3. Соціальний простір і соціальний час.

Слід сказати, що філософський аналіз проблеми соціального простору має свою, хоч і небагату, але багатолітню історію. Характеризуючи її, один з найбільш серйозних дослідників цієї проблеми П.Сорокін відзначав, що «є дуже небагато спроб дати визначення соціальному простору, систематизувати відповідні поняття. Наскільки мені відомо, після Декарта, Гоббса, Лейбніца, Вайгеля і інших мислителів ХVІІ століття лише Ф.Ратцель, Г.Зіммель і недавно Е.Дюркгейм, Р.Парк, Е.Богардус, Л. фон Візе та автор цих рядків намагалися приділити більшої уваги проблемі соціального простору і іншим питанням, з нею пов’язаним»¹².

Однак все ж уявляється можливим зі всією визначеністю стверджувати, що «соціальний простір» - це видове поняття, родовим для якого слугує категорія «простір». Являючись структурним елементом феномена, що позначається зазначеною категоріє, соціальний простір характеризується всіма притаманними йому загальними властивостями.

Будучи формою буття соціальної матерії, соціальний простір виражає структурність, протяжність і співіснування її елементів у різних соціальних системах. Будучи незалежним від волі і свідомості як окремої людини, так і людства в цілому, соціальний простір має об’єктивний характер. Як і в цілому простір, він характеризується тримірністю. Це виявляється у тому, що всі соціальні об’єкти мають тримірну структуру – протяжність у довжину, ширину та глибину. До числа загальних властивостей соціального простору належать також єдність перервного і неперервного, що знаходить свій прояв у дискретності конкретних соціальних систем і явищ, які виникають і розвиваються у неперервному потоці соціальної матерії.

Однак наявність загальних ознак феномена ще не дозволяє запропонувати дефініцію поняття, що його позначає: необхідно розібратися з його особливостями, виявити найбільш суттєві зв’язки структуроутворюючих елементів, сутність.

Звертаючи увагу на специфіку соціального простору, той же П.Сорокін підкреслював його відзнаки від простору геометричного. «Люди, – зазначав він, – що знаходяться поблизу один від одного у геометричному просторі (наприклад, король і його слуга, хазяїн і раб), у соціальному просторі відокремлені величезною дистанцією. І навпаки, люди, що знаходяться дуже далеко один від одного у геометричному просторі (наприклад, два брати, або єпископи, що сповідують одну релігію, або два генерали одного звання і з однієї армії, один з яких в Америці, а другий – у Китаї можуть бути дуже близькими соціально. Людина може покрити тисячі миль геометричного простору, не змінивши свого становища у соціальному просторі, і навпаки, залишившись у тому ж геометричному просторі, вона може радикально змінити своє соціальне становище»¹³.

Цілком поділяючи думку П.Сорокіна про докорінну відзнаку соціального простора від геометричного, ми можемо стверджувати, що найважливішою особливістю феномена, який нас цікавить, є те, що будучи вписаним у простір біосфери і космосу, соціальний простір наділений особливим людським змістом, зв’язаний з існуванням людини і людських спільнот, соціальним буттям, формою існування якого він є.

У той же час зазначене все ж не дозволяє нам дати визначення поняття, що позначає цей феномен, і ми не можемо погодитись з П.Сорокіним, який вважає, що «...соціальний простір є якийсь всесвіт, котрий складається із народонаселення Землі»¹⁴. Такий підхід, висуваючи на передній план демографічну ознаку, по суті справи абсолютизуючи її, ігноруючи при цьому сутність соціального простору, не розкриває змісту позначаючого його поняття.

Другою особливістю соціального простору, яке дозволяє наблизитись до виявлення його сутності, є його нерозривний зв’язок з діяльністю – формою руху соціальної матерії, формою її існування, що знаходить свій прояв як відношення людей до природи та один до одного, тобто суспільні відносини. Саме наявність їх складає третю особливість соціального простору і його сутність.

Виходячи із зазначеного, «соціальний простір» слід розглядати у якості категорії соціальної філософії для позначення розгалуженої системи суспільних зв’язків, у якій фіксується існування величезного різноманіття соціально-предметних об’єктів з точки зору їх упорядкованості, насиченості і ступеня охоплення, що виражає соціальне буття, яке перебуває у розвитку.

Нерозвиненість потреб наших далеких пращурів, їх обмеженість в основному вітальними потребами обумовили відповідний рівень розвитку системи соціального простору, яка включала, по суті, два структурних елемента – простір безпосереднього помешкання, місце розташування житла, поселення людей, і простір трудової діяльності, особливі зони господарчих циклів. Останні, як правило, формувались поблизу простору безпосереднього помешкання у залежності від встановлення корисних рослин і тварин у екосистемі, в яку було включено плем’я, що вело полювально-збиральний спосіб життя, а згодом і сільськогосподарські роботи.

Специфічні риси і характеристики соціального простору відображаються, хоча і не зовсім адекватно, у свідомості людини.

Так, уже у стародавніх світах зустрічається протиставлення впорядкованого простору людського буття іншому простору, в якому нібито діють недобрі і незрозумілі людині сили. Зокрема, у космології стародавніх єгиптян розрізняються простір, заповнений водами Хаосу і впорядкований простір Землі, створений богом Сонця у водах Хаосу, на якому він нібито міг стояти. Основою цього міфу слугувало щорічне «народження» запліднених річковим мулом ділянок землі. Основний простір розглядався як центр Всесвіту, а течія річки Нілу з півдня на північ задавала головний напрям у просторі.

Для середньовічного мислення було характерним розглядати простір як якусь систему різноякісних місць. При цьому розрізнявся земний, гріховний світ – світ людського помешкання і світ небесний – світ «чистих сутностей». У земному світі виділялись святі місця й особливі напрямки до них, особливі місця у храмах, що нібито дають зцілення та покутування гріхів.

Розвиток видів і форм діяльності, що супроводжує історичний процес, обумовлює формування нових структурних елементів соціального простору. Щоб усвідомити його сьогоднішню систему, необхідно виходити із розуміння цілісної системи соціального буття, яке включає:

1. предметний світ, який людина створює, оновлює у своїй діяльності;

2. саму людину і її відношення до інших людей;

3. стан людської свідомості, що регулює людську діяльність.

Говорячи про сьогоднішню структуру соціального простору, ми не можемо обмежуватись просторовими формами технічних устроїв, впорядкованим простором полів, садів, зрошуваних земель, штучно створених водоймищ, архітектурою міст. Вона включає такі структурні елементи соціального простору, як економічний простір, простір політичний, гуманітарний, духовний простір, тобто всі просторові форми, що відображають основні сфери соціального буття, яке перебуває у розвитку, і сама перебуває у розвитку, будучи залежною від соціального часу.

«Соціальний час», на наш погляд, можна визначити у якості категорії соціальної філософії, яка позначає внутрішнє зв’язану з соціальним простором форму соціального буття, що характеризує послідовність, продовженість, ритми і темпи змін соціальних організмів, відокремленість стадій їх розвитку.

Соціальний час наділений всіма загальними властивостями, притаманними часу в цілому. Будучи незалежним від волі і свідомості людей, утворюючих той чи інший соціальний організм, він має об’єктивний характер. Йому властиві діалектична єдність кінцевого і нескінченного, перервність і неперервність, односпрямованість.

Однак соціальний час характеризується і своєю специфікою. Він є внутрішнім часом суспільного життя й нібито вписаний у зовнішній по відношенню до нього час природних процесів. Соціальний час нерозривно зв’язаний з соціальним простором і діяльністю як специфічним способом існування соціальної матерії, є мірою мінливості соціальних процесів, історично виникаючих перетворень у житті людей.

На ранніх стадіях суспільного розвитку ритми соціальних процесів були уповільненими. Орієнтиром суспільної практики було повторення вже накопиченого досвіду, відтворення дій і вчинків минулого, що виступали у формі звичаїв і традицій. Звідси – особлива цінність минулого часу, озирання на нього як на Золотий вік.

У традиційних суспільствах поняття «старезний» і «хороший», «добрий» були майже синонімами. Ідеалізація минулого – відмінна риса суспільної свідомості стародавності. Це фіксується і письмовими джерелами, що дійшли до наших днів. Зокрема, згідно з шумерськими царськими списками, до потопу царі жили 20-60 тисяч років, а після потопу – уже лише до 1000 років. За Біблією, Адам жив 930 років, а Ной і того більше – 950 років¹⁵.

Ідея спрямованості часу і орієнтація на майбутнє виникли в людській культурі значно пізніше. Лінійно спрямований соціальний час проявляється найбільш виразно у розвитку епохи формування капіталістичних відносин.

Соціальний час тече нерівномірно. Він ніби ущільняється з переходом від докапіталістичних формацій до капіталізму, а потім до соціалізм. Ідеали майбутнього активізують вплив на протікання соціальних процесів у сучасному з прискоренням темпів соціального розвитку. При цьому саме прискорення соціального часу відбувається нерівномірно. У епоху революційних перетворень «зпресування» соціального часу, насичення його соціально значущими подіями відбувається у значно більшому ступені, ніж у періоди еволюційного розвитку.

Складна структура соціального часу, що виникає як накладання одна на одну різних часових структур – як економічної, політичної, релігійної, історичної, педагогічної та ін¹⁶.

У рамках соціального часу, у якому події, що характеризують соціальне буття народу, нації, розвиток і зміну суспільно-економічних формацій і цивілізацій можна виділити час індивідуального буття людини, який визначається протіканням різних суспільно та індивідуально значущих для неї подій.

Являючись невід’ємними атрибутами соціального буття і формами його прояву, соціальний простір і соціальний час нерозривно зв’язані. Виходячи з цього при дослідженні будь-якого соціального явища недостатньо фіксувати лише місце, де воно відбувається, просторові характеристики: необхідно також аналізувати час його протікання, аналізувати соціальний простір-час. Це особливо важливо враховувати сьогодні, аналізуючи процес розвитку українського суспільства, що перебуває на етапі трансформації, оцінюючи історичне минуле і сьогоднішні дії, які будуть багато в чому визначати майбутнє.