ТЕМА: СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ
МЕТА:
розкрити суть поняття «соціальна мобільність»;
визначити роль спілкування і співпраці як засобу існування суспільства;
– розвивати вміння критичного аналізу, навички усних виступів, роботи в групі, формувати власну думку на запропоновану ситуацію.
– виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей; виховувати почуття поваги до цінностей сімейних стосунків.
Тип заняття: шкільна лекція, засвоєння нових знань.
Ключові поняття і терміни: соціальна мобільність, горизонтальна і вертикальна соціальна мобільність, маргінальність, спілкування, вербальне і невербальне спілкування, коммунікативність.
Література:
Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002. – С.43-56.
Танчин І. Соціологія. Начальний посібник.
Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. –С.121-169.
Романенко м.І., Бродецька ю.Ю., Висоцька о.Є., Токовенко в.В.. Людина і світ. Електроний підручник. – к., 2005.
Студент повинен знати, вміти:
розуміти та порівнювати поняття «соціальна мобільність», «міжгенераційна мобільність» і «внутрішньогенераційна мобільність»;
визначати роль спілкування і співпраці як засобу існування суспільства;
характеризувати співпрацю як перспективу розвитку соціуму;
аналізує форми участі громадян у суспільному житті;
брати активну участь у житті суспільства.
ПЛАН:
Поняття соціальної мобільності.
Спілкування та співпраця як перспектива розвитку соціуму.
Поняття комунікації та комунікативності.
Участь у житті суспільства.
Поняття соціальної мобільності.
На протязі свого життя людина постійно змінює свою соціальну позицію, по-різному співвідносить себе з різними групами. Народившись, вона займає в соціальній структурі ті ж позиції, що й її батьки. Одержавши освіту, досвід, професію, чи змінивши місце роботи вона має можливість зайняти більш високу, престижну позицію в суспільстві (наприклад, зайняти більш високу посаду чи кращі умови праці), або навпаки, втратити ті позиції (статуси, ролі), які були отримані від своїх батьків.
Просування індивіда на позиції з більш високим престижем, прибутком та владою залежить від його соціальної мобільності, поняття якої було введене соціологом П. Сорокіним, а потім широко застосовувалось у працях інших дослідників.
Соціальна мобільність — це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств, прошарків в інші, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх власних якостей та соціальних умов, статусом. Засновник теорії соціальної мобільності П. Сорокін виділяє два типи соціальної мобільності — горизонтальну та вертикальну.
Так, горизонтальна характеризує соціальне переміщення особи у межах певної соціальної групи, класу. Тобто перехід працівника з посади головного спеціаліста одного підприємства на таку ж посаду на інше є горизонтальною мобільністю. При ній не відбувається суттєвого змінення соціальної позиції (статус лишається таким же).
Вертикальна мобільність передбачає рух особи вгору (висхідна) або вниз (низхідним) по соціальній структурі. Ми вже наводили приклади з зайняттям більш високої посади (вертикальна висхідна мобільність), або деградуванням (вертикальна низхідна).
Переміщення особи по соціальним „сходинкам” стає можливим з ряду причин. Зокрема, дуже впливає на можливості висхідної мобільності наявність освіти, розумові та фізичні дані людини, місце проживання, доходи, її соціальне походження тощо. Так, вплив соціального походження проявляється в тому, що сім'я вищого і середнього клану мають більші можливості для того, щоб дати своїм дітям необхідну освіту. Лише 5% англійських дітей відвідують привілейовані школи, 50% студентів університетів Оксфорда та Кембриджа – випускники цих шкіл. Велику роль грає й спадок, який залишають батьки своїм дітям.
Також розрізняють індивідуальну соціальну мобільність і групову (остання як правило, є наслідком серйозних соціальних зрушень, таких як революції чи економічні перетворення, іноземні інтервенції або зміни політичних режимів і т. ін.). Прикладом групової соціальної мобільності, наприклад, може служити падіння соціального статусу професійної групи вчителів, котрі свого часу посідали дуже високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, яка через поразку на виборах чи внаслідок революції втратила реальну владу. Згідно з образним висловлюванням Сорокіна, випадок низхідної індивідуальної соціальної мобільності нагадує падіння людини з корабля; а групової - корабель, що затонув із усіма людьми, котрі перебували на борту.
Пітірім Сорокін описав своєрідні канали вертикальної мобільності, які функціонують у кожному суспільстві, яким би закритим воно не було. Він вважав, що між стратами завжди існують своєрідні „ліфти” якими індивіди переміщуються нагору – униз, такі, наприклад, як: Армія. Церква. Школа, освіта. Власність. Сім`я і шлюб.
Маргінальність – це пограничний стан індивіда або соціальної групи щодо суспільства чи якоїсь суспільної верстви. Маргінали – це люди, які не зуміли пристосуватися до домінуючої культури чи субкультури і виявилися витісненими на узбіччя соціального життя.
Маргінал – це індивід, який втратив свій попередній соціальний статус і виявився нездатним адаптуватися до того соціокультурного середовища, у рамках якого він змушений функціонувати. Наприклад, інженер, який втратив роботу за спеціальністю і змушений торгувати на базарі, але не адаптувався на новому місті, відчуває приниження від свого нового соціального стану. Від старих культурних вартостей і звичок він відмовлятися не може і не хоче, а нові сприймати не бажає. Так само у маргінальній ситуації опинилися і представники нижчого класу, котрі поповнили ряди „нових українців”: у них є проблеми з тим, як пристойно себе поводити, розмовляти, одягатися відповідно до вимог нового соціального статусу.