В) Політична свідомість

Проблема політичної свідомості вже давно цікавить суспільствознавців. В радянський період її торкався О.К.Улєдов у своїй монографії «Структура суспільної свідомості»¹⁶. Вивченню її були присвячені всесоюзні соціологічні дослідження¹⁷. В той же час слід зазначити, що інтерес до цієї проблеми помітно зріс у пострадянський період. Про це свідчить цілий ряд публікацій Н.А.Бухтеєва, П.А.Сергієнко, Ю.Руденко, Н.П.Поліваєвої та багатьох інших авторів¹⁸. Різним аспектам цієї проблеми присвячені спеціальні розділи підручників та навчальних посібників¹⁹.

Збігаючись у думках про те, що політична свідомість – це опосередковане відображення політичного життя, дослідники в той же час по-різному розуміють її взаємозв'язок із суспільною свідомістю. Одні з них однозначно визнають наявність цього взаємозв'язку і прагнуть розглядати політичну свідомість лише у такому контексті. Інші ж намагаються досліджувати політичну свідомість безвідносно до суспільної свідомості.

До числа перших, зокрема, належать уже згадуваний О.К.Уледов та більшість радянських дослідників, Н.П.Поліваєва і деякі інші сучасні автори. Правда, сам взаємозв'язок політичної свідомості з суспільною свідомістю не всі вони тлумачать однаково. Якщо, наприклад, О.К.Уледов розглядає політичну свідомість як один з видів суспільної свідомості поряд із моральною, релігійною, правовою, естетичною і філософською, тобто трактує «суспільну свідомість» у якості родового поняття, фіксуючи наявність субординації, то Н.П.Поліваєва не вважає за необхідне це робити.

Поняття «політична свідомість суспільства», – зазначає вона, – близька до поняття «суспільна свідомість». Можна сказати, що вони тісно переплетені між собою, але не співпадають повністю. У них спільний об’єкт відображення – суспільство. Суспільна свідомість – вища ступінь абстракції, у ній створюються інваріанти, що узагальнюють і фіксують у собі лише найбільш суттєві відносини і зв’язки практичної діяльності; ці відносини і зв’язки набувають форми законів, наукових теорій, творів мистецтва тощо»²⁰.

Можна погодитись з цим автором у тій частині, що поняття «суспільна свідомість» і «політична свідомість» не співпадають. Та вони й не можуть співпадати, оскільки перше позначає всю сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), що охоплюють і відображають суспільне буття, сукупність суспільних відносин, вироблених людством в процесі освоєння природи і суспільної історії. Поняття ж «політична свідомість» позначає одну з основних, інтегруючих форм суспільної свідомості.

Як така, політична свідомість характеризується певним змістом, На жаль, в політологічній літературі іноді зустрічається визначення політичної свідомості, у яких практично зовсім відсутня вказівка на сутність цього явища. Так, наприклад, автори «Краткого политического словаря» під редакцією Л.А.Онікова і М.В.Мишліна вважають, що політична свідомість – це «усвідомлення сфери політики соціальними суб’єктами»²¹. При існуючій неоднозначності тлумачення поняття «політика» запропоноване визначення залишає читача у невідомості, про що саме йде мова, у чому сутність цього явища.

Не вирішують означеної проблеми і автори «Політологічного енциклопедичного словника», що вийшов у Києві наприкінці 90-х років минулого століття, визначаючи політичну свідомість як «опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування, розвиток і задоволення інтересів і потреб політичних суб’єктів»²². Справді, адже система влади, хоч і займає важливе місце в політичному житті суспільства, все ж таки сутності останньої ще не розкриває. Оскільки прояви влади різноманітні (існують на рівні сім’ї, трудового колективу і т.ін.), то залишається нез’ясованим, про яку владу йдеться.

Між тим, сутність політики, політичної діяльності складає певне відношення до існуючої системи державного устрою²³. Вказівку на це, як нам уявляється, і повинна перш за все містити у собі дефініція політичної свідомості.

Далі. Ми нерідко зустрічаємося із спробами дещо звужено тлумачити зміст політичної свідомості. Так, наприклад, А.С.Панарін практично зводить її до політичної самосвідомості. До цього ж тяжіють і Б.Кухта, Л.Климовська, А.Романюк, які вважають, що «політична свідомість – це усвідомлення суб’єктом (індивідом-лідером, тим, хто приймає рішення), або макро- і мікрогрупами своїх політичних інтересів, прагнень, тяжінь»²⁴.

Як бачимо, зазначені автори не лише зводять політичну свідомість до самосвідомості, але й обмежують розуміння суб'єкта лише колом тих, хто приймає рішення. Виходить, що ті індивіди, які не відносяться до категорії лідерів і рішень не приймають, не можуть бути віднесені до числа суб’єктів, що мають відношення до формування політичної свідомості. Якщо ж згадати, що ці індивіди складають переважну більшість того чи іншого суспільства, конкретного класу, іншої більш дрібної соціальної групи, то ми змушені були б визнати, що до числа суб’єктів формування політичної свідомості відноситься лише дуже обмежене коло людей, що, природно, не відповідає дійсності До того ж навіть політичну самосвідомість помилково було б обмежувати усвідомленням суб’єктом своїх політичних інтересів, устремлінь і тяжінь, не говорячи вже про політичну свідомість, структурним елементом якої вона є.

Перш ніж виявити зміст поняття «політична свідомість», необхідно визначитись з протилежним йому поняттям, яким є «політичне буття». Його ж уявляється можливим визначити у якості одного з важливих понять соціальної філософії для визначення сукупності відносин соціальних суб’єктів з приводу системи державного устрою, державної влади, що складалася в суспільстві.

Виходячи з цього, «політичну свідомість» слід вважати поняттям соціальної філософії для позначення одного з основних структурних елементів суспільної свідомості, однієї з інтегруючих її форм, в якій реалізується процес формування суб’єктивних мисленевих образів державного устрою, державної влади, об’єктивно притаманних конкретному суспільству на певному етапі його історичного розвитку через утримання, збереження і переробку інформації про них.

Запропонована дефініція не лише вказує на нерозривний зв'язок політичної свідомості з суспільною свідомістю, але й підкреслює субординацію їх, звертаючи увагу на те, що політична свідомість є одним із структуроутворюючих елементів суспільної свідомості і, як така, наділена всіма загальними ознаками, притаманними суспільній свідомості. У той же час ця дефініція підкреслює і наявність специфіки політичної свідомості.

Остання знаходить свій прояв перш за все у особливості змісту політичної свідомості, основу якої складає формування суб’єктивних образів державного устрою, державної влади, об’єктивно притаманних конкретному суспільству.

Оскільки ж у державному устрої фокусуються форми власності на знаряддя і засоби виробництва, що склалися в суспільстві, які визначають врешті-решт характер економічних відносин, економічного буття, то тим самим обумовлюється така особливість політичної свідомості, як здатність слугувати певною мірою формою відображення економіки, а внаслідок цього бути зв’язуючою ланкою між формами суспільної свідомості.

Відображення суспільних інтересів різних класів, більш дрібних соціальних груп і шарів суспільства в політичній свідомості слугує важливим фактором формування у соціальних суб’єктів певних цілей, досягнення яких вони прагнуть забезпечити в процесі своєї життєдіяльності. Тим самим обумовлюється така особливість політичної свідомості, як здатність виступати у якості цілепокладаючої свідомості, що відіграє найбільш активну роль у житті суспільства.

Запропонована дефініція політичної свідомості дозволяє найбільш повно уявити структуру феномена, що позначається зазначеним поняттям, пам’ятаючи про його багаторівневий характер і виділяючи у якості основних такі рівні, як буденна політична свідомість і теоретична політична свідомість, політична психологія і політична ідеологія.

Виникаючи в процесі повсякденної практичної діяльності людей, буденна політична свідомість є емпіричним відображенням політичного буття. Це – елементарна форма політичної свідомості, яка притаманна практично кожній людині, незалежно від її соціально-класової належності, політичної орієнтації, освіти і виховання. Вона знаходить свій прояв у розпливчатих, емоційно забарвлених уявленнях про державний устрій, систему державної влади, їх інститути, одержаних в результаті безпосереднього впливу того чи іншого політичного акту, політичного рішення, впливу засобів масової інформації, творів художньої літератури, кіно, театру. Свій вираз цей рівень політичної свідомості одержує в аксіомах, догмах, постулатах (Держава – це ми. Народ – джерело влади. Політика – це боротьба між класами. Чесність – краща політика), прислів’ях і приказках (Кожен народ має той уряд, який він заслуговує. Політика – це суспільна мораль, а мораль – це чесна політика тощо), політичних анекдотах.

Другий, більш високий рівень політичної свідомості складає теоретична політична свідомість, або політична теорія. Вона концентрує увагу на дослідженнях суттєвих, усталених, таких, що повторюються, внутрішніх, об’єктивних і необхідних зв’язків, тобто законів, які визначають розвиток політичних процесів і їх конкретних проявів, тобто закономірностей.

На одному рівні з буденною політичною свідомістю знаходиться політична психологія, що включає в себе настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації у політичному процесі, які формуються у повсякденному практичному житті людей. Відмінною особливістю політичної психології є те, що провідну роль у ній відіграє не саме по собі знання політичних фактів, ситуацій, а відношення, ставлення до цього знання, оцінка політичного процесу, політичної ситуації.

Вищим рівнем політичної свідомості є політична ідеологія – сукупність теоретично обґрунтованих ідей і поглядів, що виражають відношення до існуючої системи державного устрою, державної влади і їх взаємним змінам, що сприйняті у якості правильних і потрібних співгромадянами певного суспільства, утворюючими його соціальними групами і шарами, які тією чи іншою мірою беріть участь у їх практичній реалізації.

У будь-якому класовому суспільстві політична ідеологія, як і ідеологія взагалі, не може існувати, так би мовити, у «чистому вигляді». У ній є наукова частина, положення, які адекватно відображають політичну реальність. Інакше вона не змогла б відігравати роль практичної свідомості. Але, в силу того, що розвиток політичної реальності випереджає розвиток політичної науки, в ній міститься ряд застарілих положень, що втратили свою істинність. Є там і елементи, основані на міфотворчості, неправильних посиланнях, що базуються, так би мовити, на добросовісних помилках, а то й на обдурюванні. І, оцінюючи ту чи іншу політичну ідеологію, слід виходити із співвідношення зазначених частин, відрізняти наукову, відносно істинну політичну ідеологію і ненаукову.

У залежності від орієнтації на спрямованість змін в суспільстві слід розрізняти прогресивну, консервативну і реакційну політичну ідеологію.

Важливим структурним елементом політичної свідомості є політична самосвідомість – специфічна характеристика особистості, класу, іншої соціальної групи, що знаходить свій вираз у виділенні ними себе у політичному бутті, оцінці себе і своїх можливостей у якості суб’єкта політичного процесу. При цьому треба розрізняти рівні політичної самосвідомості.

Перший – усвідомлення особистістю, соціальною групою себе в ряду політичних суб’єктів певного суспільства, своїх можливостей. Другий рівень пов'язаний із усвідомленням суб’єктом своїх інтересів, ідентифікацією його з інтересами певних соціальних груп. Третій найбільш високий рівень політичної самосвідомості пов'язаний з осмисленням соціальним суб’єктом себе у якості суб’єкту політики, такого, що визначив для себе політичну платформу і форму участі у політиці шляхом створення політичної партії, суспільно-політичного руху або ж участі в політичній діяльності у їх складі.