Є) Наукова свідомість

Говорячи про форми суспільної свідомості, часто у якості однієї з них називають науку. Такий підхід, зокрема, демонструє С.Крапивенський у раніше згадуваній роботі³⁶, а також автори підручника з соціальної філософії, випущеного Харківським видавництвом «Прапор»^37.. Однак з цим підходом навряд чи можна погодитись, оскільки поняття «наука» і «наукова свідомість» різняться за своїм змістом.

Як відомо, традиційно «наука» розглядається у якості поняття, що позначає сферу людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність³⁸. Що ж стосується поняття «наукова свідомість», то воно в філософських довідкових виданнях практично відсутнє. Однак зміст його все ж може бути визначено, опираючись на протилежне йому поняття – «наукове буття». Воно, як нам уявляється, позначає сукупність суспільних відносин соціальних суб’єктів до оточуючої дійсності, утворюючим її природним і соціальним об’єктам, предметам і явищам, основаних на наукових знаннях про них, що склалися у суспільстві на певному етапі його історичного розвитку.

Що ж стосується поняття «наукова свідомість», то воно, відповідно, повинно позначати невід'ємну сторону наукового буття – процес формування теоретично обґрунтованих і перевірених практикою мисленевих моделей об’єктів дійсності, предметів і явищ природної і соціальної реальності шляхом утримання, збереження і переробки інформації про них, об’єктивно притаманний суспільству на певному етапі його історичного розвиту

Характеризуючи наявність загальних ознак, властивих суспільній свідомості і її раніше розглянутим формам, слід відмітити, що наукова свідомість відзначається і своїми особливостями.

Перша з особливостей наукової свідомості полягає в тому, що вона ґрунтується на теоретично обґрунтованому і перевіреному практикою знанні.

Друга особливість, пов'язана з першою, полягає в тому, що критерієм існування наукової свідомості є адекватність відображення об’єктивної дійсності.

Третя особливість наукової свідомості полягає в тому, що вона відображає дійсність через поняття, гіпотези, мисленеві, теоретичні моделі. Інтегратором в системі понять, що склалися у рамках цієї форми суспільної свідомості, виступає категорія «істина».

Четвертою особливістю наукової свідомості є особливість її розвитку, яка полягає у тому, що в ньому реалізується прогрес наукового пізнання, обумовлюючий його поступальний рух.

П'ята особливість наукової свідомості, зв’язана з попередньою, полягає у тому, що розвиток цієї форми суспільної свідомості слугує важливим фактором, що сприяє перетворенню науки у безпосередню продуктивну силу.

Як і інші форми суспільної свідомості, наукова свідомість має складну структуру, є багаторівневим утворенням.

У якості першого, нижнього рівня слід виділити емпіричну наукову свідомість – систему елементарних наукових знань, здобутих шляхом досвіду у результаті безпосереднього зіткнення соціальних суб’єктів з об’єктами природної і соціальної реальності, що пізнаються.

Поряд з цим рівнем наукової свідомості знаходиться наукова психологія, що включає вихідні наукові положення, які приймаються у якості істинних без логічного доказу, які лежать в основі обґрунтування інших наукових положень, тобто аксіоми³⁹, а також наукові знання, одержані інтуїтивним шляхом, шляхом прямого вбачання істини без обґрунтування її з допомогою доведення⁴⁰.

Більш високим рівнем наукової свідомості є теоретична наукова свідомість або наукова теорія, яка концентрує у собі достовірне знання про суттєві зв’язки об’єктів і предметів дійсності, притаманні їм закони і закономірності розвитку.

До цього рівня наукової свідомості тяжіє наукова ідеологія – сукупність теоретично обґрунтованих і підтверджених практикою наукових положень і висновків, які, будучи сприйняті у якості правильних і потрібних, використовуються соціальними суб’єктами у їх наукових дослідженнях та інших видах практичної діяльності.

До структури наукової свідомості входить і такий елемент як наукова самосвідомість – специфічна характеристика соціальних суб’єктів, яка знаходить свій вираз у виділенні ними себе у науковому бутті, оцінці себе і своїх можливостей у науковому процесі.