпорядження «Про затвердження плану невідкладних заходів щодо запобігання виникненню негативних наслідків для агропромислового комплексу, зумовлених впливом світової фінансової кризи». Заходами, запропонованими Кабінетом Міністрів, зокрема, було передбачено тимчасове обмеження імпорту низки видів сільськогосподарської продукції, посилення захисту внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції із застосуванням важелів нетарифного регулювання, зниження тарифів на перевезення сільськогосподарської продукції тощо.

Низка положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості», прийнятого в грудні 2008 р., спрямована на підтримку автомобільної та переробної промисловості. Було передбачено надання підприємствам переробної промисловості права застосовувати щорічну 25-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3; звільнення від сплати ввізного мита обладнання та комплектуючих виробів до нього, що не виробляються в Україні та ввозяться на митну територію України підприємствами переробної промисловості; подовження до 31 грудня 2013 року дії Закону України «Про розвиток автомобільної промисловості України»; віднесення виробництва автомобілів, обладнання, комплектуючих виробів, розробки та впровадження новітніх технологій для складання та виготовлення автомобілів до стратегічних напрямків інноваційної діяльності.

Положення Закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», прийнятого в грудні 2008 р., спрямовані на підтримку будівельної галузі та забезпечення житлових прав громадян, які потребують державної підтримки, а також стимулювання житлового будівництва в умовах світової фінансової кризи. Зокрема, було передбачено, що державна підтримка будівництва доступного житла полягає у сплаті державою 30 % вартості будівництва чи придбання доступного житла. Також законом передбачено надання девелоперським та будівельним компаніям кредитів на завершення розпочатого будівництва. Фінансуватись зазначені кредити мають за рахунок Стабілізаційного фонду.

Урядом також було ініційовано низку великих інфраструктурних проектів, які мають підвищити внутрішній попит на промислову продукцію вітчизняного виробництва, сприяння відновленню позитивної динаміки в будівельній галузі. Особливу увагу приділено об’єктам, що будуються в рамках підготовки до Євро-2012. Крім того, було заплановано програми модернізації паливно-енергетичного комплексу України, житлово-комунального та дорожнього господарства.

До інструментів підтримки національного виробництва слід також віднести запровадження на початку 2009 р. додаткового 13-відсоткового імпортного мита. Утім, незабаром цей інструмент було скасовано для переважної більшості товарів, зважаючи на те, що ефект девальвації гривні практично позбавив необхідності додаткового тарифного захисту рину від надмірного імпорту.

Проте практична реалізація перерахованих заходів державної підтримки реального сектору економіки відбувалася непослідовно й не завжди приносила належний ефект. Чимало з ухвалених заходів антикризової політики досі залишаються лише стратегічними намірами, реалізація яких має відбуватися шляхом прийняття наступних нормативних актів, або можлива лише за наявності коштів Державного бюджету. Різке зниження дієздатності влади в умовах політичної кризи обумовило неможливість повномасштабної реалізації передбаченого інструментарію, який передбачає чітку координацію владних інституцій. Це повною мірою стосується й дотримання умов укладених урядом галузевих меморандумів.

Як видно з наведеного переліку, передбачені заходи були сконцентровані переважно на створенні сприятливих умов для підприємств, що належать до базових галузей вітчизняної економіки та великого й середнього бізнесу. Між тим, підприємства малого бізнесу були залишені практично сам на сам з проблемами погіршення фінансового становища, наростання вартості валютної заборгованості, зростання витрат та звуження ринків збуту.

Слід враховувати також вплив на підприємницьке середовище заходів, що вживалися з метою послаблення негативного впливу фінансово-економічної кризи на соціальну сферу та якість і умови життя населення. Обмеження можливостей вивільнення працівників, передбачені низкою галузевих меморандумів, дозволили протидіяти різкому  зростанню безробіття, проте стали на заваді адаптації ринку праці до кризових умов, раціоналізації зайнятості в секторах, які найбільше постраждали від кризи. Підвищення соціальних стандартів, яке передбачене прийнятим наприкінці 2009 р. Законом України ««Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати у 2010 році» має стати підґрунтям суттєвого підвищення рівнів оплати праці та соціальних виплат, що є важливим на тлі зафіксованого у 2009 р. реального скорочення доходів населення, проте водночас суттєво підвищує вартість трудових ресурсів для підприємств, що особливо є відчутним для підприємств малого бізнесу, яким притаманні невелика кількість працюючих та невисокі рівні оплати праці.

Таким чином, реалізація антикризових заходів у соціальній сфері, які базуються на адміністративних обмеженнях та перерозподільчих механізмах, а не на раціоналізації використання трудових ресурсів та підвищенні продуктивності праці, відіграє пригнічуючи роль для підприємницької активності в Україні.

Теперішній етап розвитку економіки характеризується початком поширення адаптаційних процесів серед вітчизняних суб’єктів господарювання. Серед основних з них:

• реструктуризація бізнесу відповідно до особливостей попиту, конкурентної ситуації та нової вартості необхідних ресурсів (перепрофілювання бізнесу, вихід з певних секторів, раціоналізація використання ресурсів, в тому числі – праці);

• раціоналізація очікувань щодо коротко- та середньострокової перспективи та прийняття на основі цього рішень щодо ввезення/вивезення капіталу, інвестування, запозичення/кредитування, операцій на валютному, фондовому ринках тощо.

Ступінь реалізації таких адаптаційних процесів є критичним чинником, який визначатиме поступ та темпи посткризового відновлення української економіки. Значною мірою він залежатиме також від ефективності заходів антикризової та антидепресійної державної політики, яка має поступово змінювати акценти з концентрації на базових секторах економіки – на створення сприятливих умов для підприємницької діяльності та поширення явищ економічного пожвавлення на широкий спектр секторів економіки.

Затяжний характер економічної депресії формує додаткові ризики. Суперечності, що нагромаджуються у фіскальній, валютно-курсовій, банківській та інших сферах, можуть скласти підґрунтя «другої хвилі» кризи, яка ймовірна навіть на тлі загального поліпшення становища у світовій економіці. 

Серед ймовірних ризиків слід виділити такі:

• погіршення якості кредитних портфелів комерційних банків через зростання простроченої заборгованості внаслідок падіння доходів населення і неможливості для підприємств реального сектора перекредитування, що було основним механізмом виплат за отриманими кредитами;

• загострення проблем ліквідності комерційних банків, зважаючи на утрудненість доступу до зовнішнього фінансування та відсутність суттєвого припливу депозитів;

• посилення курсової нестабільності та відновлення девальвації гривні через відсутність відновлення зростання експорту та припливу прямих іноземних інвестицій. Значна девальвація може спонукати до різкого зростання експорту, проте водночас знижує стимули для проведення структурних реформ в умовах подорожчання імпортних інвестиційних товарів. Це блокує механізми оновлення основного капіталу, та відновлює попередню експортоорієнтовану модель економічного зростання;

• перманентна потреба фінансування значних обсягів бюджетного дефіциту, що вестиме до ризиків зловживання емісійним фінансуванням бюджету, зростання державного боргу, посилення фіскальних вилучень з державного сектору, збільшення фіскального тиску на економіку, зростання кредиторської заборгованості держави;

• наростання обмеженості монетарної політики через необхідність емісійного та кредитного фінансування бюджетних видатків: за таких умов НБУ, розглядаючи монетизацію дефіциту як ключовий інфляційний ризик, здійснює синхронну антиінфляційну політику, зв’язуючи ліквідність та гальмуючи тим самим економічну активність, позбавлений дієвості у відновленні ліквідності та стимулюванні кредитної активності комерційних банків, врегулюванні становища проблемних банків;

• хронічний дефіцит ресурсів для впровадження українськими виробниками сучасних інноваційних чинників конкурентоспроможності, які мали б протидіяти витісненню українських виробників із світових ринків в умовах зростання конкуренції у післякризовий період;

• посилення процесів вивільнення працівників в ході фінансової санації та структурної модернізації підприємств, перехід частини циклічного (тимчасового) безробіття в структурне (хронічне), пов’язаний з структурними зрушеннями, які відбуватимуться в процесі післякризової адаптації національної економіки;

• повільне відновлення динаміки оплати праці в умовах надлишку пропозиції на ринку праці та значного тиску на рівень прибутків та цін в умовах високої конкуренції та слабкого платоспроможного попиту;

• посилення проблеми дефіциту Пенсійного фонду через зростання безробіття та повільне зростання фонду оплати праці, необхідність мобілізації позичкових джерел ресурсів покриття його дефіциту;

• погіршення матеріальної бази соціального сектору економіки: освіти, охорони здоров’я, закладів культури тощо через жорстку економію бюджетних видатків на тлі тривалого періоду мінімального інвестування в розвиток соціальної інфраструктури.

Наприкінці 2008 року сектор малого та середнього підприємництва, опинився у вкрай складних господарських умовах через світову фінансово-економічну кризу. Основні проблеми, які відчули та з якими безпосередньо стикнулись вітчизняні підприємці будь-якого статусу, такі:

• неможливість отримати кредитування на започаткування/розвиток підприємництва і непередбачувані та не прогнозовані досі «кабальні» умови повернення банкам уже взятих суб’єктами господарювання валютних кредитів;

• вкрай невпорядковане регуляторне середовище практично в усіх сферах господарської діяльності;

•   непрацююче законодавство з питань підприємництва, незважаючи на реформування окремих його напрямків, - через невиконання положень законів України та підзаконних актів Кабінету Міністрів більшістю представників органів виконавчої влади усіх рівнів та органів місцевого самоврядування;

• розбалансування, передусім через політичні суперечки, а також неефективне вище адміністрування, - роботи основних державних інститутів, у тому числі і судової системи;

• безпрецедентна корумпованість усіх гілок влади.

 З початку 2009 року підприємницький клімат продовжував погіршуватися. Не було оптимізовано систему державного ліцензування суб’єктів господарської діяльності. Кількість видів господарської діяльності, що ліцензується, залишається значною.

Не є контрольованою кількість, якість, і найголовніше – доцільність і законність платних адміністративних послуг, що здійснюють (надають) суб’єктам господарювання десятки тисяч утворених в Україні органами виконавчої влади в центрі й на місцях недержавних підприємств, установ та організацій. Відсутні довгоочікувані бізнесом зміни у сфері оподаткування та соціального забезпечення суб’єктів підприємництва.

 В Україні проголошено радикальне реформування у галузі державного контролю та нагляду шляхом прийняття Верховною Радою України відповідного Закону. Закон «Про засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» покликаний упорядкувати хід контрольних перевірок, зменшити їх кількість, знизивши тим самим тиск на бізнес. Проте виконання його положень в практиній діяльності здійснюється повільно. До факторів, які погіршують бізнес-клімат, відноситься і невиконання органами місцевого самоврядування законодавчих ініціатив, які урегульовують питання розвитку підприємництва і спрямовані на поліпшення підприємницького клімату.

 Як наслідок, в рейтингу ведення бізнесу, який оцінює законодавство, пов’язане з регулюванням підприємницької діяльності, Україна посіла 139 позицію серед 178 країн світу, в той час як Росія зайняла 106 місце, а Білорусь - 110. У 2006 році Україна займала 128 позицію серед 175 країн.

 Важлива роль в покращенні державної підтримки підприємницької діяльності в Україні належить Державному комітету України з регуляторної політики та підприємництва, стратегічною метою діяльності якого є створення в усіх сферах господарської діяльності комфортного підприємницького клімату. Комітетом, з огляду на необхідність невідкладних змін у зв’язку з фінансово-економічною кризою, базовим пріоритетом роботи щодо урегулювання бізнес-клімату визнається термінова і радикальна дерегуляція господарської діяльності в основних галузях (сферах) економіки.

Серед нагальних завдань визначено такі:

• реформування дозвільної системи. Удосконалення дозвільних процедур;

• зниження тиску на суб’єктів господарювання з боку контролюючих органів;

• усунення зайвого навантаження на підприємців шляхом перегляду і урегулювання питання  адміністративних послуг;

• подальше удосконалення процесу реєстрації, протидія рейдерству та корупції;

• спрощення та оптимізація ліцензійних процедур;

• удосконалення політики з питань оподаткування;

• посилення соціального захисту підприємців;

• вирішення проблем функціонування ринків;

• урегулювання окремих питань інфраструктури розвитку підприємництва;

• впровадження зарубіжного досвіду з питань започаткування нових інноваційних технологій в господарській діяльності;

• посилення уваги до інформаційної політики, навчання і підвищення кваліфікації підприємців;

• підтримка нових механізмів співробітництва органів виконавчої влади та громадськості.

 Упродовж 2009 – січня-лютого 2010 років Урядом прийнято понад 130 антикризових рішень, які розпочали свою роботу на користь підприємців.