Г) Правосвідомість

Як уже відзначалось, у первісному, докласовому суспільстві необхідність задоволення потреби узгодження особистих і суспільних інтересів обумовила виникнення моральності, яка слугувала регулятором поведінки людей. Її несанкціонована нормативність, обов’язковість додержування соціальних форм, норм поведінки, що встановилися, спочатку силою звичаю (поступай так, бо так було завжди, було звичайно), а поступово, по мірі соціального розвитку, і силою традиції. Розкол суспільства на класи, формування якісно іншого соціального буття зробили неможливим функціонування єдиних для всіх норм поведінки. «Пануючі в економіці, а отже і в політичній надбудові класи, - зазначає С.Крапивенський, - прагнуть так «врегулювати» поведінку всіх членів суспільства, щоб утримати своє панування, надати суспільним відносинам, що охороняються, впорядкованість і стабільність. Цим правилам (нормам) держава надає обов’язковий характер, санкціонуючи їх обов’язковість всіма засобами, що є у її розпорядженні. Так з'являється право – система соціальних норм і відносин, які охороняються силою держави»²⁵.

Як свідчать історичні джерела, існує взаємозв'язок між моральністю і правом. Формування правових норм нерідко відбувається шляхом санкціонування звичаїв, традицій, що склалися, у якості законів. Та й у подальшому цей шлях далеко не вичерпав себе і надійно слугує законотворчості, на що звертав увагу К.Маркс, підкреслюючи: «Якщо форма (соціальної діяльності – ред.) проіснувала протягом певного часу, вона зміцнюється як звичай і традиція і, врешті-решт, санкціонується як позитивний закон»²⁶.

Поява права знаменує собою початок становлення правового буття - сукупності відносин соціальних суб’єктів, основаних на обов’язковості додержуватись правових норм, норм поведінки, санкціонованих у якості законів, що охороняються державою.

Що ж стосується правосвідомості, то вона виступає у якості однієї з основних, інтегруючих форм суспільної свідомості, у якій відображається сукупність поглядів, ідей, що виражають відношення людей, соціальних груп, класів, до права, законності, правосуддя, їх уявлення про те, що є правомірним або ж неправомірним²⁷.

Слід зазначити складний характер, яким відрізняється взаємозв'язок правової свідомості і права. Виражаючи установки і погляди пануючих у суспільстві класів, тобто їх правосвідомість, остання передує праву. В свою чергу, правова система, що склалася у певному суспільстві, виступає у якості одного з важливих факторів, що впливає на правосвідомість, від якого залежить функціонування права, його застосування і додержання.

Характеризуючись всіма загальними ознаками, що притаманні суспільній свідомості в цілому і вже розглянутим її основним формам, підпорядковуючись загальним для них закономірностям розвитку, правосвідомість в той же час має свою специфіку, відрізняється рядом особливостей.

Перша з таких особливостей полягає в тому, що правосвідомість виступає у якості специфічного відображення економічних, політичних і інших відносин даного суспільства, становища класів і індивідів в системі суспільного виробництва, соціально-політичній структурі²⁸.

Друга особливість правосвідомості полягає в тому, що її зміст, будучи багато в чому залежним від правовідносин, в основі своїй має економічні відносини, які визначають і правовідносини, і правові норми, і правосвідомість.

Третя особливість правосвідомості полягає в тому, що вона дає ідею закону, сприяє застосуванню останнього шляхом тлумачення сенсу закону і визначенню покарання.

Четверта особливість правосвідомості полягає у тому, що, завдяки своїй рухомості, вона швидше за інші форм суспільної свідомості фіксує протиріччя між мінливими умовами життя і діючим законодавством, сприяючи, в такий спосіб, вдосконаленню останнього²⁹.

В системі категорій і понять, що склалися у правосвідомості, роль інтегратора відіграє справедливість, у якій знаходить своє відображення поняття про обов’язок, відповідаючи певним уявленням про невід'ємні права людини, що склалися у даному суспільстві на певному етапі його історичного розвитку.

Іноді автори підручників і навчальних посібників з філософії і соціальної філософії, розкриваючи тему правосвідомості, прагнуть не торкатися її структури³⁰. Між тим, правосвідомість, як і інші форми суспільної свідомості, – складне, багаторівневе утворення.

Її основними рівнями є буденна правосвідомість, теоретична правосвідомість, правова психологія і правова ідеологія.

Буденна правосвідомість – це елементарна форма правосвідомості, яка, будучи притаманна практично кожній людині, знаходить свій прояв у розпливчатих, емоційно забарвлених уявленнях про право, систему законів, діючих у певному суспільстві, одержаних у результаті безпосереднього впливу певного правового акту, впливу засобів масової інформації тощо. Виразом її слугують догми, постулати, прислів’я і приказки (Закон обов’язків для всіх. Закон і справедливість – дві речі, які Бог поєднав, а людина роз'єднала. Закон, що дишло. Закон, що велична статуя, перед якою знімають капелюха, але проходять мимо. Найбільш дієві закони – це неписані. Не судіть і судимі не будете), анекдоти.

На одному рівні із буденною правосвідомістю знаходиться правова психологія, що включає «сукупність почуттів, навичок, звичок і явлень, дозволяючи людині орієнтуватися у правових нормах і на правовій основі регулювати свої відносини з іншими фізичними особами, державою і суспільством в цілому»³¹.

Більш високим рівнем правосвідомості є теоретична правова свідомість або теорія права, що досліджує закони, які визначають розвиток правової сфери, їх конкретні прояви, тобто закономірності.

На одному рівні з теоретичною правосвідомістю знаходиться правова ідеологія – сукупність теоретично обґрунтованих правових ідей, норм і поглядів, сприйнятих у якості правильних і потрібних співгромадянами даного суспільства, утворюючими його соціальними групами і шарами, якими вони керуються у своїй діяльності і поведінці.

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується плюралізмом правових ідеологій, їх крихкістю, мінливістю, невизначеністю вектора розвитку, що свідчить про кризові явища, які переживає розвиток права і які стають фактором, стримуючим процес оптимізації соціального розвитку, суспільний прогрес.