Частина 2. Підприємництво в умовах фінансово-економічної кризи

2.1.Загальна характеристика підприємницького середовища в умовах кризи

Макроекономічні тенденції 2008 року характеризують два періоди: 1) січень-серпень – позитивні і досить високі темпи зростання; 2) четвертий квартал – пік негативних змін. За останній квартал 2008 року приріст ВВП у річному вимірі знизився до 2,1%. Обсяги виробництва в промисловості скоротилися на 3,1% порівняно з попереднім роком, у тому числі металургії – на 10,6%. Різке зниження експорту і внутрішнього попиту у 4 кв. 2008 року і у 2009 стали причинами глибокого спаду (рис.2.1).

Рис. 2.1. Джерела зростання ВВП, %, приріст до попереднього року

Джерело: Розраховано за даними „Національні рахунки України за 2008 рік”, Статистичний збірник / Державний комітет статистики України – Київ, 2010, 225 с.

Скорочення обсягів будівництва стало наслідком обмеження інвестиційного потенціалу держави, підприємств і населення. Загострення умов збуту продукції, тимчасове призупинення фінансово-господарської діяльності підприємств у зв’язку з фінансовими труднощами, зменшення реальних наявних доходів населення, зростання заборгованості з виплати заробітної плати, а також негативні тенденції у сфері зайнятості, зниження схильності населення до споживання і обмеження споживчого кредитування стало причиною зменшення обсягів товарообороту. Інвестиції в основний капітал зростали нижчими темпами аніж доходи населення, що і зумовило значне уповільнення загальноекономічної динаміки (рис. 2.2.).

Рисунок 2.2. ВВП, темпи зростання реального наявного доходу населення, індекси інвестицій в основний капітал, % до 1990 р.

Джерело: Розраховано за даними „Статистичний щорічник України за 2008 рік” / Статистичний збірник / Державний комітет статистики України – Київ 2010- 640 с.

Серед категорій кінцевого використання значного впливу кризи зазнало валове нагромадження основного капіталу (рис. 2.3.), скорочення якого призвело до зниження його частки у ВВП та зростання кінцевих споживчих витрат, зокрема, домашніх господарств та загального державного управління.

Рисунок 2.3. Динаміка показників зміни обсягів ВВП та складових попиту у 2000-2009 рр., % до попереднього року

Джерело: Розраховано за даними „Національні рахунки України за 2008 рік”, Статистичний збірник / Державний комітет статистики України – Київ, 2010, 225 с.

Загальна проблема української економіки у зв’язку із зовнішнім сектором – диспропорційний нераціональний розподіл ресурсів, спрямований на короткострокове одержання доходу, як наслідок – неефективна міжнародна спеціалізація¹. Остання сформувала небезпечну залежність національної економіки від кон’юнктури світових товарних та фінансових ринків і обумовила високу вразливість для макроекономічної стабільності.

Експортоорієнтована модель економічного зростання, що реалізувалась в Україні протягом докризового періоду, забезпечувала відносно стабільний результат² за рахунок сприятливої кон’юнктури зовнішніх товарних ринків. Поступове формування неефективної моделі міжнародної спеціалізації супроводжувалось супутніми для неї негативними тенденціями – темпи зростання імпорту в Україні з 2005 року почали випереджати експорт на фоні сприятливого для цього надлишку ліквідності на світових фінансових ринках.

Починаючи з 2008 року, спостерігається перевищення темпів зростання збитків над темпами зростання прибутку підприємств. У 2008 році загальний фінансовий результат підприємств в Україні був негативним і становив 31,6 млрд. грн, а за попередніми підсумками 2009 року також завершився перевищенням збитків над прибутками.

В цілому економіка України виявилася найбільш вразливою саме до таких глобальних макроекономічних дисбалансів, які виникли в результаті нестабільного зростання світових цін на сировину та існування надлишкової ліквідності на світових ринках капіталу, а також внутрішніх структурних дисбалансів, закладених у докризовий період.

В останній період в Україні спостерігалося поступове відновлення вітчизняного промислового виробництва, нарощування обсягів у сільському господарстві, покращення ситуації на ринку праці, поширення процесів імпортозаміщення, скорочення негативного сальдо зовнішньої торгівлі. Приріст прямих іноземних інвестицій за 9 місяців 2009 року склав 3,9 млрд. дол. США. В цілому за 9 місяців 2009 року приріст сукупного обсягу іноземного капіталу, з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці склав майже 3 млрд. дол. США, що становить 36,8% рівня відповідного періоду попереднього року.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну станом на 1 жовтня 2009 року, склав 38,6  млрд.дол.США, що на 8,3 відс. більше обсягів інвестицій на початок 2009 року та в розрахунку на одну особу становить 837,5 дол. США. Отже, зважаючи на поточні тенденції, можна говорити про появу ознак стабілізації і пожвавлення вітчизняної економіки.

Однак дефіцит інвестиційних ресурсів став основною причиною згортання інвестиційної діяльності. Як наслідок, обсяги інвестицій в основний капітал за 9 місяців 2009 року скоротились на 43,7% по відношенню до відповідного періоду 2008 року. На тлі недостатності як внутрішніх, так і зовнішніх позичкових коштів підприємства змушені були скоротити вкладення інвестицій, а частину прибутку спрямовувати на забезпечення погашення раніше накопичених боргових зобов’язань.

Отже, до основних причин низького рівня інвестиційної активності, що мають безпосередній вплив на основні складові джерел фінансування інвестицій відносяться:

• посилення ризиків на валютному ринку;

• збереження складної ситуації у банківській сфері, зокрема недостатні обсяги довгострокового кредитування вітчизняної економіки;

• незадовільна кон’юнктура зовнішнього ринку за традиційними товарними групами українського експорту;

• низька купівельна спроможність населення, що звужує ємкість внутрішнього ринку;

• обмежені можливості доступу до фінансових ресурсів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

• зниження рівня прибутковості українських підприємств.

Основними перешкодами для підвищення привабливості в очах як іноземних, так і внутрішніх інвесторів є обтяжливі регуляторні процедури, зокрема: складність адміністрування податків, кількість та складність отримання дозволів, технічне регулювання (сертифікація та стандартизація), чисельні перевірки органів державного нагляду.

В Україні створено сприятливе правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера регулюється Законами України: “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про захист іноземних інвестицій на Україні”, “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, тощо, якими передбачено:

• державні гарантії захисту інвестицій, незалежно від форм власності;

• застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення;

• відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного інвестора;

• повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі в разі припинення інвестиційної діяльності.

Реалізуються заходи з покращання ситуації практично в усіх секторах економіки. До них відносяться створення сприятливих умов для інвестицій в будівництво; вдосконалення дозвільних процедур та їх здешевлення; запровадження конкурентних засад при набутті земельних ділянок та прав на них під забудову; стимулювання використання альтернативних джерел енергії та видів палива; розширення внутрішнього ринку для вітчизняних підприємств машинобудування, агропромислового комплексу та інших.

Місце України у рейтинговому дослідженні Міжнародної фінансової корпорації “Ведення бізнесу - 2010” у розрізі окремих показників відображено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Місце України в рейтингу за показниками ведення бізнесу

 

№ п/п	Показник	Ведення бізнесу 2010, рейтинг України	Ведення бізнесу 2009, рейтинг України	Зміна рейтингу
Ведення бізнесу		142	146	+4
1	Започаткування бізнесу	134	126	-8
2	Дозвільна система у будівництві	181	181	0
3	Найм робочої сили	83	90	+7
4	Реєстрація власності	141	144	+3
5	Доступ до кредитів	30	27	-3
6	Захист прав інвесторів	109	143	+34
7	Система оподаткування	181	182	+1
8	Міжнародна торгівля	139	139	0
9	Забезпечення виконання контрактів	43	46	+3
10	Ліквідація підприємств	145	145	0

 

В результаті роботи, проведеної з опрацювання методичних матеріалів МФК робочими групами Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України підготовлено пропозиції стосовно внесення змін до нормативно-правового поля України з метою:

• стимулювання розвитку підприємництва:

• удосконалення державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності;

• зниження податкового тиску на економіку та забезпечення його рівномірності.

Важливим напрямом зміцнення конкурентоспроможності національної економіки є забезпечення високого рівня інноваційної активності вітчизняних компаній. В Україні рівень упровадження інновацій є досить низьким (лише 11% промислових підприємств краї­ни ведуть інноваційну діяльність) тому він не здійснює значного впливу на економічне зростання. Основним джерелом економічного зростання, мають стати нові наукові дослідження, їх продукування, комерційне застосування та отриманий технологічний досвід.

Проте, чинним законодавством чітко не визначено засади розвитку національної інноваційної системи, не конкретизовано її структуру. Окремі її сегменти, такі як, інституційний устрій інноваційної економіки, пріоритети науково-технологічного та інноваційного розвитку економіки, програмно-цільове фінансування науково-технічної і інноваційної діяльності, підтримка підприємництва у сфері інноваційної діяльності та трансферу технологій продовжують розвиватися спорадично та не узгоджено. Недосконалість законодавства призводить до відсутності комплексного підходу до  реалізації інновацій та трансферу технологій, стримує економічний розвиток.

Фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету України протягом останніх п'яти років не перевищує 0,4 відсотка ВВП при визначеній статтею 34 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" нормі - 1,7 відсотка. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10 відсотків загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30 відсотках (стаття 6 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки") .

Щорічне фінансування освіти становить 4,5-6 відсотків ВВП при визначеній Законом України "Про освіту" нормі - 10 відсотків. Не виконуються положення Указу Президента України від 20 квітня 2004 року "Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави" та Постанови Верховної Ради України від 16 червня 2004 року N 1786-IV "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні" в частині спрямування не менше 10 відсотків коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне для економіки та безпеки держави значення.

Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, не передбачено стимулювання залучення у науково-технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулюються витрати промисловості на наукові дослідження і розробки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів. Здійснюється приватизація науково-дослідних установ, особливо галузевої науки. Руйнується матеріально-технічна база, не контролюється передача об'єктів інтелектуальної власності.

Венчурне фінансування не отримало в Україні належного розвитку. За практичної відсутності венчурного капіталу вітчизняного походження венчурні фонди переважно зарубіжного капіталу не заінтересовані у розвитку конкурентоспроможних технологій і свої інвестиції спрямовують на акції великих підприємств енергетичної, машинобудівної, будівельної та переробної промисловості, а не у сферу високих технологій.

Забезпечення стабільних темпів розвит­ку економіки України в довгостроковій перспективі потребує вирішення фунда­ментальних проблем пов’язаних зі стимулюванням інвестиційно-інноваційних процесів:

• прискорення інвестування реального сектора економіки завдяки реалізації державних заходів щодо запровадження ефективних механізмів залучення коштів населення, доходів від приватизації та створення сприятливих умов для внут­рішніх і прямих іноземних інвестицій;

• реалізація з боку держави ефективних інституційних перетворень у напрямі ре­формування інститутів власності, ство­рення ринкової інфраструктури, розви­ток корпоративних структур, підвищення ефективності виробництва та обміну, ре­алізація програми енергозбереження;

• проведення жорсткої бюджетної політи­ки шляхом зміцнення бюджетної дисци­пліни, підвищення контролю за видатка­ми, скорочення пільгового оподаткування при зменшенні податкового тягаря для виробників, запровадження конкурсної системи державних закупівель;

• використання ефективних інструмен­тів грошово-кредитної політики щодо забезпечення необхідної збалансова­ності монетарних і макроекономічних показників.

Політиці сприяння розвитку підприємництва на місцевому рівні досі бракує ефективності, передусім, через наявність низки системних проблем, протиріч та конфліктів між учасниками цієї сфери економічного розвитку. До основних з них варто віднести наступні.

1.Декларативний характер підтримки підприємництва на місцевому рівні.

2.Відсутність ідеологічної єдності та єдиних підходів при плануванні та програмуванні розвитку підприємництва на місцях.

3.Різнонаправленість інтересів бізнесу, представників місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування.

4.Розбіжності між органами місцевої влади та підприємцями з питань нарахування і сплати місцевих податків і зборів.

5.Недоліки механізму взаємодії регіональної влади з центральними органами виконавчої влади

6.Відсутність в районних державних адміністраціях окремих спеціалізованих підрозділів з питань розвитку підприємництва.

7.Надмірне регулювання діяльності суб’єктів підприємництва з боку місцевої влади.

Сектор малого підприємництва досі перебуває під пильним контролем та часто незаконною «опікою» з боку посадових осіб місцевих органів влади, а також відчуває деструктивний вплив партійних лідерів місцевого рівня. Прагнення місцевої влади шляхом численних та часто невмотивованих перевірок досягнути контролю над підприємцями призводить до порушення парадигми «бізнес і влада – партнери», натомість переводить ці відносини у ранг «клієнтських» та «спонсорських».

8.Низька активність місцевої влади щодо диверсифікації підприємницької діяльності.

На місцевому рівні повсюдно переважає традиційне мале підприємництво (заготівельна, ремонтна діяльність, побутове та курортне обслуговування і особливо збутова діяльність). Помітним є переважання мікропідприємництва, в першу чергу, у сфері торгівлі, більше того, локальні ринки споживчих товарів фактично повністю віддано на відкуп малому бізнесу. При цьому, така структура підприємництва не сприяє створенню додаткових робочих місць, збільшенню податкової бази та диверсифікації економіки територіальної одиниці, а інноваційна активність малого підприємництва є вкрай незначною.

9.Пасивність місцевої влади щодо просвітницької діяльності у сфері підприємництва, популяризації власної справи, самозайнятості і економічної культури.

Таким чином, місцеві органи влади в недостатній мірі виконують роль посередників між бізнесом, державою і суспільством. Компетенційні суперечності у діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування створюють додаткові адміністративно-правові бар'єри для підприємців, які в умовах владних конфліктів найчастіше виявляються практично нездоланними, що істотно ускладнює діяльність підприємців і змушує їх вдаватись до незаконних методів (корупція, приховування діяльності тощо).

Підприємці низового територіального рівня практично не мають доступу до об’єктів підприємницької інфраструктури, які розміщені переважно у обласних центрах чи великих містах. При цьому малопомітною є ініціатива місцевої влади щодо створенні об’єктів інфраструктури в межах своєї територіальної юрисдикції. Ускладненим є доступ суб’єктів малого підприємництва до кредитних ресурсів. Так, якщо у сфері сільськогосподарського виробництва хоча б номінально діють пілотні проекти кредитування сільськогосподарського сектора в рамках співробітництва з Європейським банком реконструкції та розвитку), то в інших секторах економіки ситуація з фінансуванням малого бізнесу (особливо на етапі започаткування) у невеликих чи територіально віддалених від обласних центрів населених пунктах ситуація майже катастрофічна.

Неефективною виявилась система регіональних фондів підтримки малого підприємництва. Вона була спрямована на надання місцевим органам самоврядування повноважень та механізмів на розвиток малого підприємництва на місцях на засадах партнерської участі держави та регіональної влади. Фактично ж політику підтримки підприємництва не було децентралізовано, а місцеві адміністрації так і не отримали дієвих важелів управління розвитком малого бізнесу. Практичне значення таких фондів виявилась незначним.