27. Види норм права

Види норм права – це розподіл норм права на певні види за такими суттєвими ознаками, які визначають роль кожного з різновидів норм права у регулюванні суспільних відносин.

1.Відповідно до призначення у регулюванні суспільних відносин:

Регулятивні – спрямовані на регулювання сусп. відносин, що здійснюються шляхом встановлення прав та обов’язків суб’єктів.

Охоронні – спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності.

Спеціалізовані – забезпечують дію регулятивних та охоронних норм, мають доповнюючий характер (норми дефініції, оперативні норми..

2.За характером прав та обов’язків, що містяться у регуляти. нормах:

Зобов’язуючі – обов’язки вчиняти певні позитивні дії Забороняючі норми – не вчиняти дії.

Уповноважуючі – надають суб’єктам права можливість реалізації певної поведінки (право на освіту, охорону здоров’я)

3.В залежності від методу правового регулювання:

Імперативні -не допускають відступів від правил визначених державою. Характерні для норм публічного права.

Диспозитивні норми - допускають регулювання відносин за узгодженістю між сторонами. Характерне більше для приват. права.

4.В залежності від функцій, що виконують у процесі правового регулювання спеціалізовані норми:

Дефінітивні норми (норми дефініції) – закріплюються визначення певних юридичних понять.

Декларативні норми – закріплюють правові принципи. Напр.: закріплення принципу верховенства права.

Оперативні норми – встановлюють змінюють чи відміняють дію інших норм права.

Колізійні – встановлюють правила застосування норм, у випадках розходження їх змісту.

5.За обсягом регулювання:

Загальні норми – напр.: норми загальної частини цивільного кодексу;

Спеціальні норми – регулюють певний аспект. Напр.: інститут права власності, виборів президента.

Виключні – винятки з правил. Напр..: в трудовому праві з 16 років, а в окремих випадках з 15.

6.За сферою дії: Загальні, Місцеві, Локальні.

7.За часом дії: Постійні, Тимчасові.

28. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту

Загальнообов'язковість правової норми та її формальний аспект забезпечуються шляхом її викладу в тексті юридичного документа. При цьому, норму права не слід ототожнювати ні з правовим її текстом, ні з його структурними елементами, оскільки правовий текст завжди є ширшим за обсягом та інформацією, аніж правова норма. При цьому можливі два аспекти співвідношення норми і статті нормативного акта.

I. За повнотою викладу норми у статті нормативно-правового акта розрізняють три способи:

1. Повний, коли елементи норми прямо формулюються у статті (можливо і не повністю) без посилання на інші статті чи акти.

2. Відсилочний, коли у статті містяться не всі елементи, а є посилання на інші статті цього ж акта.

3. Бланкетний спосіб є різновидом відсилочного. Його своєрідність виявляється у посиланнях не на нормативні положення даного закону, а на інший нормативний акт.

II. Залежно від рівня нормативного узагальнення розрізняють:

1. Абстрактний спосіб, при якому норма моделює ті чи інші дії у вигляді абстрактного поняття.

2. Казуїстичний спосіб надає можливість викласти норму шляхом перерахування чи вказівки на індивідуальні ознаки.