2.2. Метеорологічні стихійні лиха

Небезпечні природні явища. В Україні щорічно спостерігається до 150 випадків стихійних метеорологічних явищ. Частіше за все повторюються сильні дощі, снігопади, ожеледі, тумани. Рідше бувають пилові бурі, крижані обмерзання.

Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова зона, де помічені явища, притаманні як для теплого (сильна спека, пилові бурі, суховії, лісові пожежі), так і холодного (сильні морози, сильна ожеледь) періоду року.

Для Українських Карпат найбільш характерні сильні зливи, що викликають селеві та зливові потоки, град, сильні вітри, тумани, заметілі, сильні снігопади.

Узбережжя Чорного та Азовського морів перебуває у зоні впливу атмосферних явищ, характерних для морського клімату.

Небезпечні метеорологічні явища, що мають місце в Україні: сильні зливи (Карпатські та Кримські гори); град (на всій території України); сильна спека (степова зона); суховії, посухи (степова та східна лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина території); пилові бурі (південний схід степової зони); сильні тумани (південний схід степової зони); сильні заметілі (південний схід степової зони); снігові заноси (Карпати); значні ожеледі (степова зона); сильний мороз (північ Полісся та схід лісостепової зони); крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце шторми, ураганні вітри, смерчі, зливи, обмерзання споруд і суден, сильні тумани, заметілі, ожеледі.

Промениста енергія Сонця і життєдіяльність людини. Людина на кожному етапі свого життя і діяльності користується сонячною енергією. Цю енергію вона одержує як безпосередньо у вигляді сонячного тепла і світла, так і шляхом використання найрізноманітніших продуктів і сил природи. Споживаючи будь-яку їжу як рослинного, так тваринного походження, ми використовуємо сонячну енергію, засвоєну рослинами і тваринами в процесі життєдіяльності.

Сонце і людина. Сонячна радіація справляє вплив на людину всіма ділянками свого спектра, але найбільш активним є ультрафіолетове проміння. Видиме та інфрачервоне проміння тільки прискорює і посилює дію ультрафіолетових променів.

Основний вплив ультрафіолетове проміння має на колоїдний стан клітинних білків організму. При тривалому опроміненні спостерігається загибель тканин. Ця властивість ультрафіолетового проміння сонячного спектра широко використовується в медицині для боротьби із збудниками хвороб – різними бактеріями. Так, наприклад, застосовується опромінювання ран, деяких ділянок шкіри при шкірних захворюваннях.

Прямий вплив сонячного проміння на бактерії можливий тільки при розміщенні їх на поверхні тканини, бо всередину тканин ультрафіолетові промені мало проникають. Водночас опромінювання організму сприяє виробленню в ньому ряду корисних речовин.

При опроміненні сонячною радіацією в клітинах шкіри людини утворюються продукти білкового розщеплення, які мають високу активність і відіграють роль подразників ряду органів і тканин людського організму. Медицина використовує цю властивість продуктів білкового розщеплення з лікувальною метою, бо під їх впливом в організмі відбуваються зміни в процесах обміну речовин, які підвищують опірність тканин і всього організму.

Під впливом сонячного проміння в шкірі людини відбуваються біохімічні реакції, які призводять до виникнення почервоніння окремих ділянок шкіри, або еритеми, що з’являються не відразу, а через 3–6 годин після опромінювання. При дослідженні шкіри в цей час можна встановити всі ознаки запального процесу, який виник під дією ультрафіолетового проміння.

Слід зазначити, що при тривалому перебуванні людини під дією сонячного проміння (перший раз – півгодини, годину) почервоніння може наступити відразу після опромінювання. Це почервоніння викликається інфрачервоним промінням внаслідок перегрівання. Почервоніння, викликане ультрафіолетовим промінням, є більш стійким, воно зникає тільки через 2–3 дні. Якщо опромінювання було тривалим, то після зникнення почервоніння починається лущення шкіри, викликане загибеллю поверхневих клітин.

Поступове збільшення тривалості опромінювання призводить до потемніння шкіри, до утворення засмаги, причиною якої є відкладення в клітинах шкіри меланіну, особливої барвної речовини білкового походження, що містить у собі сірку. Меланін виробляється в самій шкірі особливими клітинами з речовин, що надходять з кров’ю, і має велике значення для людського організму, бо захищає від перегрівання. Вбираючи інфрачервону частину сонячної радіації, меланін викликає підвищення температури шкіри, на що організм реагує інтенсивним потовиділенням і випаровуванням. На ці процеси затрачається тепло, що і захищає внутрішні органи від перегрівання.

Незважаючи на важливу роль засмаги для людського організму, не варто прагнути швидко засмагнути, бо цим можна завдати собі значної шкоди. Тільки поступове збільшення тривалості опромінювання сприяє нагромадженню барвної речовини в організмі, а отже, формуванню стійкої засмаги. Перегрівання організму може викликати сонячний удар.

Доведено, що надмірне сонячне опромінення підвищує ризик виникнення немеланомного раку шкіри і меланоми.

Чинниками, що підвищують ризик виникнення меланоми, є: світла і чутлива шкіра; велика кількість невусів на передпліччях у комбінації зі світлим кольором волосся; високі сумарні дози ультрафіолетового опромінення впродовж життя; систематичне отримання інтенсивної засмаги; робота на відкритому повітрі.

Профілактика меланом передбачає такі заходи: захист шкіри від надмірної та тривалої сонячної радіації; систематичне спостереження за можливими змінами невусів (слід звертати увагу на зміну розмірів, зміну пігментації, появи їх мокріння, утворення виразок і т.д.); оперативно видаляти меланомонебезпечні невуси, які розміщені в місцях, де вони зазнають частих механічних травм або інтенсивного і постійного сонячного опромінення.

Виникнення пухлин при дії сонячної радіації має деякі особливості, пов’язані з індивідуальними та расовими фізіологічними особливостями. Люди з білою слабо пігментованою шкірою, у яких при дії сонячного випромінювання замість засмаглості з’являються ластовиння, почервоніння і навіть опіки, вражаються раком шкіри значно частіше, ніж смагляві люди. В осіб зі світлою шкірою відносний ризик розвитку меланобластоми збільшується у 2 рази; у людей із рудим кольором волосся – у 3 рази. Доведено, що комбінація слабовираженої пігментації шкіри з блакитним чи іншим світлим кольором райдужки ока та зі світлим кольором волосся є частими супутниками високого ризику захворюваності на рак шкіри, спричиненого сонячним випромінюванням.

Відомо також, що захворюваність на рак шкіри, спричинена сонячним випромінюванням, має й деякі загальні географічні особливості. Можна сказати, що чим ближче до екватора, тим більшу дозу сонячного опромінення отримує населення і тим вищий ризик захворювань, ним спричинених. Захворюваність на рак шкіри в Україні підвищується у напрямку з півночі на південь.

Найменша – на Поліссі (Рівненська, Волинська, Житомирська області) та в західних областях (Івано-Франківська та Львівська). Найвища – на півдні: Запорізька, Миколаївська, Херсонська області та Республіка Крим.

Магнітні бурі. Понад 300 років тому Р. Вольф помітив, що на Сонці відбуваються певні зміни. При цьому маються на увазі не зміни в енерговиділенні, а зміни сонячної активності. Вона визначається кількістю плям на Сонці та кількістю окремих груп плям.

Р. Вольф увів поняття «відносної кількості сонячних плям» як міри сонячної активності. Цією характеристикою користуються і тепер.

Плями – це холодні утворення на сонячній поверхні. Вони існують завдяки потужному магнітному полю, яке обмежує доступ гарячої плазми до цієї області сонячної поверхні.

Активність плямоутворення на Сонці змінюється майже періодично (квазіперіодично). Період цей близький до 11 років, тобто максимуми (і мінімуми) сонячної активності повторюються приблизно через 11 років (цей період, як правило, міститься в межах від 9 до 13 років). Зміна сонячної активності в першому наближенні має синусоїдальний вигляд, але якщо мінімуми активності Сонця майже однакові – повна відсутність плям, то у максимумах сонячна активність може істотно різнитися.

У роки підвищеної сонячної активності спостерігається значне посилення циркуляції повітряних мас, зіткнення теплих і холодних повітряних течій. Контрасти між масами повітря, що рухаються, зростають, на межі їх зустрічей з’являються величезні циклони і антициклони. Досить подивитися барограми за ряд років, щоб переконатися в існуванні великих коливань атмосферного тиску в роки максимуму сонячних плям – у цей час градієнти тиску завжди зростають. Циклони, у свою чергу, породжують часті грози, бурі, урагани, зливи. Зрозуміло, що атмосфера в цю пору знаходиться в більш напруженому стані, ніж у роки мінімуму плям. Одинадцятирічний цикл сонячних плям повторюється незмінно. Протягом 4–5 років їх кількість зростає до максимуму, після цього впродовж 6–7 років знижується до мінімуму. Потім усе повторюється спочатку. Посухи завжди мають причину астрономічного характеру. Крива гроз іде за кривою діяльності Сонця. Поява факелів на Сонці дає підвищення температури. Як бачимо, залежність атмосферних процесів від сонячної активності закономірна. Всі бурхливі процеси на Сонці викликають електромагнітні збурення на Землі. Магнітні збурення позначаються особливо сильно, коли сонячні плями проходять поблизу центра видимого диска Сонця.

Під час вибухів на поверхні Сонця з’явлються вогнища, які посилено випромінюють корпускули. Вони можуть бути не зв’язані з сонячними плямами, і тоді вони зовнішнім виглядом мало чим відрізняються від інших ділянок сонячної поверхні. Корпускулярне випромінювання дуже впливає на стан атмосфери Землі, чому його і називають геоактивним (від грец. geo – земля). Геоактивні корпускулярні потоки, що їх викидає Сонце, складаються з однакової кількості часток, які мають заряди протилежних знаків. Швидкість польоту цих часток визначається часом пробігу ними віддалі Сонце – Земля. Для цього беруть різницю між часом викидання корпускулярного потоку (початок сильного спалаху) і моментом його приходу на Землю (початок магнітної бурі).

Американський геофізик Д. Сімпсон пише, що «якщо кількість сонячних плям досягає 250, то ймовірність виникнення землетрусів приблизно на 31% вища, ніж тоді, коли кількість плям складає 50. А якщо різниця в кількості сонячних плям порівняно з попереднім днем становить +20, то ймовірність виникнення землетрусів приблизно на 26% вища, ніж тоді, коли такого різкого перепаду нема». Такого висновку вчений дійшов, проаналізувавши 2200 землетрусів, що відбулися між 1963 і 1980 роками. Землетруси найчастіше відбуваються тоді, коли рівень сонячної активності швидко і різко змінюється.

А.Л.Чижевський показав, що розвиток всього живого на Землі проходить під безпосередньою дією космічних чинників космосу, вплив яких відчувається на всіх рівнях організації живих систем: від окремих організмів до великих популяцій. У 1915–1924 рр. він встановив зв’язок між циклічною діяльністю Сонця і цілим рядом явищ в біосфері (епідемії, масові захворювання дерев і тварин тощо).

Було встановлено, що холерні пандемії минулого століття були тісно пов’язані зі зміною сонячної активності за цей період. Саме в роки максимальної сонячної активності холерні пандемії різко підвищуються й охоплюють величезні простори.

Епідемії грипу, розмноження гризунів, заготівлі шкурок хутрових звірів та відлову лососевих сортів риби, а також багато інших подій залежать від 11- або 22-річної циклічності, що свідчить про їх прямий або непрямий зв’язок із сонячною активністю. Так, спалахи грипу виникають в роки максимумів сонячної активності; дифтерії і ящура, навпаки, у роки мінімальної активності.

Крива смертності змінюється також синхронно з максимумом сонцедіяльності. У дні геомагнітних спалахів кількість серцево-судинних криз збільшується в середньому в 1,5 рази. Крім цього, при хромосферних спалахах на Сонці в 4 рази сповільнюється швидкість реакції в людини і одночасно зростає частота помилкових дій. Знання несприятливих змін у атмосфері допомагають попередити нещасні випадки.

Одним із головних завдань науки є прогноз. Знання взаємозв’язків у системі Сонце – Біосфера дозволить робити різні передбачення. Служба повідомлення про несприятливі космічні і геомагнітні ситуації допомагає підвищити ефективність профілактики захворювань. Для нас стали звичними повідомлення в засобах масової інформації про магнітно активні дні.

Сильні вітри. Бурею називається тривалий сильний вітер, який дме зі швидкістю, що перевищує 15 м/сек (за міжнародною вітровою шкалою – 8 балів і більше). На суші вітер у своєму нижньому приземному шарі, внаслідок тертя об земну поверхню, звичайно, стає нерівномірним і за швидкістю і за напрямом. У ньому з’являються дрібні вихори й окремі струмені. Чим більша швидкість вітру, тим він рвучкіший. Пориви вітру при бурі перевищують його середню швидкість у півтора- два рази. Цілком зрозуміло, що за інших однакових умов вітер на суші не може досягти такої сили, як, скажімо, у відкритому океані. Тут бурі значно сильніші, ніж на суші.

Тому що сильні бурі частіше бувають на морях і океанах, моряками їм присвоєні власні назви. Так, вітер у 9 балів називається штормом, у 10 балів – сильним штормом і в 11 балів – жорстким штормом. Коли швидкість вітру перевищує 30 м/сек (12 балів), починається ураган. Ці назви характеризують силу вітру, хоч по суті всі вони означають одне і те ж явище – бурю.

Відомо, що першопричиною виникнення вітру є різний ступінь нагрівання повітря, який спричиняє різницю в його щільності. А це, у свою чергу, спричиняє різницю в тиску повітря на суміжних ділянках земної поверхні. Над ділянками, що сильно прогріваються, повітря від тепла розширюється, стає легшим і піднімається, а на його місце поступає холодне повітря з сусідніх, менш нагрітих областей. Так утворюється вітер, і якщо різниця тисків дуже велика, він рухається з величезною швидкістю.

Утворення бур у більшості випадків пов’язане з величезними атмосферними вихорами – циклонами. Циклон – це величезний вихор діаметром до 2 000 км і більше, висотою від 6–8 км до 10–12 км, у його центрі знижений атмосферний тиск, а в усі сторони від нього тиск зростає. З коловою системою вітрів, які рухаються під деяким кутом до центра вихора проти годинникової стрілки. Такі циклони характеризуються сильними градієнтами тиску, що приводить до бур. Вітер дме з місць з вищим тиском повітря в пункти, де тиск нижчий. При цьому швидкість вітру завжди більша там, де тиск змінюється різкіше. Місце утворення циклонів – це зона, де зустрічаються тепла і холодна повітряні течії (район Ісландії, біля берегів Північної Америки, над Середземним морем). Глибокі циклони з великими швидкостями вітру завдають сильних руйнувань. Урагани супроводжуються водяними смерчами і градом. У низинах товщина шару граду, що випав, може досягати півметра. Опади можуть підняти рівень рік на 2–5 м і викликати повені.

Погода при циклонах переважно похмура з сильними вітрами. В Азово-Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням і наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, які супроводжуються місцевим підняттям рівня моря, що призводить до великих збитків.

Урагани забирають воду в морів, гонять її у гирла рік, тим самим руйнуються дамби та загороджувальні споруди морського узбережжя; родючі землі засолює морська вода; з’являються людські жертви; гинуть на морі кораблі.

Чимало жертв на свій рахунок записали тайфуни Бенгальської затоки. Вони спричиняють виникнення штормових нагонів, які затоплюють низовини, густонаселені узбережжя.

Найсильніші урагани проносяться в тропічній зоні (тропічні циклони). Вітер дме зі швидкістю до 50 м за секунду, на кожний квадратний метр площі тисне з силою приблизно в 200 кг. Помилково думати, що на Європейський материк діють тільки циклони помірних широт. Відомі випадки, коли тропічні урагани, які зароджуються у центральній Атлантиці, спочатку переміщувалися на захід, а потім міняли курс на північний схід та схід і, проходячи величезний шлях по океану, вривалися у Європу.

На більшій частині території України вітри зі швидкістю понад 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше – в Карпатах, горах Криму та на Донбасі.

Урагани є носіями колосальної енергії. За підрахунками вчених, енергія, яка виділяється середнім за потужністю ураганом за 1 годину, рівна енергії 36 водневих бомб з тротиловим еквівалентом кожної в 1 Мт. За один день виділяється кількість енергії, якої вистачило б для піврічного забезпечення електричним струмом такої розвинутої країни, як США. А за два тижні (середня тривалість існування урагану) такий ураган виділяє енергію, рівну енергії Братської ГЕС, яку вона може виробити за 26 000 років. Дуже високим є й тиск у зоні урагану. Він досягає декілька сот кілограмів на 1 кв. м нерухомої поверхні, яка розташована перпендикулярно до напряму руху вітру.

Ураганний вітер руйнує міцні і досить легкі будівлі, спустошує засіяні поля, рве дроти і звалює стовпи ліній електропередач і зв’язку, пошкоджує транспортні магістралі і мости, ламає гілля і вириває з корінням дерева, пошкоджує і затоплює кораблі як у відкритому морі, так і в портах, викликає аварії на комунальних і енергетичних магістралях та виробництві. Бували випадки, коли ураганний вітер руйнував дамби і греблі, що приводило до великих повенів, скидав з рейок поїзди, зривав з опор металеві мости, звалював фабричні труби, викидав далеко на сушу океанські кораблі, переносив по повітрю людей, тварин, автомобілі і навіть невеликі будинки.

Щорічно біля 100 сильних ураганів проносяться по земній кулі, викликаючи руйнування і нерідко приносячи людські жертви.

Шквалом називають раптове посилення вітру з різкою зміною напряму. Шквальний вітер нагадує собою удар. Від звичайних бур, які тривають порівняно довго, шквали відрізняються тим, що завжди налітають раптово і так само раптово йдуть далі. Проте за своєю силою шквальний вітер тільки не поступається перед ураганними, але нерідко і перевищують їх. Шквал, як правило, супроводжується короткочасним сильним дощем. Але іноді, при недостатній вологості повітря, опадів не буває. У висоту шквал простягається на 2000–3000 м, але завихрення повітря особливо сильні й небезпечні в нижніх шарах, при землі.

Виникає шквал при вторгненні потоку холодного повітря в тепле. При зустрічі двох потоків, якщо існує значна різниця температури між холодною і теплою масами, шквал проходить дуже бурхливо. Чим більша різниця в температурі, тим більша сила шквалу. Інтенсивність шквалу зростає також із збільшенням кількості водяної пари в приземному шарі повітря.

Шквал супроводжується грозою, зливою і градом. Дощові краплини, роздрібнені вітром, несуться суцільною завісою, обгинаючи перешкоди і створюючи завихрення. Денне світло меркне. Через гул і свист вітру не чутно грому, хоч спалахи блискавки безперервно пронизують небо.

Отже, шквали – це короткочасне різке збільшення швидкості вітру, що супроводжується зміною його напрямку. Можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше шквали бувають у степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке короткочасне (хвилини і десятки хвилин) посилення вітру, іноді до 30–70 м/с, із зміною його напрямку, найчастіше це явище спостерігається під час грози.

Штормовий (шквальний ) вітер на території України спостерігається дуже часто, а його швидкість буває, в основному, від 20 до 29 м/с, а іноді й більше 30 м/с. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/с.

Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України. Один раз у 3–5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму. Шквали мають яскраво виражений добовий рух.

Смерчі – сильний вихор, який опускається з основи купчасто-дощової хмари у вигляді темної вирви чи хобота і має майже вертикальну вісь, невеликий поперечний перетин і дуже низький тиск у центральній його частині. Найменш досліджене, але найбільш руйнівне явище. Він супроводжується грозою, дощем, градом і якщо досягає поверхні землі, майже завжди завдає значних руйнувань, вбираючи у себе воду та предмети, які трапляються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані. Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної зброї. В стародавніх літописах зазначається, що в ті часи смерчі («Великі бурі, яких ніколи не чутно») відбувалися 2–3 рази на століття. Як правило, смерчі супроводжуються сильними зливами і градом, що посилює їх небезпеку. Це найменша за розмірами та найбільша за швидкістю обертання форма вихрового руху повітря. За співвідношенням довжини та ширини виділяють дві групи смерчів: змієподібні (чи лійкоподібні) та хоботоподібні (чи колоноподібні), за місцем виникнення вони поділяються на такі, що сформувалися над сушею, і такі, що сформувалися над водою, за швидкістю руйнувань: швидкі (секунди), середні (хвилини) та повільні (десятки хвилин). В Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному це явище спостерігається в серпні. За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найбільш характерні вони для степової зони та центрального Полісся. Найчастіше це територія Запорізької і Херсонської областей та Криму. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно то в одній, то в іншій області (1–2 випадки на рік) і мають, як правило, локальний характер, його тривалість невелика (до 10 хвилин). Звичайно смерчі завдають значних збитків господарству і призводять до людських жертв.

Необхідна детальна робота і по вивченню природи смерчів, і теоретичні дослідження з метою оволодіння методами прогнозу небезпечних вихорів. Адже передбачення явища – один із способів боротьби з ним.

Атмосферні розряди. Грозою називають процес конденсації (згущення) водяної пари в атмосфері, який супроводжується блискавкою і громом, видимими і чутними електричними розрядами, які завжди зв’язані з хмарами і, як правило, з дощем, градом або снігом.

Гроза здавна вражала уяву людини, сповнювала наших предків, погано захищених від негоди, жахом. Не вміючи пояснити походження і причини виникнення грози та не маючи змоги боротися проти неї, люди вважали грозу діянням богів, які карають людей «за гріхи». Стародавні слов’яни поклонялися богу Перуну – творцеві блискавки, стародавні греки – Зевсу-громовержцю. У наш час люди навчилися не тільки завбачувати, де і коли виникне блискавка, але й знешкоджувати її.

Природа електричних явищ в атмосфері. Речовини, з яких утворений поверхневий шар земної кори, мають більшу електропровідність порівняно з нижнім шаром атмосфери. Морська вода має дуже хорошу провідність, вологий ґрунт – хорошу провідність, тоді як провідність повітря невелика. Але з висотою, за рахунок збільшення іонізації атмосфери, провідність повітря збільшується: спочатку повільно, потім все швидше і досягає в шарі повітря, розташованому на висоті 80 км, величини, яка приблизно дорівнює провідності прісної води. Тому вчені розглядають верхні шари атмосфери як деяку провідну оболонку, а земну кулю з атмосферною оболонкою – як велетенський кулястий конденсатор, внутрішньою оболонкою якого є поверхня суші й океану, а зовнішньою – провідна оболонка повітря. У проміжку між цими оболонками й виникає електричний заряд, тобто між атмосферою і землею, навіть у сонячну погоду, постійно існує електрична напруга. У більшості випадків повітря заряджено позитивно, а земля – негативно.

Дослідження німецьким фізиком Н.А. Гезехусом (1862–1947) водяних бризок були початком правильного уявлення про електризацію хмар і опадів. Він виявив у повітрі, поблизу водоспадів, присутність вільної негативної електрики, яка з’являється внаслідок того, що бризки, які відриваються від води, заряджаються негативно. Коли струмінь падає на поверхню води, не встигнувши розбитися на краплі, ніякої електризації нема. Явище електризації спостерігається лише тоді, коли на поверхню падає струмінь, що вже розпався на окремі дрібні краплі. Виникнення електричних зарядів відбувається тут не внаслідок ударів і зливання крапель, а тільки при ковзанні або відокремленні шару бризок від поверхні.

Розвиваючи ідеї Гезехуса, Ленард та його учні дослідили умови електризації при розбризкуванні крапель дощу. Якщо дощова крапля дістає різкий поштовх, то від її поверхні, як від вибуху, відриваються найдрібніші негативно заряджені крапельки (ефект Гезехуса). Це відбувається в той момент, коли дощові краплі вдаряються в землю. Великі краплі у повітряному потоці нестійкі і можуть, не розпадаючись, існувати лише кілька секунд. Дощова крапля поривом повітря спочатку надувається у вигляді капелюшка, її верхня частина на мить перетворюється на тонку плівку, яку прориває потік повітря, що, діставши можливість вільно проходити через кільцеподібний водяний залишок, несе вгору багато маленьких негативно заряджених краплинок, у той час як великі позитивно заряджені частини розлітаються у різні боки. При повторному розбризкуванні цих заряджених частин ефект, природно, зростає, і заряди збільшуються. Ефект Гезехуса пояснює виникнення грозової електрики. Необхідною умовою її прояву в дощових краплях є наявність при виникненні грози висхідного потоку з коливаннями у швидкості від 3 до 8 м/сек і більше (що створює завихрювання). Все це відбувається за рахунок роботи вітру. Чим сильніші висхідні потоки, тим більше заряджається хмара.

Відомо, що електричний заряд одного знака намагається притягти до себе заряд іншого знака, повітря – поганий провідник і перешкоджає сполученню електрики протилежних знаків. Проте такий стан зберігається лише доти, поки у грозовій хмарі не нагромадиться достатньо великий електричний заряд. Як тільки він утворився, повітря вже не може перешкоджати проскакуванню електричної іскри (пробою), і тоді відбувається електричний розряд – блискавка. Якщо у повітрі напруга електричного поля перевищує деяку межу, тоді іони набувають швидкості, достатньої для розщеплення шляхом удару молекул повітря, що зустрічаються на їх шляху. В такому разі відбувається самостійний світній розряд.

Атмосферні розряди поділяють на так звані вогні Ельма і блискавки (плоскі, лінійні, чоткові, ракетоподібні і кульові).

Вогні Ельма, названі по імені церкви св. Ельма, на шпилі якої такі свічення не раз спостерігали ще в середині XVІ ст., бувають найчастіше в горах.

Коли напруга поля в атмосфері значно зростає, у предметів, що виступають над земною поверхнею (наприклад, у стебел трави, жердин, щогол кораблів, натягнутого дроту тощо), напруга поля легко досягає 30 кВ/м. Тоді навколо виступів утворюються тліючі розряди або розряди у вигляді світної оболонки. При дуже великій силі струму розряди мають форму окремих грон.

В електротехніці вогні Ельма спостерігаються поблизу проводів високовольтних передач (так зване коронування проводів).

Блискавка – це велетенська електрична іскра, часто в кілька кілометрів завдовжки. Грозовий розряд має величезну силу. Під час розряду енергія акумулюється при напрузі від 10 до 100 і більше мільйонів вольт, тоді як тривалість розряду дорівнює лише тисячним часткам секунди. Ця напруга в багато разів більша, ніж та, яку розвивають найбільші електричні установки, будь-коли збудовані людиною. Ось чому цей порівняно короткий електричний розряд стає таким грізним і небезпечним.

Кількість гроз, які відбуваються на поверхні всієї земної кулі, дуже велика – приблизно 16 мільйонів на рік або 44 тисячі щодня. Це значить, що кожної години буває близько 2 тисячі гроз.

Плоска блискавка – це електричний спалах на поверхні хмар. Вона може бути просто відблиском іскрової блискавки, якої не видно з-за хмар, або особливого виду розрядом у формі кущового або мерехтливого світла, що з’являється у верхніх частинах хмар. Грози з плоскими блискавками належать до розряду слабих. У наших широтах вони спостерігаються лише рано навесні і пізно восени.

Лінійна блискавка являє собою велетенську електричну іскру, дуже звивисту і з численними відростками. Лінійна блискавка відрізняється особливо великою силою струму (до 200 тис. амперів). Ударяючи в будинки, вона часто спричиняє пожежі, звалює і розщеплює великі дерева, вражає людей. Іноді лінійну блискавку називають «запалюючою блискавкою», її довжина звичайно дорівнює 2–3 км, але бувають блискавки від 1 до 10 км.

За дослідженнями І.С. Стекольнікова, лінійна блискавка складається з розрядного каналу, по якому йде струм, його видно оком. Перед розрядним каналом іде так званий «лідер», який є початковою стадією явища і прокладає шлях блискавці в атмосфері.

Процес появи і розвитку блискавки дає таку картину: з хмари у напрямі до землі починають рухатися електрони, які завжди є в атмосфері. Течія електронів відбувається під дією електричної напруги, створюваної зарядами хмари. Спочатку тече невелика кількість електронів у вузькому каналі, на зразок струмочка. У цій частині хмари, де починається зародження каналу, скупчуються електрони, які мають велику швидкість руху. Такі електрони, стикаючись з атомами повітря, розбивають їх на позитивні іони й електрони. Електрони, що при цьому звільняються, летять у напрямі до землі, знову зіштовхуючись з атомами повітря, розщеплюють їх. Електронна лавина захоплює все нові маси повітря, розщеплюючи його атоми на частини. При цьому повітря розігрівається, його провідність посилюється. З ізолятора воно перетворюється в провідник.

Через провідний канал повітря з хмари починає стікати все більше електрики, і через соті частки секунди електронна лавина досягає землі. Цим закінчується підготовча частина блискавки – вона пробила собі дорогу до землі.

Тепер починається бурхливий процес протікання електрики через канал. Відбувається сполучення негативної і позитивної електрики. Головний процес розвивається від землі до хмари. Це і є розряд електрики між землею і хмарою. Такий розряд являє собою електричний струм величезної сили. Канал блискавки дуже сильно розігрівається і тому яскраво світиться. Все це відбувається за дуже короткий час.

У той момент, коли лідер торкається землі, починається друга, головна частина удару – розряд. Від землі вверх до хмари простягається велетенське полум’я, яке повторює шлях, пройдений лідером. Підіймаючись вверх, полум’я поширюється також і по відгалуженнях, оскільки останні виникли при переміщенні лідера.

Блискавка, що падає з хмари на землю, триває дуже малу частку секунди (від 0,001 до 0,02). Тривалість проходження блискавки між хмарами значно більша – іноді до 1,5 секунди. Ширина розрядного каналу досягає 40–50 см. Проте більша частина струму тече, безперечно, в руслі завширшки всього в кілька сантиметрів. Температура в каналі блискавки перевищує 18 000 °С.

Чоткову блискавку видно на тлі хмар світною пунктирною лінією. Це – надзвичайна рідкісна форма. Вона, мабуть, є перехідним типом від лінійної до кульової блискавки.

Ракетоподібна блискавка, порівнюючи з іншими видами блискавок, розвивається дуже повільно. Тривалість розряду дорівнює 1–1,5 секунди.

Надзвичайно рідкісна і загадкова форма блискавки – кульова. Вона складається з круглої світної маси завбільшки з кулак або навіть з голову людини і рухається з помірною швидкістю. Іноді кульова блискавка зникає безслідно, а іноді розривається із страшним тріском.

Шляхи, якими рухаються кульові блискавки, звивисті і часто збігаються з напрямом вітру. Кульова блискавка виникає безпосередньо за лінійною. Звідси можна припустити, що лінійна блискавка є необхідною умовою появи кульової.

При появі кульової блискавки чути свист або дзижчання. Після того, як вона зникне, часто залишається гостропахнучий серпанок. Кульова блискавка існує від секунди до кількох хвилин, її форма може бути сферичною, грушоподібною, веретеноподібною, стрічкоподібною, а колір – білим, жовтим, голубим, фіолетовим. Кульова блискавка може рухатися за вітром і проти нього, стояти на місці й пересуватися в кількох сантиметрах від людини, не обдаючи її теплом, і підпалити дерева чи будинки навіть під зливою, може тихо і безслідно щезнути на очах у свідків або вибухнути з силою кількасоткілограмової бомби. Цілком фантастична здатність кульової блискавки проходити крізь віконне скло, не пошкоджуючи його і не змінюючи при цьому своєї форми, напряму і швидкості руху. В літературі описується випадок, коли кульова блискавка розплавила сережку на вусі жінки, не заподіявши її власниці іншої шкоди.

Удари блискавки. Кількість гроз за будь-який проміжок часу не може бути надійним критерієм для вирішення питання про кількість грозових ударів в землю. Прямої залежності між кількістю гроз і числом грозових ударів не існує.

При враженні людей, будинків, дерев тощо блискавка поводиться по-різному: іноді дуже дивно – то вбиває людину, навіть не доторкнувшись до її одягу, то роздягає догола, не завдавши ні найменшої шкоди. В іншому випадку вона зриває позолоту з люстри і переносить її на штукатурку стін.

Щоб уявити собі картину примх блискавки, ми наведемо кілька найбільш цікавих фактів.

Під час сильної грози блискавка контузила і роздягла одного прохожого. Крім куска підбитого цвяхами чобота і одного рукава сорочки, від його костюму не залишилося жодних слідів. Опритомнівши хвилин через десять, він був дуже здивований, що лежить зовсім роздягнений, і жалівся на холод. Незважаючи на поранення, він залишився живим.

Іноді ж у людей, забитих блискавкою, зовсім нема ніяких зовнішніх ушкоджень, але розтин показує параліч мозку. Часто люди, забиті або тільки оглушені блискавкою, зовсім втрачають волосся. Воно зникає або при самому ударі, або випадає через кілька днів. У більшості випадків вражені блискавкою падають раптово, без усяких судом. Вони відразу втрачають свідомість, нічого не побачивши, нічого не почувши і не відчувши. Люди, які потім опритомнюють, нічого не пам’ятають і не можуть зрозуміти, чому вони лежать на землі.

Блискавка часто вдаряє в дерева. Найбільше ударів зазнає дуб, який має розгалужену і глибоко розташовану кореневу систему і, отже, має відносно менший опір. Далі йдуть інші листяні породи, потім ялина і сосна. Найменше терпить від ударів бук. Блискавка перетворює дерева на тріски, бо висока температура іскри спричиняє раптове закипання соку, і пара з силою розкидає тріски на десятки метрів у сторони. Іноді на таку ж віддаль відлітають цілі частини дерева. При середній силі розряду на стовбурі дерева утворюється глибокий жолоб з каналом, що обвуглився, по якому розряд іде в землю. На столітніх одиноких дубах дуже часто є сліди «загоєних ран», нанесених ударами блискавок.

Залізні стовпи і ґрати, що є хорошими провідниками електрики, також заряджаються під час грози, і наближатися до них небезпечно – все це «провідники», яким блискавка віддає перевагу. Руйнівна дія блискавки особливо велика при враженні високих цегляних труб, на яких нема громовідводу.

Фізіологічна дія блискавки часто призводить до загибелі живих організмів. Незважаючи на короткочасність впливу, струм паралізує роботу клітин мозку, спричиняє параліч серця, у кращому випадку завдає сильних опіків. Якщо надати швидку допомогу (штучне дихання, спеціальні вливання тощо), контужених блискавкою часто можна повернути до життя. Проте метод закопування в землю, який широко практикує населення, завдає тільки шкоди, бо потерпілий у цей момент потребує штучного дихання і посиленого доступу повітря до тіла, а не охолоджуючого «компресу» з землі.

Грізні сили атмосфери. При охолодженні повітря під час його піднімання у вищі шари утворюються хмари. На небі спочатку з’являється маленький білий клаптик. Але знизу продовжують надходити все нові і нові потоки нагрітого повітря, які містять у собі водяну пару. Хмарка розростається, набирає куполоподібної форми і скоро стає справжньою купчастою хмарою. Тепле повітря при підніманні охолоджується, водяна пара конденсується і перетворюється у великі купчасті хмари. Грозові хмари також можуть утворюватися при вулканічних виверженнях і великих пожежах.

Найбільша кількість грозових днів спостерігається в гірських районах (Альпи – 40, Карпати – 35), на рівнині їх значно менше. В Західній Європі кількість грозових днів досягає 20–25, у Середній Європі – 25–30. На півночі кількість гроз зменшується: у Норвегії – 6–8 днів, за Полярним колом – 2. У Швеції вони бувають частіше (від 7 до 10 днів). У Західній Європі максимум гроз припадає на літо (звичайно, червень і липень), а зима бідна на грози. Зимові грози в середніх широтах – надзвичайно рідкісне явище. За статистичними даними на кожні 10 зим припадає лише одна гроза.

Продукти конденсації водяної пари, що випадають з атмосфери у твердому або рідкому стані (сніг, дощ, град тощо), називаються опадами. Під кількістю опадів, що випали під час дощу, розуміють не загальний об’єм води, а висоту (в міліметрах) того шару, який утворився б, якби вода не стікала, не вбиралася землею і не випаровувалася.

Сильний дощ – дощ з кількістю опадів понад 50 мм на рівнинній території та 30 мм в гірських районах тривалістю менше 12 годин.

В Україні з-поміж стихійних явищ найбільш частими є сильні дощі (зливи). Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Найчастіше вони бувають у Карпатах та горах Криму.

Зливою називається дощ такої сили, коли за одну хвилину буває 1 мм опадів. Цю кількість визначають особливим приладом – самописним опадоміром.

На силу злив дуже впливає гірський рельєф. З навітряної сторони гір, які є перешкодою для повітряних потоків, створюються умови для посилення висхідного руху повітря. Це викликає приріст швидкості вертикального повітряного потоку, що призводить до зростання величини зливових хмар, а отже, до підвищення інтенсивності зливи.

Наслідки злив. Під час сильної зливи вода, не просочуючись у землю, стікає по поверхні. Вона зносить найцінніші поживні речовини і тим самим порушує будову ґрунту, утворюючи глибокі ритвини і яри. Зливи заносять піском ріки, руйнують їх береги, призводять до значних повеней. Багато водойм, не кажучи вже про невеликі ставки, настільки переповнюються водою, що проривають греблі і широко розливаються. Зливи псують залізничне полотно, спричиняючи просідання і викривлення шляху, а на високих насипах – зсуви. Збитки від злив сягають десятків мільйонів гривень.

Багато лиха завдають зливи в горах. Всім відома стрімка течія гірських рік, особливо після злив і під час весняного танення снігів. З гір у долини іноді падають величезні скелі, зносяться цілі селища, родючі долини засипає каміння. Зливи в горах утворюють ревучі потоки, які з шаленою швидкістю мчать раніше сухими долинами. Великих руйнувань потік завдає, коли вривається у велику долину і загачує русло ріки. Ріка дуже швидко виходить з берегів, затоплює поля, зносить житло, губить худобу і людей. Бували випадки, коли маси щебеню і каміння перегороджували ріку і, таким чином, виникало нове постійне озеро. Проте значно частіше ріка прориває таку загату. Прорвавши греблю, вода раптово рине в долину, все знищуючи на своєму шляху. В гірських районах такі зливові потоки не рідкісне явище, їх називають селевими. Селеві потоки нерідко призводять до великих руйнувань і навіть жертв у горах.

Сильні снігопади і заметілі – інтенсивне випадання снігу у кількості більше 20 мм за період менше 12 годин (визначається шаром талої води), що призводить до значного погіршення видимості та припинення руху транспорту. Найчастіше спостерігаються в Карпатах, а також в лісостеповій та степовій зонах.

На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня – лютого, а в прилеглих районах до Карпат іноді і в травні.

В основному по території України кількість снігових опадів становить 20–30 мм, іноді сягає 40–70 мм. У Карпатах в окремих випадках випадає більше 100 мм опадів.

Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п’ять років – на території Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та Чернігівської областей.

Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в Карпатах, Криму, а також у Донбасі.

Наслідки снігопадів. Навіть найінтенсивніші снігопади не можуть дати такої кількості опадів, яку ми спостерігаємо при літніх зливах. Проте зимові опади можуть продовжуватися дуже довго – добу і більше. В цих випадках об’єм снігу, що випав, величезний. І важко доводиться транспорту, якщо снігопад супроводжується сильним вітром (сніжний буран), морозом, і все це відбувається на відкритій місцевості.

Град – частинки льоду, різні за розмірами, формою і структурною неоднорідністю, що випадають із шарувато-дощових хмар у теплий період року.

У теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат. На рівнинній території України число днів з градом не перевищує двох.

У 40% випадків випадання граду спостерігається дрібний інтенсивний град. Великий град буває в період з кінця серпня до середини вересня в Автономній Республіці Крим, у Полтавській, Чернівецькій, Тернопільській областях, менше – у Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях.

Значні градобиття трапляються в пересіченій місцевості, як-то Волинь, Поділля, Приазов’я, Донбас. У степовій зоні град буває нечасто.

Пилові бурі – довготривале перенесення значної кількості пилу та піску сильним вітром зі швидкістю понад 15 м/с, тривалістю понад 12 годин. Виникають в Україні щорічно в різних районах, найчастіше в степовій зоні. Це складні атмосферні явища, що характеризуються перенесенням пилу та піску з сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню ґрунту. Типове явище у зораних степах, яке завдає значної шкоди сільському господарству. Пилові бурі за кольором та складом пилу, що переноситься, бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки з домішками окисів заліза) та білі (солончаки). Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика кількість їх також може бути тривалістю від 10 до 12 годин, і порівняно рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше – протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2–3 км, але найчастіше це – 1–1,5 км. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

Сильна спека – підвищення температури повітря до плюс 35 °С і вище. У степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою понад 30 °С, причому в деякі роки вона перевищує 40 °С. Нижчою вона буває в зонах Полісся та Лісостепу.

Суховії – це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі вологи у ґрунті часто призводить до в’янення та загибелі рослин. Найбільше зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу. В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно.

Посухи – тривала та значна нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті і, як наслідок, погіршення росту, а іноді й загибель рослин. Найчастіше вони бувають на півдні степової зони. У більшості випадків мають локальний характер і дуже рідко займають площі до 30–50% території України.

Сильні морози – зниження температури повітря до мінус 30 °С і нижче. Найбільш холодна частина країни – східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська) та гірські райони Карпат. У цих місцевостях буває температура нижче –35 °С.

Сильні ожеледі – шар щільного матового чи прозорого льоду діаметром понад 20 мм, що наростає на дротах та наземних предметах у вигляді замерзання крапель дощу, мряки або туману. Небезпечна ситуація на території країни в зв’язку з ожеледями, в основному, пов’язана з виходом циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолоджених крапель дощу або туману, частіше температурі повітря трохи нижче 0 °С.

Сильна ожеледь може виникати з листопада до березня, а найбільша її вірогідність припадає на грудень-січень.

Особливо часто вона з’являється на території Донецького Кряжу, Приазовській. Волинській, Подільській височинах та в гірській частині Криму. Товщина обмерзань сягає 35 мм і більше.

Визначальним фактором небезпеки ожеледі є не так інтенсивність, як тривалість цього явища. Сильна ожеледь триває близько 12 годин, іноді до 2 діб.

Тумани – явища, що погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря.

Сильні тумани спостерігаються, переважно, в холодні пори року. Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат. Іноді – на південному березі Криму. Сезон туманів починається у жовтні, закінчується у квітні місяці. Кількість днів з туманами тут становить близько 100, а з сильними туманами – до 80.

На підвищених територіях центральної та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська, Придніпровська височини) кількість днів з туманам становить близько 80, з сильними туманами – до 30.

На рівнинній території південної частини степової зони тумани бувають близько 30 днів на рік, а сильні 10–20 днів протягом року.