Ж) Філософська свідомість

Як уже відзначалося, іноді в літературі має місце неправомірне ототожнення понять «наукова свідомість» і «наука», «релігійна свідомість» і «релігія». Аналогічно тлумачаться поняття «філософія» і «філософська свідомість». Між тим, філософія виступає єдністю філософського буття і філософської свідомості.

Філософське буття постає у якості сукупності суспільних відносин соціальних суб’єктів до оточуючої дійсності, утворюючим її предметам і явищам, основаним на рефлексії її мисленевих моделей, що склалися в суспільстві на певному етапі його історичного розвитку.

Про які відносини йдеться? Перш за все про відношення мислення до буття, свідомості до матерії. «Свідомість, – справедливо зазначає О.К.Уледов, – є відображення буття, його продукт. Але за своєю суттю свідомість є не лише відображенням…, але й відношенням до оточуючого світу, до буття, що породило його»⁴¹.

Творче відношення до оточуючого світу, утворюючим його предметам і явищам включає в якості необхідного елемента критичне осмислення мисленевих моделей, що склалися, їх співвіднесенням через практику з оригіналами, що, власне, і складає основу філософствування, джерело формування і розвитку філософської свідомості.

Філософську свідомість уявляється можливим розглядати у якості об’єктивно існуючого у кожному суспільстві на тому чи іншому етапі його історичного розвитку процесу експлікації (пояснення і розгортання), осмислення і перебудови структур, визначаючих відношення людини до світу, мисленевих моделей предметів і явищ дійсності.

Крім загальних ознак, притаманним всім формам суспільної свідомості, філософська свідомість має певні особливості.

Перша особливість філософської свідомості полягає в тому, що вона містить у собі у якості основного структурного елементу теоретично обґрунтований світогляд – сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найбільш загальне бачення світу, місця в ньому людини і, разом з тим, життєві позиції, програми поведінки, дій людей, – який виступає інтегратором філософської свідомості.

Друга особливість філософської свідомості полягає в тому, що, відображаючи практично всі соціальні відносини, що склалися у соціумі, вона відображає їх не безпосередньо, а опосередковано, через інші форми суспільної свідомості – моральну, релігійну, правову, політичну, естетичну і наукову свідомість.

У філософській свідомості відображаються не самі по собі моральні відносини, а вже ті з них, які осмислені моральною свідомістю і відбились у ній певним чином, не самі по собі релігійні відносини, а ті з них, що вже осмислені релігійною свідомістю, не самі по собі правові, політичні, естетичні відносини, а ті з них, які вже осмислені правосвідомістю, політичною, естетичною свідомістю, відбившись у них певним чином, не самі по собі суттєві, усталені, такі, що повторюються, внутрішні, об’єктивні і необхідні зв’язки предметів і явищ дійсності, тобто закони і закономірності, яким вони підпорядковані у своєму розвитку, а ті з них, які вже осмислені відповідними галузями науки, відбились у науковій свідомості. Інакше кажучи, формування філософської свідомості починається з осмислення того, чим завершується моральна, релігійна, правова, політична, естетична і наукова свідомість.

З цією обставиною зв’язана третя особливість філософської свідомості. Вона полягає у тому, що в її структурі відсутні рівні буденної свідомості і психологічного відображення.

Теоретичний рівень філософської свідомості або теоретична філософія утворює сукупність онтологічних, гносеологічних, антропологічних, аксіологічних теорій, концепцій взаємозв’язку і розвитку. До нього наближається практична філософія – сукупність вчень про праведне життя людини.

Четверта особливість філософської свідомості полягає в тому, що вона базується на критичному відношенні соціального суб’єкта до мисленевих моделей оточуючого світу і утворюючих його предметів і явищ, які склалися в суспільстві.

«Дійсно трагічне становище філософа, – відзначав М.О.Бердяєв, – його майже ніхто не любить. На протязі всієї історії культури виявляється ворожнеча до філософії і до того ж із самих різних сторін. Філософія є найнезахищеніша сторона культури. Постійно піддається сумніву сама можливість філософії, і кожний філософ змушений починати свою справу із захисту філософії і визначення її можливості і необхідності. Філософія піддається нападам зверху і знизу. Їй ворожа релігія і їй ворожа наука»⁴².

Але слід мати на увазі, що «філософія піддається нападам і зверху і знизу» саме з причини своєї рефлективності, критичного відношення філософської свідомості до бачення світу, що склалося, мисленевих моделей предметів і явищ природної і соціальної реальності, що устоялися, вкорінилися, за якими стоять або творці цих моделей, або ті, хто їх сприйняв як правильні і потрібні, і готовий їх захищати, бо вони стали його переконаннями.

П'ята особливість філософської свідомості полягає в тому, що вона не обмежується руйнацією попередніх мисленевих моделей предметів і явищ дійсності, чия істинність не підтверджується практикою, а націлена на подальше поглиблення знань про них, пошук детермінант оптимізації їх розвитку, шляхів досягнення бажаного і можливого, з чим пов’язані соціальне діагностування, прогнозування, проектування і управління.

Сполучення, поєднання цих двох сторін філософської свідомості політичною елітою є необхідною умовою успіху соціальних перетворень, до яких вона закликає маси. Ігнорування першої, деструктивної, руйнівної сторони у філософській свідомості приховує в собі небезпеку формування утопічних, довільно сконструйованих і нерідко статичних мисленевих моделей суспільного устрою. Ігнорування ж другої, творчої сторони філософської свідомості небезпечно втратою вектору соціальної перспективи, формуванням передумов суб’єктивізму і анархії, зниження рівня ефективності соціального управління. Як відомо, саме з такими явищами зіткнулось українське суспільство після розвалу СРСР і проголошення незалежності України.

* *

*

Відображаючи різні сторони реального процесу життєдіяльності людини, форми суспільної свідомості в той же час перебувають у взаємозв’язку, взаємопокладаючи, взаємодоповнюючи, взаємообумовлюючи одна одну і утворюючи в такий спосіб у своїй сукупності ідеальну форму суспільного буття.