4.2. Жертви тероризму

У 2006 році в світі було вчинено понад 11 тисяч терористичних актів, унаслідок яких загинуло 14,6 тисячі осіб. Про це йдеться в підготовленому Держдепартаментом США щорічному звіті «Національні доповіді стосовно тероризму».

У списку країн-спонсорів тероризму є Іран, Судан, Лівія, Сирія, Куба і КНДР.

Історія насильства була б найдраматичнішою з усіх написаних книжок проте не змогла б увібрати всього жахливого досвіду людства. Насильство є найуніверсальнішою мовою всіх часів і народів. Окремою сторінкою є насильство політичне, здійснюване як окремими групами, так званими «терористами», так і державами, коли насильство дістає назву «державного терору». У розпорядженні державного апарату необмежені можливості, згадаймо такі «успішні» терористичні проекти як Райх чи СССР, а будь-який терорист рано чи пізно зустрічається з розплатою за свою боротьбу, проте інша ситуація з провідниками терористичних режимів. Терористична діяльність приватних осіб завжди перебуває за межами законодавства і кваліфікується за найвищими тарифами покарань, проте мало кого (за винятком засуджених у Нюрнбергу та кількох югославських різників) з державних достойників спіткала заслужена кара.

11 вересня 2001 року декілька мусульман-смертників арабського походження (за версією США) вчинили небачений за зухвалістю та масштабами напад на хмарочоси-близюки Міжнародного торгового центру в Нью-Йорку і будівлю Пентагону у Вашингтоні (військове міністерство США). Захопивши пасажирські літаки авіаліній США, вони таранили три циклопічні будівлі, завдавши величезних моральних, людських і матеріальних збитків. Одночасно вони досягли головного результату – розвіяли міф про невразливість території США та надприродні можливості секретних служб і культових американських суперменів Тим самим вони навели містичний жах на населення супердержави. Без перебільшення можна сказати, що в результаті цієї атаки змінився світогляд мільярдів людей. Історія людства такого ще не знала. Як можна розцінити і назвати цю подію? Виявляється, що оцінка події не є однозначною і залежить від політичної, етнічної, релігійної, нарешті, економічної позиції того, хто оцінює.

Для переважної більшості жителів США подія однозначно є терористичним актом, а автори події – терористами й огидними лиходія ми. Якщо бути об’єктивним, то для більшості малозаможних верств населення Землі, зокрема арабського і мусульманського світу, атака на США є справедливим актом відплати натхненнику і творцю цієї бідності за приниження, заподіяні північноамериканцями, а самі виконавці атаки – це герої-шахіди, імена яких занесені в аннали історії і навіки залишаться в пам’яті людей.

У 1999 році миротворці США інтенсивно бомбардували мирні міста Югославії і посипали їх незбагаченим ураном. У результаті точкових бомбових ударів у жертву демократії було принесено декілька тисяч життів мирних мешканців житлових кварталів. Громадяни США, спостерігаючи по телевізору за бомбардуваннями, аплодували кожному вдалому попаданню бомби або ракети і щиро вважали своїх льотчиків героями, які несуть югославам щастя, і пишалися своєю країною. А югослави, на голови яких падали бомби, виявилися не готовими для сприйняття демократії і вважали північноамериканців негідниками і лиходіями, їхню країну – людоїдською, а дії – державним тероризмом. Ось такі різні оцінки.

Дії озброєних груп палестинців проти євреїв розцінюються в арабському світі як національно-визвольна боротьба, а в Ізраїлі – як терористичні акції. В арабському світі військові палестинці – це партизани і герої, а в Ізраїлі – терористи і злочинці.

Косовських албанців мало цікавлять аргументи сербів, які не хочуть віддавати їм свої одвічні території, їм, албанцям, теж потрібно десь жити. Що їм до того, що для сербів Косове поле – це святе місце? Таміли не слухають аргументи сенгалів, які мріють про їх території. Англія не розуміє ірландців і шотландців. Туреччина, Іран, Ірак, Сирія не розуміють курдів, позбавлених батьківщини в результаті інтриг великих держав на початку двадцятого століття.

Усі вищезазначені протилежні сторони не розуміють одна одну та й ніколи не зрозуміють і нічим не поступляться суперникам. Не розв’язні територіальні, економічні, фінансові, расові, етнічні, національні, релігійні суперечності завжди були, є і будуть джерелом озброєного протистояння, а отже, і тероризму.

Коли йдеться про тероризм, то, як правило, мається на увазі той або інший вид фізичної дії: постріл, вибух, підпал, вбивство, зараження навколишнього середовища отруйними, радіоактивними речовинами, збудниками хвороб, захоплення заручників тощо. Проте слід звернути увагу на те, що існує тероризм психологічний, який не використовує засоби фізичної дії на суперника і розрахований на дію інформації, що приводить до ефекту залякування. Часто фізичні та психологічні дії поєднуються.

Тероризм як явище і терористичний акт

Велика частина терористичних студій останніх 40 років присвячена питанню визначення. Проте ці зусилля не дозволяють нам сьогодні говорити про існування загальнообов’язкової концепції тероризму. Навпаки: з’являються все нові та нові дефініції. У 80 роках Алекс Шмід уклав список із 109 визначень тероризму, аби синтезувати на цій базі загальноприйняте ви значення. Проте більшість дослідників дистанціювалися від цього визначення, і число дефініцій продовжувало зростати. Тому такі провідні дослідники тероризму, як Волтер Лакер лаконічно констатують, що «загальна дефініція тероризму не існує і не буде знайдена у найближчому майбутньому». Проте абсурдно стверджувати, що без неї неможливо досліджувати тероризм.

Однак навіть Лакер не може обійтися хоча б без одної, хай навіть імпліцитної дефініції предмету вивчення. В одній із пізніших праць він називає тероризмом «нелегітимне застосування насильства щодо невинних людей задля досягнення політичних цілей». В одній з його останніх публікацій читаємо: «Існує безліч дефініцій тероризму, але його з певністю можна охарактеризувати як застосування насильства групою людей, які діють з певною політичною або релігійною метою зазвичай проти якогось уряду, інколи проти іншої етнічної групи, класу, релігії чи політичного руху». Він продовжує: «Кожна спроба специфічно висловитися приречена на поразку, бо тероризм існує у різноманітних формах. З іншого боку, не варто ототожнювати кожну форму насильства з тероризмом».

Звичайно існує альтернатива, яку прпонує Алекс Шмідт, а саме: «Шукати тверде понятійне ядро тероризму, яке відрізняє його від звичайного насильства». У скороченому та опрацьованому виданні 1998 читаємо: «Тероризм це – повторюваний метод насильницької поведінки, що породжує страх, його застосовують напівтаємні, індивідуальні, групові або державні дійові особи, з кримінальних, політичних причин або з причини неприйняття, причому – на противагу до атентату – безпосередні цілі насильства не є його основними цілями. Безпосередні людські жертви насильства вибираються в загальному випадково (випадкові цілі) або цільово з певного числа цілей (репрезентативні або символічні цілі) і служать передачею певного повідомлення. Комунікативні процеси між терористами (організаціями), жертвами (які знаходяться під загрозою) і справжніми цілями використовуються для маніпуляції справжніми цілями (публікою), яка стає таким чином ціллю терору, від якої або чогось вимагають або хочуть привернути її увагу в залежності від того, що має бути досягнуто – залякування, примус чи пропаганда».

Суспільна наука та новий тероризм

Після закінчення Холодної Війни ведеться дискусія про «новий тероризм». Цей новий тероризм, як стверджують, відрізняється від старого своїми цілями, методами та формами організації.

Захід звик до старого тероризму з його політичними революційними цілями, національним визволенням та сецесією (Лакер). А в той час виник новий тероризм, який хоче трансформувати світ. Він уже не переслідує модерністичних ідеалів, і його не можна осягнути у категоріях лівий-правий, він «постмодерністичний» та націлений на Апокаліпсис. На це вказують в останні роки не лише напади секти АУМ в Японії, але й теракти праворадикалів у США, які очевидно зазнали впливу християнського фундаменталізму. Зрештою ісламський фундаменталізм також зараховують до цих нових форм – Гезболла у Лівані, Гамаз та Джигад в Ізраїлі, інші радикальні ісламські групи в Єгипті та Алжирі. Чи можна звести цілі цих груп до спільного знаменника, і чи не є назва «новий тероризм» просто сумарною категорією? Наразі термін «новий тероризм» наштовхує на думку, що в усіх описаних феноменах ідеться про різні види одного і того самого феномена.

Найбільшу дискусію викликає запитання, чи зможуть нові терористи отримати зброю масового знищення. Газова атака у Токійському метро 1995 року свідчить не лише про наміри, але і про можливість такого терористичного масштабного нападу. При цьому часто забувають про різницю між хімічною, біологічною та атомною зброєю, хоча їх виготовлення та зберігання потребує різних умов. Небезпеку нуклеарного тероризму обговорюють вже понад 25 років, і, наприклад, Браян Дженкінс оцінює її як гіпотетичну, але нереалістичну. І хоча терористичні організації дуже рідко вдавалися до застосування такої зброї, не можна забувати про неї.

Старий тероризм реалізували організації, які було легко зідентифікувати, РАФ, РБ, ІРА, ЕТА. Новий тероризм не має організаційної структури. Він одночасно атомістичний та міжнародний; з одного боку, терористи діють дедалі незалежніше від авторитарних структур, з іншого боку, зростає міжнародна мережа. Складно отримати незалежну інформацію на користь тези транснаціонального тероризму. Рапорти таємних служб, на які покликається більша частина літератури, є дуже неоднозначними, і їх також не можна назвати незалежним джерелом. На думку Марти Креншо, «відсутність емпіричного підтвердження багатьох положень про новий тероризм, особливо щодо ймовірності застосування зброї масового знищення, викликає нові запитання».

Події останніх років і навіть днів свідчать про те, що світ поглинула хвиля терактів і безглуздого, часто невмотивованого насилля. Школи, будинки відпочинку, банки, автомобілі, як, наприклад, у Франції... А як можна забути події в північноосетинському Беслані? Виникає запитання, хто винен? Американська та російська влади звинувачують міжнародний тероризм. Пояснювали все дуже банально: бідні, ненавчені, позбавлені будь-яких перспектив молоді люди у такий спосіб висловлюють свій протест. Але біографії найвідоміших терористів світу свідчать про інше. Це були люди, які вийшли із заможних сімей, і з перспективами на майбутнє у них все було гаразд.

Карлос

Одна із найяскравіших постатей у світі терору – Ільїч Рамірес Санчес, він також Карлос і Шакал (на його совісті 80 убитих і тисячі поранених людей). Народився у сім’ї мільйонера 1949 року у Венесуелі.

Хосе Альтаграсіа Рамірес Навас, батько Раміреса, був фанатиком марксистської ідеї і дав своїм синам імена Владімір, Ільїч і Ленін. Ім’я іменем, але освіту Рамірес отримав хорошу.

Арафат

Лауреат Нобелівської премії миру Ясір Арафат. Він також Мохаммед Абдель-Рауф Арафат Ас-Кудва Аль-Хуссейні, Абу-Амар і Раїс.

Народився в сім’ї багатого бізнесмена, представника впливового палестинського клану Аль-Хуссейні.

Терорист №1

Усама бен Ладен, або Шейх. Засновник і лідер організації «Аль-Каїда», організатор терактів у США 11 вересня 2001 року (на його совісті 10 тисяч смертей).

Народився в Саудівській Аравії в сім’ї мільйонера. Син засновника клану бен Ладенів, який завдяки тісним контактам із Саудівською королівською сім’єю зробив фантастичну кар’єру і став будівельним магнатом.

Соціалісти-терористи

Будь-яка активна революційна і терористична боротьба часто викликає громадський осуд, пов’язаний зі зрозумілим неприйняттям насильства, адресованого до невинних жертв обставин, які опинились просто не в тому місці не у той час. Сучасна суспільна свідомість переважно оперує поняттями, породженими «ісламським тероризмом» та партизанською війною Чеченської Республіки Ічкерія проти Російської Федерації, подекуди забуваючи про жорстокий «червоний» терор ліваків, які своїми методами започаткували кривавий відлік у дореволюційній Росії і продовжили у повоєнній Західній Європі. Зі зрозумілих причин нинішні аполоґети соціалізму мало згадують про своїх інтернаціональних братчиків, від убивств якими невинних в Італії та ФРН здригався світ.

Підставовим моментом для початку «лівого» терору – найвищої точки суспільної напруги – була дискредитація державного апарату і неспівпадіння бажаного «справедливого» розподілу благ і впливів з наявним. «Вони» крадуть, а «ми» працюємо, терористи ті, хто будує в’язниці для невинних, а не ті, хто ці тюрми руйнує. Доки держава репрезентуватиме собою злочинний світ наруги над законом і духом права, доти вона лишатиметься архаїчним Левіятаном, доки представники держави порушуватимуть закони, доти вони самі перебуватимуть поза законом. Тут уже постає ширша проблема можливості боротьби з подібною несправедливою диспропорцією та оцінками цієї боротьби, проте, питання лишається відкритим: що ж треба робити, коли є загроза опанування злочинцями найвищої влади і як тоді ставитись до подібного держапарату. Зневажати!? – але він буде завжди тяжіти над нами. Наразі легітимних рецептів немає, проте деякі аналогії з кінцем 1960-х провести варто, – та ж продажна юстиція, ті ж брехливі медіа-ресурси влади, той же терор проти опозиції. Бракує лише її спротиву.

Версія соціальної «червоної» реакції на подібні речі – РАФ та Червоні Бригади, що зародилась у повоєнній Італії та Франції досі вражає.

Перелік резонансних акцій напрочуд широкий. У 1974 році голова Верховного суду ФРН Ґюнтер фон Дренкман був застрелений у себе вдома під час святкування уродин, згодом були вбиті голова «Дрезднер-Банку», міністр господарства Баварії, у автах було спалено трьох з п’яти німецьких держсекретарів, а згодом було вбито і голову Союзу німецьких промисловців Мартіна Шляєра. Бойовики РАФ підірвали Берлінський яхт-клуб, штаб-квартиру Західного корпусу армії США, німецьке консульство у Стокгольмі, розгромили ракетами базу ВПС НАТО тощо.

Ядерний тероризм

Ріст екстремізму і тероризму у світі створює реальні умови і для здійснення акцій ядерного тероризму. У зв’язку з цим західними експертами введений термін – ядерний тероризм. Під ядерним тероризмом розуміються дії, спрямовані проти ядерних установок (військових чи цивільних), засобів транспортування ядерної зброї, компонентів, матеріалів, при яких ядерна зброя, вибухові пристрої чи матеріали використовуються як погроза для реального знищення людей і майна.

Ненависть до супротивника і спрага помсти можуть спонукати до ухвалення рішення про проведення ядерної терористичної акції.

Ядерну небезпеку для світу може нести не стільки «брудна бомба», скільки справжня. У 2004 році американські вчені продемонстрували в секретному приміщенні сенату США зразок ядерної зброї, складеної з деталей, які можна купити у вільному продажу.

Тероризм на Україні

Узагалі з практикою тероризму державного добре знайоме ще не дуже старше покоління, особливо у Західній Україні, де від комуністичного терору постраждала чи не кожна родина. Що ж до тероризму класичного, тобто насильницьких дій особи чи групи осіб, які привертають увагу суспільства до якоїсь політичної несправедливості, то в українській історії таких прикладів зовсім небагато. Найвідомішим українським терористом був Гнат Гриневецький. Він 1881 року кинув бомбу і вбив царя Олександра II, фактично царя-реформатора, який звільнив селян від кріпацтва. 1911 року теж реформатора, прем’єр-міністра Петра Столипіна смертельно поранив у Київському оперному театрі анархіст киянин Дмитро Богров. Убивця у свідченнях на суді розкрив при чини свого вчинку, головними з яких були зміна виборчого закону, утиски преси, інородців, ігнорування поглядів Державної Думи.

1933 року на знак протесту проти голодомору в Радянській Україні 18-річний Микола Лемик за дорученням Степана Бандери (до того ж, було дуже багато охочих здійснити цей вчинок) убив у Львові російського дипломата Майлова. Лемик одразу ж добровільно здався поліції з метою висловити мотиви атентату на судовому процесі. А через рік сам Бандера підготував замах на організатора так званої політики пацифікації на західноукраїнських землях, міністра закордонних справ Польщі Пєрацького. Головною метою цих акцій українців була гласність, тобто оповістити і привернути якомога ширшу увагу до нагальних політичних проблем, це та тактика, яку сповідує зараз ІРА та ЕТА.

Фундаментом для виникнення політичного тероризму в Україні експерти називають такі фактори:

• економічна криза, політична нестабільність і боротьба політичних кланів;

• прозорість національних кордонів;

• правовий нігілізм, високий рівень злочинності;

• велика кількість вибухових речовин і зброї, що знаходяться в нелегальному обігу (тільки вогнепальної зброї розшукується від 5 000 до 10 000 одиниць).

Відсутність демократичних традицій і правової культури, зростання криміналізації й економічне зубожіння країни створюють сприятливе середовище для протиправних посягнень на життя і здоров’я громадян. Політична і економічна нестабільність стають соціальною базою тероризму.

З одного боку, кримінальні капітали та їхні власники, які рвуться до влади в державі і ведуть жорстокі міжусобиці за її перерозподіл між собою, з іншого – забуті державою, соціально незахищені люди, професія яких – війна: колишні учасники бойових дій, спеціалісти різних спецпідрозділів і служб, військові учені та інженери, які активно залучаються до кримінального «бізнесу».

Саме вони, їхні знання і уміння стають страшним товаром на ринку смерті.

Серед багатьох способів фізичного усунення чи залякування політичних, економічних та інших конкурентів, боротьби кримінальних хижаків за території «полювання», значну частку становлять терористичні акти з використанням виробництва найрізноманітніших форм і конструкцій.

Від вибухів гинуть не лише ті, на кого спрямовувався терористичний акт, але і випадкові люди, які перебували на момент вибуху в зоні його руйнівної дії. Ще страшніше, коли вибухівка закладається у громадських місцях. Тут уже наслідки можуть бути особливо тяжкими в плані великих людських жертв і з огляду на деморалізацію людей створення паніки, яка може стати причиною додаткових жертв і руйнувань.

В Україні створена вибухово-технічна служба при Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України.

Служба існує близько чотирьох років. Підрозділи вибухово-технічної служби є в кожному обласному центрі і Республіці Крим.

Вибухово-технічні підрозділи також створено на залізницях.

Напрямки роботи – це профілактика, пошук, знешкодження, вилучення речових доказів і проведення вибухово-технічних експертиз. Службі також належить довести в суді, що той чи інший суб’єкт дійсно зробив цей пристрій і що він (ВП) справді міг вибухнути.

Щодо людей, то це на 70% колишні сапери, випускники чи Калінінградського, чи Тюменського, чи Кам’янець-Подільського інженерних училищ. Але потрібно зауважити, що жоден вуз в Україні не готує спеціалістів зі знешкодження саморобних вибухових пристроїв.

Технічний рівень виконання вибухових пристроїв зростає з кожним роком. Відчувається, що їх, в основному роблять спеціалісти, які добре знають саперну справу, а також радіоелектроніку. Доводиться постійно міняти тактику дій, щоб до неї не пристосувалися злочинці. Тобто, з кожним днем працювати стає все складніше.

Застосувавши генератор електронної протидії, до речі, вітчизняного виробництва, фахівцям вдалося локалізувати вибуховий пристрій, який знаходився у бойовому стані. Злочинець, перебуваючи на відстані 100-150 метрів, міг його привести в дію, але завдяки генератору це стало неможливим. В Україні вже є генератор електронної протидії, яким можна успішно знешкоджувати вибухонебезпечні предмети, керовані по радіо. Стосовно технічної готовності, то вона багато в чому залежить від рівня оснащеності саперів. Тому ця проблема на сьогодні є найболючішою. За кордоном багато видів робіт виконують роботи, яких в української служби немає.

Зараз, спільно зі спеціалізованим підприємством МВС, розроблено і випробовується вітчизняний захисний костюм та прилад на зразок телеока, який дозволяє знаходити ВП у важкодоступних місцях. Інститутом ім. Є.О. Патона розроблено і виготовлено, поки що в одному екземплярі, вибухобезпечний контейнер для перевезення – ліквідації вибухових пристроїв. За своїми характеристиками він не має аналогів у світі. У служби є автомобіль, також у єдиному екземплярі, в якому є всі засоби для роботи на місці події. З допомогою комп’ютера і відеоблока можна проаналізувати аналогічні ситуації, закласти програму і отримати план оптимального варіанта дій.

А самі вибухові пристрої ніхто не знешкоджує, їх або руйнують або підривають.

Щодо видів, то вибухові пристрої трапляються, найрізноманітніших конструкцій. Це міни з годинниковим механізмом, вогнепровідними і електричними дротами, хімічні, фанати, різного роду сюрпризи.

Які заходи безпеки повинні вживати люди, щоб не стати навмисними чи випадковими жертвами вибуху, і де, найвірогідніше, на них може чатувати небезпека?

Найперше – це при виявленні підозрілого предмета терміново звертатися по телефону 0-2 до міліції.

Про те, що є небезпека вибуху, можна визначити за такими прикметами:

• невідомий пакунок чи деталь в салоні автомобіля чи поблизу нього;

• залишки різноманітних матеріалів, нетипових для даного місця;

• натягнутий дріт, шнур, нитка;

• дроти чи ізоляційна стрічка, що звисає з-під автомобіля;

• біля приватного будинку, дачі – сліди нещодавно розкопаної чи сухої землі, поламані гілки дерев, сліди на траві;

• біля квартири – сліди ремонтних робіт, ділянки з порушеною фарбою, невідомі предмети біля дверей в електрощитку, чужа сумка, портфель, коробка;

• у громадських місцях – метро, кінотеатрі, магазині – залишені без господаря валізи, сумки, коробки, пакети. Побачивши такі предмети, потрібно звернутися до працівника міліції чи іншої посадової особи, зв’язатися з машиністом потягу, не доторкатися до незнайомого предмета і не допускати інших, уникаючи паніки.

Потрібно пам’ятати, що при вибуху вас може вразити вибуховою хвилею і осколками. Після вибуху може виникнути пожежа, отруєння в закритому приміщенні газами, паніка.

Іноді терористи використовують поштовий канал. Вибухівка може висилатись по пошті в посилці чи бандеролі і навіть у листі.

Для листів з пластиковою міною характерна незвична товщина, гнучкість, схожа з гумовою, вага не менше 50 грамів і ретельна упаковка. На конверті можуть бути різноманітні плями, можливий специфічний запах. Вас має насторожити наполегливе бажання вручити лист особисто в руки адресату. Підозрілі листи не можна відкривати, нагрівати чи мочити.

Останнім часом почастішали випадки мінування автомобілів. Якщо торік від загальної кількості вибухів 5–7% сталось в автомобілях, то за останній час тільки у Києві у травні було два випадки: на Європейській площі і на вул. Курській. Аналогічні випадки були також у Донецьку, Дніпропетровську, Миколаєві.

Для тих, хто має автомобіль, підходячи до машини, слід подивитися, чи під нею нічого не лежить. Є багато випадків, коли вибухові пристрої ставляться під паливним баком.

Всередині в салоні вибуховий пристрій може бути закладеним під педалями керування, сидінням, інших місцях. Вибухові пристрої часто ставлять на магніт. Іноді граната або декілька прив’язуються до автомобіля. В кільце чеки протягують шнур, кінець якого прикріплюється до нерухомого предмета. Автомобіль рушає, і стається вибух. Місце мінування автомобіля залежить від того, яку ставлять мету.

Дуже часто вибухові пристрої, що .закладаються з провокаційною метою, кладуть на підвіконня. 30–40% вибухів у приміщеннях сталися внаслідок закладених мін саме на підвіконні.

Служба займається профілактичною роботою. Співробітники служби протягом нинішнього і попередніх років приділяли значну увагу попередженню злочинів, пов’язаних з вибухами.

Це перш за все – школи, огляди шкільних музеїв з яких вилучено цілі арсенали вибухонебезпечних предметів.

Профілактичною роботою доводилось займатися службі під час виборчої кампанії у Верховну Раду. Практично на всіх виборчих ділянках працювали наші люди. Співробітники служби працюють на всіх великих громадських заходах у Києві і в обласних центрах.

Контролюються місця відправлення і отримання металобрухту.

Рекомендацій безпечного користування вогнепальною зброєю:

• ніколи, навіть жартома, не направляйте на людей вогнепальну зброю;

• завжди вважайте, що зброя заряджена;

• ніколи не залишайте зброю, підготовлену до пострілу;

• при розрядженні і зарядженні зброї ствол має бути направлений униз;

• зброя ніколи не повинна потрапляти в руки дітей;

• зброю і патрони завжди зберігайте у футлярах, які закриваються, а ключі ховайте від дітей;

• забезпечуйте неможливість потрапляння вашої зброї в інші руки;

• не поспішайте навчати дітей користуватися зброєю.

Інформаційний тероризм

Людина в інформаційному просторі

Сучасне покоління бере участь у ґрунтовних змінах цивілізації (країни Європи та Сполучені Штати) переходить від промислового етапу до інформаційного. Цей перехід є багатоярусним, котрий охоплює майже усі структури цивілізаційного розвитку: економіку, культуру, моральність, суспільство. Вихідним пунктом цих змін вважається 1980 рік, коли розпочато реалізацію програми Інтернету й охоплено комп’ютерною мережею понад триста тисяч моніторів, створюючи, таким чином, світову систему зв’язку. Інші за початок нової цивілізації вважають 1956 рік – покладення телефонного кабеля між Європою та Америкою. Взагалі кажучи, характерною рисою цієї цивілізації є розвиток суспільства, який ґрунтується на поширенні інформації. Знання стають рушійною силою численних сфер людського життя, суспільство відходить від стратегії вузького вибору і стає суспільством вибору різноманітного.

Скільки існує людство, ведеться інформаційна психологічна війна. Суть її – різними формами, методами і засобами діяти на людей з метою змінити в бажаному руслі їх психологічні характеристики (погляди, думки, цінності орієнтації, настрої, мотиви, установки, стеоретипи настроїв, одним словом, суспільну свідомість у цілому).

Сутність професійно організованої психологічної війни виражена в настановах древньокитайського філософа і військового діяча Сунь Цзи (VI ст. до н.е.). Вони зводяться до наступного:

1. Розкладайте все добре, що є в країні вашого супротивника.

2. Залучайте видатних діячів супротивника до злочинних угруповань.

3. Підривайте престиж керівника противника і виставляйте його в потрібний момент на ганьбу суспільства.

4. Використовуйте з цією метою співробітництво з найгіршими і бридкими людьми.

5. Розпалюйте сварки і здійснення серед громадян ворожої вам країни.

6. Підбивайте молодь проти людей похилого віку.

7. Заважайте всіма засобами роботі уряду.

8. Робіть усе можливе, щоб знецінити традиції ваших ворогів і підірвати їх віру у своїх богів.

9. Будьте щедрі на пропозиції і подарунки для купівлі інформації і спільників.

10. Взагалі не економте ні грошей, ні обіцянок, оскільки вони приносять прекрасні результати.

Всі ці закони дуже страшні й сучасні для нашої держави тому, що інформаційна модель у нас кардинально відрізнялася від всіх цивілізованих держав. Всі наші інформаційні засоби були в одних державних руках і основною метою був захист своєї ідеології. Увесь світ переживає велику комунікабельну революцію, переходить на нові засоби зв’язку й телебачення, що радикально змінюють спосіб життя людей.

Термін «інформація» у перекладі з латинської означає «повідомлення», але початковий (давньогрецький) зміст цього поняття передбачав діалог. Істина народжувалася в діалозі (суперечці), а не містилася відначально у монолозі. Зважте, всі тоталітарні режими спиралися на монолог вождів; фюрер – принцип не допускає діалогу (зустрічних запитань), він передбачає лише зворотній зв’язок – бурхливі, нестихаючі оплески, що переходять в овації... Особливо важливо боротися проти підміни понять, проти підміни інформації дезинформацією – тут потрібна культура, сміливість, чесність. Влучно відмітив професор Ю. Канигін, що маса цілком нормальних і розумних людей може мати «колективний розум», який буває хіба що у шизофреніка.

У Чілі в 1973 році намітилися труднощі з продовольством. Ніхто не помер голодною смертю, а просто не завжди можна було купити в магазині, скажімо, маїсовий соус. Країну стрясали демонстрації. Режим Альєнда впав. У нас у 1932–1933 роках померло від голоду чи то п’ять, чи то сім мільйонів чоловік (мільйонів!) і жодних потрясінь. А чому? Не було чому вібрувати. Залізобетонний моноліт не обурюється й не вболіває!

Соціальний розум у дії, за Ю. Канигіним – складний механізм, заснований на тонких структурах. Одна з них – громадська думка. У нормальному суспільстві вона страшніша за пістолет і протистоїть глупоті, підлоті, брехні – усьому тому, що принижує суспільство і особистість.

Але справжня громадська думка, не підмінена думкою начальницької еліти, потребує певних політичних структур (багатопартійності, позиційних течій), юридичних норм (свободи слова, друку, мітингів), інформаційної інфраструктури (масових комунікацій) та ін. За сучасних умов особливу роль відіграє інформаційна інфраструктура, у тому числі її технічна база, – передавати з рук у руки, зберігати довгий час. Тому найкраще всього різні форми психологічного впливу використовувати в комплексі, щоб сильні сторони однієї пропаганди компенсували слабкі сторони інших.

Форми інформаційної пропаганди. Основне завдання психологічного впливу інформації – це формування певних ідеологічних (соціальних) ідей, поглядів, переконань. Основними формами пропаганди, які визначають її внутрішній зміст і зовнішні атрибути, є усне мовлення, друковані й образотворчі засоби, радіо і телебачення.

Вибираючи форми пропаганди, необхідно враховувати їх специфічні особливості. Так, усне мовлення дуже ґрунтовне, але не завжди можливо його використовувати. Радіо і телебачення охоплює велику аудиторію, але потребує спеціальної апаратури для прийому і умов для прослуховування (перегляду). Друковані матеріали програють в оперативності, неадекватно сприймаються малограмотними людьми і потребують спеціальних засобів доставки до об’єкта. Однак їх можна неодноразово вивчати.

Психологічний вплив друкованих та образотворчих засобів пропаганди. Вплив на людей друкованими засобами здійснюється через поширення друкованої продукції. Вона має такі важливі особливості, як доступність, наочність, розмаїтість видів, можливість діяти на різні масові аудиторії. Вплив за допомогою друкованих засобів вимагає достатньої кількості підготовлених творчих робітників і технічних спеціалістів, доброї поліграфічної бази, а також технічних засобів доставки і розповсюдження друкованої продукції.

Основними видами матеріалів, які використовуються друкованими засобами, є: листівки, газети, журнали, брошури.

Листівки – це інформаційно-пропагандиське друковане видання, яке відрізняється невеликим обсягом (не більше двох сторінок) стиснутим і дохідливим текстом, яскравим типографічним оформленням. Вимоги до листівок: концентрованість змісту, аргументованість, простота та дохідливість, композиційна чіткість, привабливість, комп’ютерні і комунікаційні технології, бази знань, експертні системи, штучний інтелект. Враховуючи однобічну інформативну дію протягом довгого часу на суспільство, та практично і в наш час, ніяких змін у цій галузі не сталося, тому потрібно знати вплив інформаційного поля, особливо, на підростаюче покоління.

Газета – ефективна і поширена друкована пропагандиська продукція. Вимоги до газет: має відрізнятися актуальністю та інформативністю матеріалів, які публікуються; бути доступною структурно-композиційним і мовним оформленням; бути компетентною у всіх питаннях, які висвітлюються на сторінках газети; враховувати склад читацької аудиторії, її інтереси і потреби, надавати інформацію з урахуванням норм газетної журналістики, прийнятих у державі, стереотипів сприйняття її населенням; дотримуватися правил поліграфічного оформлення газети, звичних до місцевої читацької аудиторії.

Брошура – відносно розповсюджений вид друкованої пропагандиської продукції. Перевага брошур порівняно з листівками є в тому, що в них більше місця для тексту з ілюстраціями. Брошура, яка головним чином вміщує ілюстрації, доступна для людей з низьким освітним рівнем. Цінністю брошури є те, що вона, зазвичай, не затримується в руках однієї людини, а продовжує передаватися з рук у руки.

Журнал відрізняється від брошури тим, що більший за своїм форматом і вміщує значне число фотографій.

Вплив образотворчих засобів.

Вплив образотворчих творів – це дія за допомогою наочних засобів, які несуть сильний емоційний заряд. Для цього використовують художньо оформлені плакати, транспоранти, фотостенди, стінні газети і карикатури, карти, схеми, спеціально організовані виставки, а також інші засоби, наприклад, наклейки, нашивки, сувеніри з відповідною символікою.

Вплив образотворчих засобів має ряд переваг у порівнянні з іншими формами пропаганди:

• вони ґрунтуються на ефекті багаторазового впливу (багаторазове сприйняття одних і тих самих плакатів і лозунгів полегшує запам’ятовування і засвоєння їх матеріалів, сприяє виникненню (чи закріпленню) певних установок);

• образотворчі засоби діють через зоровий аналізатор (відомо, що від 40 до 80% всієї інформації людина отримує за допомогою зору. Крім цього, те, що ми бачимо своїми очима, сприймається як інша, особливо фотографії);

• зображення впливає як на свідомість, так і на підсвідомість (під його дією у людини виникають певні інтелектуальні, емоційні та інші асоціації, які можна ефективно використовувати для формування певних оглядів).

Психологічна дія образотворчих засобів враховує закономірності зорового сприйняття різних параметрів, звідси два головних принципи такої дії: принцип привертання уваги та принцип збудження інтересу.

Психологічний вплив радіо

Радіомовлення в інтересах пропаганди – це використання широких можливостей багаточисельних радіостанцій для впливу на великі аудиторії. Ніякий інший засіб масової інформації не може зрівнятися з радіо за широтою охоплення аудиторії. Зараз біля 80 країн світу здійснюють радіомовлення на чужі держави.

Радіомовлення має наступні переваги:

Своєрідність сприйняття інформації (мова по радіо є одночасно засобом емоційної дії – через інтонацію, смислові паузи, акценти, порядок розташування слів, музику, шуми).

Імітація прямого спілкування з людьми (відправник інформації і його адресат знаходяться в стані акустичного контакту, завдячуючи чому виникає ефект «співчуття»).

Висока оперативність повідомлення інформації адресату (затрати часу на підготовку радіопередачі зазвичай незначні у порівнянні з часом, необхідним на виготовлення друкованих та телевізійних матеріалів).

Здатність охоплювати масову аудиторію (радіослухачі при цьому відносяться до різних категорій людей – за соціальним, національним складом, віком, статтю, освітою, віросповіданням).

Широкі можливості мовлення (радіомовлення і прийом можна здійснювати в будь-який час доби, у будь-яку погоду і за будь-яких умов).

Великий діапазон жанрів (існує багато різних видів і жанрів радіопередач). Всі програми радіомовлення поділяються на наступні види:

• інформаційні повідомлення;

• коментарі;

• інтерв’ю;

• репортажі.

Інформаційне повідомлення – це оперативна інформація про певну подію чи явище, яке представляє інтерес для більшості радіослухачів (повідомлення має тривати не більше однієї хвилини).

Коментарі – це одне судження (чи декілька різних суджень) спеціалістів, які розкривають суть проблеми. Тривалість коментарів зазвичай 4–6 хвилин.

Інтерв’ю – включають два основні елементи: питання, які задає кореспондент компетентній особі, і відповідь останнього на поставлені запитання. Тривалість інтерв’ю не перевищує 5 хвилин.

Репортаж – це розповідь про події, які проходять в момент їх дійства. Головна мета репортажу в досягненні «ефекту присутності». Тривалість біля 5 хвилин.

Важливими компонентами, крім слова, яке звучить, є шуми та музика. Шуми виконують роль інформаційних і емоційних сигналів, добавляють передачі елементів достовірності. Музика – важливий виражальний засіб. Разом із текстом вона підсилює ті чи інші емоційні сторони передачі, створює найбільш сприятливі передумови для сприйняття.

Психологічний вплив телебачення

Телебачення (ТБ) – одна з найефективніших форм пропаганди. Вже зараз більшість людей у розвинутих державах мають більш ніж один телевізор. Його роль безперервно зростає при розширенні сітки супутникового телебачення, появи цифрового ТБ, під’єднання ТБ до комп’ютерних мереж Інтернет.

ТБ впливає на формування громадської думки найбільше від інших засобів інформації. Ефект присутності, синхронності, приналежності глядача до подій, що відбуваються на екрані телевізора, примушує його вірити в правдивість матеріалу, який йому пропонують («Краще один раз побачити, ніж сто раз почути»). Сила цього ефекту настільки велика, що ТБ може вводити глядача в оману навіть під час прямого репортажу.

Сучасна людина настільки звикла отримувати інформацію через телевізор, що просто не може обходитися без нього. Незважаючи на те, що будь-який телевізійний канал у будь-якій країні гранично ідеологізований і запрограмований, люди в своїй більшості сприймають телепередачі як індивідуальний засіб інформації, їм видається, що ТБ за своєю природою дозволяє вільно оцінювати отриману інформацію і робити незалежні висновки. Однак подібна думка є колосальною помилкою.

Особливі способи психологічного впливу на людину

Психологічна дія на людей неможлива без широкого використання особливих способів і прийомів впливу, до яких відносяться дезінформація (обман), маніпуляція, поширення чуток і міфів.

Дезінформація (обман) – це спосіб психологічної дії, в основі якої є надання такої інформації, яка вводить людину в оману відносно правдивого стану справ. Дезінформування стає обманом.

Заходи з дезінформування здійснюються за єдиним задумом: з ретельним узгодженням пропорцій правди і брехні (при максимальному використанні правдоподібної інформації) з обов’язковим викривленням істинних намірів, цілей і завдань. Основним інструментом дезінформації є засоби масової інформації (ЗМІ).

Маніпулювання – це спосіб психологічної дії, націлений на зміну напрямку активності інших людей, здійснюваний настільки вміло, що стає непоміченим ними. Маніпулювання – це такій спосіб використання влади, при якому той, хто її має, впливає на поведінку інших, не пояснюючи їм, чого від них хочуть. Маніпуляція свідомістю – це дивне володарювання духовним станом людей, управління через нав’язування людям ідей, настанов, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб’єкту дії.

Виділяють три рівні маніпулювання:

1. підсилення існуючих у свідомості людей, потрібних маніпулятору ідей, установок, мотивів, цінностей, норм;

2. нав’язування зміни поглядів на ту чи іншу подію, процес, факт, що також діє на емоційне і практичне ставлення до конкретного явища;

3. корінна кардинальна зміна життєвих установок шляхом повідомлення об’єкту сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих для нього відомостей.

Спеціалісти вважають, що за допомогою маніпулювання можна добитися швидкої зміни життєвих установок, в основному на перших двох рівнях дії. Кардинальних змін поглядів окремої людини, групи людей чи соціальної спільноти вчиняють, на їхню думку, комлексного впливу на свідомість протягом тривалого часу. Встановлено, що чим більше інформовані є люди, тим важче ними маніпулювати. Тому об’єкту маніпулювання потрібно постачати – «сурогат» – урізану інформацію, тільки таку, яка відповідає меті психологічної дії.

Маніпулювання інформацією складається з декількох прийомів:

• інформаційне перевантаження – повідомляється гігантська кількість інформації, основну частину якої складають абстрактні роздуми, непотрібні деталі, різні дурниці і т.д., «сміття». В результаті об’єкт не може розібратися в істинній суті проблеми;

• дозування інформації – повідомляється лише частина відомостей, а решта дуже ретельно приховується. Це приводить до того, що картина реальності викривляється або взагалі стає незрозумілою;

• велика брехня – улюблений прийом міністра пропаганди нацистської Німеччини Й. Геббельса. Він стверджував, що чим брутальніша і неправдоподібна брехня, тим скоріше у неї повірять, головне – надавати її максимально серйозно;

• змішування істинних фактів з різними домислами, припущеннями, гіпотезами, чутками. В результаті стає неможливим відрізнити правду від брехні;

• затягування часу – цей спосіб зводиться до того, що під різними приводами відтягується обнародування дійсно важливих відомостей до того моменту, коли вже щось пізно буде змінити;

• своєчасна брехня – спосіб полягає у повідомленні абсолютно брехливої, але надзвичайно очікуваної в даний момент брехні, яка відповідає настрою об’єкта. Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає, або певний процес приймає незворотний характер.

У 1993 році газета «Нью-Йорк Таймс» розповіла про те, як американській адміністрації ціною великих зусиль у 1984 р. вдалося запустити «качку», яка призначалася для обману СРСР, з приводу протиракетної ефективності СОІ. Спеціалісти пентагону сфальсифікували результати наукових випробувань і підтасували різні дані для того, щоб заставити СРСР повірити в серйозність загрози, яка нависла над ними. Всього один факт. Після трьох безуспішних спроб вразити балістичну ракету ракетою перехоплювачем її, а також ракету-ціль, облаштували електронними елементами взаємного наведення, завдячуючи яким промахнутися стало неможливо. Ракета-ціль постійно передавала сигнали, які приймав приймач антиракети, що дозволило здійснити точне наведення ракети на ціль. Операція була проведена настільки блискуче, що ввела в оману не тільки Кремль, який розпочав власну наддорогу програму, але й американський Конгрес. Дезорінтовані відносно істинних можливостей проекту, конгресмени проголосували за виділення на його реалізацію значних фінансових засобів.

Чутки – це специфічний вид інформації, який з’являється спонтанно в силу інформаційного вакууму серед певних прошарків населення, або спеціально розповсюджені для впливу на громадську свідомість.

Спеціалісти класифікують чутки за трьома параметрами:

• експресивні – відповідно до емоційного стану, який виражається змістом чуток і особливостями емоційних реакцій на них;

• інформаційні – відповідно до ступеню достовірності і за ступенем впливу на психіку людей.

За експресивною характеристикою поділяють:

• чутка-бажання – розповсюджена в них інформація має за мету викликати розчарування з приводу нездійснених очікувань і тим самим деморалізувати об’єкт впливу;

• чутка-страхіття – розповсюджена в них інформація ставить мету ініціювати у об’єкта стан тривоги, невпевненості;

• роз’єднувальні агресивні чутки – поширена за їх допомогою інформація має . мету викликати розлад у взаємовідносинах в середовищі людей.

За інформаційною характеристикою виділяють чутки – з елементами правдоподібності та правдоподібні.

За ступенем впливу на психіку людей чутки поділяються:

• які збурюють суспільну думку, але не викликають явно вираженої антисуспільної поведінки окремих осіб чи цілих груп людей;

• які викликають антисуспільну поведінку серед деякої частини певних соціальних груп;

• які порушують соціальні зв’язки і організаційно–управлінське відношення поміж людьми, що призводить до масових безпорядків, паніки і т.д.

Для того, щоб будь-яка інформація стала чуткою, необхідно, щоб:

• інформація була зрозумілою всім учасникам процесу, на кого розрахована чутка;

• інформація була значущою для об’єкта впливу, тобто прямо торкалася його інтересів.

Міф – це така інформація, яка пояснює походження і перетворення тих чи інших явищ виключно на основі видуманих подій. Осмислення людиною оточуючої дійсності засобами міфів базується не на наукових знаннях, а на вірі і переконаннях представників конкретної культури, етноса, соціальної групи.

Міфи здатні:

• діяти одночасно на інтелектуальну й емоційну сфери людської свідомості. Це примушує людей вірити в реальність змісту міфа;

• робити гіперболічні описи якогось одного випадку ідеальною моделлю подальшої поведінки;

• опиратися на конкретну традицію, яка існує в суспільстві. Неможливо впровадити в масову свідомість такі цінності, які протистоять традиційним. Нові міфи завжди виростають із старих коренів.

Ціна міфу

З 28 січня по 3 лютого 1929 року в столиці Австрії було задекларовано створення ОУН, затверджений устав і програма, в якій найважливішим пунктом було створення Української Самостійної Соборної держави, тоді ж з’явився міф, створений радянською і польською пропагандою про зброд бандитів. Наведемо Декалог (десять заповідей націоналіста), прийнятий учасниками конгресу.

1. Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї.

2. Не дозволиш нікому плямити слави, ані честі своєї нації.

З. Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

4. Будь гордий з того, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.

5. Пімстиш смерть Великих Лицарів.

6. Про справу не говори з ким можна, а з тим, з ким треба.

7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, як що цього вимагатиме добро справи.

8. Ненавистю і безоглядною боротьбою сприйматимеш ворогів Твоєї Нації.

9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити тайни.

10. Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української держави.

Основною метою будь-якого теракту є не сам факт здійснення того чи іншого злочинного діяння (вбивства, руйнування, захоплення заручників) та матеріальні збитки від цього, а, насамперед, психологічний вплив на якомога ширшу аудиторію (залякування, привертання уваги громадськості, провокування певних дій чи бездіяльності).

Таким чином, інформаційний тероризм є засобом психологічного впливу. Його головний об’єкт – не той, хто став жертвою, а той, хто залишився живим. Його мета – не вбивство, а залякування і деморалізація живих. Жертва – інструмент, убивство – метод. Цим тероризм відрізняється від диверсійних дій, мета яких – зруйнувати об’єкт (міст, електростанцію) чи ліквідувати противника.

Цілі, подібні до терористичних, переслідують і фахівці інформаційної боротьби, намагаючись певним чином організованою інформацією (комунікативні технології) залякати та деморалізувати вороже військо, посіяти розбрат, завоювати довіру мирного населення, спровокувати вияви незадоволення владою у ворожому стані.

Висвітлюючи ті чи інші події, пов’язані з терористичною діяльністю, ЗМІ, як правило, не лише викладають факти, але й відбивають певні політичні, ідеологічні, національні, релігійні пристрасті. Залежно від позиції джерела інформації терористи можуть постати або революціонерами, партизанами, борцями за незалежність або міжнародними злочинцями, маніакальними особистостями, мізантропічними фанатиками.

На практиці під інформаційним тероризмом розуміють такий насильницький пропагандистський вплив на психіку, котрий не залишає для людини можливостей критичної оцінки відверто тенденційної ін формації, яка досягає своєї мети не за рахунок якості, а за рахунок обсягу. При цьому, крім використання офіційних ЗМІ, інформаційний тероризм спирається на поширення певного типу чуток

Інформаційний терор породжує у громадян страх, невпевненість, недовіру до влади, дестабілізує і провокує її на прийняття неадекватних заходів щодо окремих актів тероризму без комплексної оцінки причин їх скоєння. Подальше життя суспільства протікає у психологічній атмосфері пригніченості, напруженості, у громадян створюється враження про бездіяльність правоохоронних органів і відчуття особистої незахищеності. Люди почуваються в місцях свого проживання ніби в обложеному місті, постійно очікуючи на небезпеку; тим самим порушується нормальний ритм життя, діяльність організацій, установ, підприємств. Останнє призводить до погіршення ситуації в економіці, соціальній сфері й страждання населення збільшуються. Починаються паніка, безладдя, анархія.

На сьогодні екстремістсько-релігійні сили під зеленим прапором ісламу, завдяки старанням ЗМІ і деяким науковцям, постають для значної частини представників західної цивілізації такими собі сучасними варварами-руйнівниками цивілізованого світу, а їхні дії сприймаються, щонайменше, як виклик мусульманського Сходу християнському Заходу. Відтак, у громадській думці формується образ агресивного носія мусульманської віри – від критого чи втаємниченого фанатика, що прагне вогнем і мечем знищити світські політичні режими і головне – ліберальну демократію – одне із найважливіших надбань Заходу.