ТЕМА: СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
МЕТА:
розкрити суть поняття «соціалізація»;
охарактеризувати значення та роль родинної соціалізації, тендерної соціалізації особистості;
удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, уміння сприймати чужу думку. моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси.
виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей; виховувати почуття поваги до цінностей сімейних стосунків.
Ключові поняття і терміни: соціалізація, агенти соціалізації, родинна соціалізація, сім’я, гендер, тендерна соціалізація.
Література:
Ануфрієва Н.М., Зелінська Т.М., Єрмакова Н.О. Соціальна психологія. – К., 2009.
Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. – К., 2008.
Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. – К., 2004.
Танчин І. Соціологія. Навчальний посібник.
Юрій М. Ф. Людина і світ. - К.: Дакор, 2006. http://pidruchniki.com.ua/15840720/sotsiologiya/lyudina_i_svit_-_yuriy_mf
ПЛАН:
Поняття «соціалізація».
Родинна соціалізація. Сім’я.
Гендерна соціалізація особистості.
В результаті заняття студент повинен знати, вміти:
розуміти і тлумачити поняття «соціалізація»;
характеризувати і оцінювати значення та роль родинної соціалізації;
визначати сім’ю як основу суспільства, її функції та роль у розвитку особистості;
висловлювати думку про тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні; характеризувати і оцінювати культуру сімейних стосунків;
висловлювати свою думку про необхідність врахування ґендерних особливостей в різних сферах життєдіяльності.
1. Поняття «соціалізація».
Світ, у якому ми живемо, постійно змінюється, вимагаючи постійних змін і від нас. Людина не може один раз в дитинстві остаточно сформуватися так, щоб уже більше ніколи не змінюватися. Життя – це постійне пристосування до безперервних змін: ми весь час переходимо із однієї групи в іншу, пристосовуючись до нових умов (наприклад, з сім’ї у школу, зі школи – на роботу) і змінюється світ у якому ми живемо (скажімо сучасне українське суспільство сильно відрізняється від того, яким воно було наприкінці 80-х років ХХ століття )
Соціалізація – це процес засвоєння культури (норм поведінки, вартостей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв’язків, інститутів і спільнот.
Соціалізація – процес і ,одночасно, результат засвоєння й активного відтворення людиною соціального досвіду в процесі спілкування та діяльності.
Тобто соціалізація – це процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, включення її у суспільне життя як активної дійової сили.
Соціалізація – процес двосторонній. З одного боку, вона передбачає пристосування людини до суспільних вимог, а з іншого – дає змогу людині змінювати ці вимоги і збагачувати їх. Процес соціалізації стосується лише людей, адже тільки між людьми мають місце соціальні зв’язки, яких серед тварин немає.
У процесі соціалізації виділяють три стадії:
дотрудова (раннє дитинство, період навчання;
трудова (активна участь у трудовій діяльності);
післятрудова.
На кожній стадії існують свої особливі соціальні інститути, які “відповідають” за соціалізацію – сім’я, дошкільна установа, школа, трудовий колектив і т. ін. В сучасному світі соціалізація перетворюється на процес, котрий триває протягом усього життя людини, оскільки протягом усього життя людина здобуває все нові соціальні статуси й ролі, наприклад: студент, працівник, батько, дідусь, пенсіонер і т. ін.
Агенти соціалізації – конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.
Агенти первинної соціалізації – люди, які складають ближнє оточення особи (батьки, родичі, друзі). Вони виконують багато функцій (батько – вихователь, друг, опікун, учитель …), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини). Разом із тим, кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати. Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводити себе з ровесниками.
Агенти вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, вузу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін. Контакти з цими агентами є рідшими, коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виконує не більше однієї-двох функцій. Їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони як правило отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.
Інститути соціалізації – установи, котрі впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.
Інститути первинної соціалізації – сім’я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.
Інститути вторинної соціалізації – армія, суд, церква, засоби масової інформації і т. ін.
В дитячому віці рання соціалізація індивіда, як правило, відбувається плавно, без різких змін, але при вступі у доросле життя і в процесі дорослої, або, т. зв. продовженої соціалізації виділяють такі етапи, як:
Десоціалізація – відучування від старих ролей, вартостей, норм і правил поведінки.
Ресоціалізація – вивчення нових ролей, вартостей, норм і правил поведінки.
Іноді людина потрапляє в такі екстремальні умови (тюрма, спецлікарня), у яких десоціалізація заходить настільки далеко, що доводиться говорити про руйнування основ особистості.
Схема 35
Соціалізація особи — це загальний, багатогранний процес впливу соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб’єкта в систему суспільних відносин.