2. Соціально-гуманітарні науки і філософія

Розгляд зазначеного питання потребує, перш за все, з’ясувати специфіку соціально-гуманітарних наук. З цією метою частіше за все протиставляють природознавство і соціально-гуманітарне знання. Однак, як зазначає відомий російський філософ В.С. Стьопін, «більш продуктивно порівнювати соціальні і гуманітарні науки, з одного боку, і природничі науки, з другого. Обидва види наукового пізнання мають як схожість, так і різницю. Їх схожість визначена тим, що це – дві різновидності наукового пізнання. Їх різниця криється у специфіці їх предметної галузі і методів дослідження. У соціальних і гуманітарних науках предмет включає в себе людину, її свідомість і часто виступає як текст, що має людський смисл. Фіксація такого предмета і його вивчення потребує особливих методів і пізнавальних процедур»¹¹.

До суспільно-гуманітарних наук іноді відносять і філософію. Принаймні саме така традиція довгий час існує у багатьох наших вищих навчальних закладах. А між тим це далеко не так. Соціально-гуманітарне знання, яким володіє людство, «включає результати наукових досліджень, але не зводиться до них, оскільки припускає інші, позанаукові форми творчості»¹². Воно включає також і філософське знання. Та при цьому філософія і наука, в тому числі і соціально-гуманітарна, хоча й подібні за своїми структурами, все ж мають суттєві відмінності.

Філософія є особливим видом освоєння дійсності і характеризується тим, що в її межах усвідомлюються ті способи, якими людина освоює світ. Специфіка філософії, в кінцевому рахунку, зводиться до того, що рефлексія стає для неї основним змістом і метою.

Дослідники, зокрема, А.Н. Кочергін, говорячи про специфіку науки і філософії, виділяють цілий ряд моментів ¹³.

Якщо наукове мислення предметне, вбудовано в чіткі рамки предмету науки, то філософське мислення здійснюється на базі співставлень, порівнянь, переходів з однієї предметної галузі в іншу.

Наукове мислення здійснюється в рамках норм конкретної науки, запрограмоване правилами наукового дослідження (правилами роботи в оперативних системах математики, поводження з різного роду символами, моделями, кресленнями, мапами тощо). Філософське ж мислення підпорядковане правилам логіки і здорового глузду, тобто запрограмоване не так суворо, як наукове.

Наукове мислення здійснюється на базі наукових понять, філософське – на базі філософських категорій, які не такі жорсткі, як наукові. Саме це дозволяє з їх допомогою визначати напрямок наукового пошуку в тих ситуаціях, коли наукові поняття не спрацьовують. При цьому важливо зазначити, що філософські категорії, виступаючи наслідком асиміляції невідомого, не можуть використовуватись абсолютно довільно – вони вживаються лише у певному полі семантичних значень.

Філософське мислення зв’язане з цілепокладанням і формуванням цінностей, наукове ж реалізує вже поставлені цілі, задачі або систему цінностей.

Наукове мислення відволікається від будь-яких проявів, що характеризують відношення людини до світу. Філософське ж мислення рефлективне, воно звернене не тільки на об’єкт, але й на процес його вивчення, тобто відображає певне відношення до об’єкту.

Наукове, в тому числі і соціально-гуманітарне, виробництво, на відзнаку від шарлатанства, – відтворюване виробництво. Тому наука і будує універсальне, об’єктивне знання про дійсність, що дозволяє здійснювати прогнозування розвитку феноменів, які пізнаються, зокрема, розвитку соціальних феноменів. Філософська ж рефлексія – специфічне явище у сфері духовного освоєння людиною світу, яке не співпадає з пізнанням. Предмет рефлексії – відношення внутрішнього досвіду до зовнішнього. Рефлектуючи, ми сприймаємо дійсність не саму по собі, а так, як вона виступає відносно нашої свідомості, як представлена у формах мислення. Філософія і належить до суспільної свідомості, фіксуючи особливий вид освоєння дійсності.

Різняться наука і філософія також за об’єктом і предметом дослідження. Якщо об’єктом науки слугують природничо-історичні феномени, то об’єктом філософії – мисленеві, теоретичні моделі, що представляють світ у відношенні до людини або людину у відношенні до світу. Предметом науки слугують закони і закономірності, яким підпорядковані у своєму розвитку досліджувані природно-історичні феномени. Предметом філософії – основні детермінанти, що дозволяють оптимізувати процес розвитку світогляду, забезпечуючи відповідність мисленевих, теоретичних моделей, відображаючих реальну дійсність, у тому числі і соціальну, останній, пошук яких здійснюється на основі потреб у соціальній гармонії, що формуються у даному суспільстві.

Філософія і наука схожі за своїм прагненням до достовірності, раціонального пояснення світу. Однак, якщо в науці це асоціюється із прагненням до істини, то у філософії достовірність доповнюється елементами переконання, тобто тут є злитність знання з переконаннями, завдяки чому ідеологічний момент у філософії проявляється значно сильніше, ніж у науці.

І ще. Закони, які відкриваються наукою, дозволяють прогнозувати, як буде розвиватися досліджуване явище. У силу ж загальності філософських принципів, останні такої можливості не дають: на їх основі можна прогнозувати шляхи вивчення досліджуваного явища. Зазначена обставина, дозволяючи фіксувати відзнаки філософії і науки, разом з тим, вказує на їх тісний взаємозв’язок: наука, у тому числі і соціально-гуманітарна, не може розвиватися без філософії, виступаючої у функції попередньої асиміляції невідомого, методології і світогляду.

Філософія постає у формі експлікації, тобто пояснення, розгортання і перебудови структур, що визначають відношення людини до світу у всьому різноманітті їх проявів. Вона виступає як єдність трьох аспектів – онтологічного, гносеологічного і праксіологічного, що специфічно реалізується в процесі рефлексії різних форм суспільної свідомості – наукової, релігійної, політичної, правової, моральної і естетичної.

Зокрема, філософський аналіз будь-якої з наук, або ж її конкретної галузі, передбачає осмислення сущого, уточнення наукової картини світу, певного з її структуроутворюючих елементів, приведення їх у відповідність з одержаними науковими даними, виявлення детермінант, дозволяючих оптимізувати процес подальшого розвитку наукового пошуку і практичного використання одержаних результатів.

Наявність мінливого природного світу, що пізнається і перетворюється людиною, потреба гармонізувати взаємозв’язок людини і природи обумовлює необхідність філософії природознавства. Існування світу соціального, соціальної матерії, людини і перебуваючих у розвитку суспільних організмів, потреба гармонізувати суспільні відносини, детермінує необхідність соціальної філософії.