1. Загальне й особливе в соціальному пізнанні.

Як і пізнання в цілому, соціальне пізнання має об’єктивний характер і не залежить від волі і свідомості не лише окремої людини, але й всього людства. Воно є необхідною умовою адаптації людини до світу людей, соціального буття, соціальної реальності, у якій вона з'являється на світ і в умовах якої відбувається її життєдіяльність.

Як і пізнання в цілому, соціальне пізнання постає у якості процесу взаємодії суб’єкта і об'єкта для одержання знань про об’єкт, Внаслідок цього в ньому можна виділити три компонента: суб'єкт соціального пізнання, об’єкт соціального пізнання і соціальне знання як результат взаємодії суб’єкта і об'єкта соціального пізнання.

Як і пізнання в цілому, процес соціального пізнання носить суспільно історичний характер. Це знаходить свій прояв, по-перше, в тому, що всі людські соціально-пізнавальні здібності і можливості формуються на підставі соціальної практики і обумовлені нею; по-друге, окрема людина вчиться пізнавати соціальну реальність разом із засвоєнням форм і способів людської діяльності, набутих даною соціальною спільнотою і людством в цілому соціальних знань, завдяки засвоєнню суспільно-історичного досвіду, накопиченого попередніми поколіннями; по-третє, сам процес оволодіння цим досвідом передбачає життя в суспільстві, в колективі; по-четверте, те, що людина може пізнати про соціальну реальність і що вона пізнає, також визначається рівнем суспільно-історичного розвитку людства, всесвітньо-історичним розвитком загальної системи соціальних знань, закріплених у предметах матеріальної і духовної культури, у категоріальній побудові соціального мислення, в його структурі, мові.

Результатом процесу соціального пізнання, як і пізнання в цілому, є знання – суб’єктивний образ соціальної дійсності і, до того ж, не копія, а ідеальний образ, що є діалектичною єдністю суб’єктивного і об’єктивного.

Соціальна реальність, як один з елементів об’єктивної дійсності, підпорядкована всім загальним законам і закономірностям розвитку останньої. Але, з іншого боку, як особлива, специфічна частина об’єктивної дійсності, буття, соціальна реальність, соціальне буття характеризується своїми, притаманними лише йому закономірностями. Цим обумовлюються особливості його пізнання.

Про що йдеться? Перш за все про те, що соціальні явища являють собою вищу форму руху матерії, значно складнішу за природні. До того ж закони розвитку суспільства проявляють себе не так явно, як закони природи. Ця обставина, зокрема, слугує приводом до того, що дехто із суспільствознавців, розглядаючи історичний процес, інші соціальні явища, намагається не торкатися питання закономірного характеру їх розвитку.

Особливість соціального пізнання полягає також у тому, що при його здійсненні треба враховувати специфіку соціальних зв’язків, які виражають взаємовідносини поміж мислячими істотами, що здійснюють не лише матеріальну, а й духовну діяльність.

Далі. Говорячи про соціальне пізнання, не можна не враховувати і те, що в процесі його соціальна реальність «осмислюється як єдність протилежностей: з одного боку,розвиток суспільства як єдиного соціального організму, а з іншого – розвиток особистостей, людей, що різняться за своїм соціальним станом, походженням, культурою, рівнем освіченості, діють у певних культурних традиціях, мають свою історію і психологію»¹.

Важливою особливістю соціального пізнання є і та обставина, що суспільство виступає одночасно і як суб'єкт, і як об’єкт пізнання: люди своєю діяльністю самі творять свою історію, вони ж і пізнають її. «Така тотожність об'єкта і суб’єкта, – як справедливо зазначає С.Крапивенський, – не може бути оцінена однозначно. З одного боку, вона має позитивне значення, оскільки процеси, що протікають у суспільстві, найбільш близькі суб’єкту, який пізнає, за його безпосереднім та опосередкованим життєвим досвідом, що сприяє глибокому осмисленню і правильному пізнанню цих процесів. Але, з іншого боку, у сукупному суб’єкті пізнання представлені різні, іноді діаметрально протилежні, волі, інтереси,цілі. В результаті і в самі історичні процеси, і в їх пізнання додається вагомий елемент суб’єктивізму»².

Соціальне пізнання завжди зв’язане з соціально-класовими інтересами, з ціннісно-особистісним відношенням суб’єкта до досліджуваної ним проблеми. Звичайно, певною мірою від цього не позбавлене і пізнання природних явищ, однак зазначена обставина не завжди і не так суттєво здійснює безпосередній вплив на результати пізнання, їх достовірність, об’єктивність.

І ще про одну особливість соціального пізнання. Вона знаходить свій вираз у особливому зв’язку його з практикою: соціально-гуманітарні науки не тільки використовують практику в процесі пізнання, а й розкривають сутність практики як соціального явища, зміст поняття, що його позначає, форми його прояву, закономірності розвитку.

З практикою зв’язаний інтегруючий принцип, що обумовлює надійність всієї системи принципів, на яких будується механізм соціального пізнання. До розгляду його ми й переходимо.