2. Інтереси і потреби.

Відомо, що будь-які соціальні зміни, а отже і соціальний розвиток, є результатом діяльності людей. Але що ж обумовлює саму діяльність? Прагнучи дати відповідь на це питання, мислителі вже давно звертали увагу на інтереси.

Цим, зокрема, відзначались французькі матеріалісти ХVІІІ ст. Гельвецій, Гольбах, Дідро. Протиставляючи інтереси людей як божественному визначенню, так і випадковим обставинам, що супроводжують суспільний розвиток, вони вбачали в інтересах реальні підвалини моральності, політики, суспільного ладу. «Якщо фізичний світ підпорядкований законам руху, - стверджував К.А.Гельвецій, - то світ духовний не менше підпорядкований закону інтересу. На землі інтерес є всесильний чарівник, що змінює в очах усіх істот вид всякого предмета»⁴.

Однак, роблячи спробу пояснити суспільне життя і його розвиток за допомогою інтересів, французькі матеріалісти розглядали інтерес як просту суму індивідуальних інтересів, виводячи останні з почуттєвої природи людини, що залишається, на їх думку, незмінною. На цьому, зокрема, базувалась теза Гельвеція про те, що голод і любов правлять світом.

Уразливість такого підходу бачив Гегель, котрий підкреслював неприпустимість зводити інтереси до грубої почуттєвості, природного походження інтересів. Говорячи про те, що «дії людей витікають з їхніх потреб, їхніх інтересів...»⁵, мислитель звертав увагу на ту обставину, що люди «добиваються задоволення своїх інтересів, але завдяки цьому здійснюється ще і щось подальше, щось таке, що скрито міститься в них, але не усвідомлювалось ними і не входило у їх наміри»⁶. Цим «щось» є потреби. Через величезне різноманіття потреб і інтересів, вважав Гегель, здійснює себе світовий розум.

Прагнучи зберегти всі позитивні моменти у тлумаченні інтересів, досягнуті в історії світової суспільної думки, діалектико-матеріалістична філософія, разом з тим, намагалась дати інтересам матеріалістичне пояснення, підкреслюючи об’єктивні підвалини соціального інтересу. У своїй роботі «До житлового питання» Ф.Енгельс висловлює положення про те, що «економічні відносини даного суспільства проявляються перш за все як інтереси»⁷.

Проблема інтересу активно досліджувалась і радянськими авторами. Однак вважати її, так би мовити, повністю вичерпаною було б помилково. Адже й зараз відсутнє однозначне тлумачення природи інтересу. З цього питання існують дві протилежні точки зору. Прибічники першої з них вважають, що інтерес об’єктивний, прибічники ж другої висловлюють думку, що він суб’єктивно-об’єктивний, тобто являє собою відображення у свідомості суб’єкта його об’єктивного положення.

Відстоюючи правильність першої точки зору, її прихильники вважають, що інтерес існує об’єктивно, незалежно від того, усвідомлений він чи ні. Що ж стосується відображення об’єктивно існуючого інтересу, то воно представляє собою найважливіший момент на шляху перетворення інтересів на збуджуючу силу діяльності. При цьому, як підкреслюють вони, свідомість може бути невиразною, поверховою, стихійною. Однак навіть і в цьому випадку відображений у свідомості інтерес штовхає до дії⁸.

З твердженням про те, що інтерес існує об’єктивно, на наш погляд, можна погодитись, але за умови, що мова йде лише про визнання незалежності самого факту існування даного феномену від свідомості людини, його волі і бажання. Будь-якій людині розумній властиві інтереси, як властиві їй відчуття, сприйняття, уявлення. Однак визнання цієї обставини ще не розкриває природи інтересу. Справді. Адже ми не маємо відповідей на два важливих питання: 1) у чому ж полягає сутність інтересу? 2) які причини обумовлюють його існування?

Для кращого розуміння природи інтересу і його сутності звернемось до тлумачного словника В.І.Даля, який позначає цим поняттям користь, вигоду, прибуток, співчуття комусь чи у чомусь, турботу⁹. Користь же, вигода, як відомо, передбачають осмислення певної потреби, задоволення якої бажане для суб’єкта в силу якихось причин, пов’язаних із життєдіяльністю, розвитком, вирішенням якихось завдань. Поза такого осмислення говорити про користь, вигоду, а отже і про будь-який інтерес суб’єкта просто немає сенсу. Саме усвідомлені, осмислені потреби й постають у якості явищ, що позначаються поняттям «інтерес».

Кожний реально існуючий соціальний організм характеризується наявністю певних потреб, із задоволенням яких пов’язана життєдіяльність і розвиток соціальних організмів. Протиріччя між потребами і можливістю їх задоволення є основним джерелом соціального розвитку. Потреби по-різному відображаються у свідомості людей. Має місце неповне усвідомлення потреб, прийняття другорядних потреб за основні, чиїхось потреб за свої, що є основою формування уявних, помилкових інтересів. Це пов’язано з особливостями того чи іншого соціального організму, характером і рівнем його свідомості. Зазначена обставина дозволяє зробити висновок про те, що інтереси, являючись формами відображення існуючих потреб соціальних організмів, мають все ж суб’єктивно-об’єктивний характер.

Різноманіття соціальних організмів і притаманних їм потреб детермінує наявність величезної різноманітності інтересів, що можуть бути кваліфіковані по різним підвалинам. Зокрема, дослідники-суспільствознавці вважають за можливе розрізняти інтереси за ступенем загальності (індивідуальні, групові, суспільні), за сферою спрямованості (економічні, політичні, духовні), за характером суб’єкта (національні, державні, партійні і т.ін.), за ступенем усвідомленості (діючі стихійно і на підставі розробленої програми), за можливістю їх здійснення (реальні і удавані), за відношенням до об’єктивної тенденції суспільного розвитку (прогресивні, реакційні, консервативні).

В цілому така класифікація може вважатися прийнятною. Правда, вона не вичерпує всього різноманіття інтересів. Її, на наш погляд, слід було б доповнити, виділивши, принаймні, ще одну з суттєвих підвалин – характер потреб, що відображаються інтересами, розрізняючи при цьому інтереси, зв’язані перш за все із задоволенням потреб різних рівнів, які утворюють соціальні потреби з вищим їх проявом - потреби у самореалізації, самоутвердженні, тобто творчій діяльності. Саме з цим рівнем потреб зв’язане формування суб’єктів соціального розвитку.