29. Поняття, ознаки джерела права і форми права

Термін «джерело права» має багато значень, а іноді вживається як тотожний до терміна «форми права». Важливо чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються – чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Форма права – спосіб внутрішньої організації та зовнішнього виразу норм права, завдяки чому вони набувають загальнообов’язковості та можливості забезпечення з боку держави.

Право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміється в першому випадку внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути, а в другому – спосіб формального виразу права в реальній дійсності. Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію та санкцію, а зовнішньою – стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Крім цього під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм(нормативний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Можна виділити:

- соціально-правові джерела, у тому числі об’єктивні та суб’єктивні (матеріальні та ідеальні) - суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін.;

- юридичні джерела (офіційні та неофіційні) – нормативні постанови, юридична практика, юридична наука тощо.

30. Нормативно-правовий акт як форма права. Нормативно-правовий акт в Україні

Нормативно-правові акти – це офіційні письмові документи, прийняті компетентними суб’єктами, в яких в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються загальнообов’язкові правила поведінки. Нормативні акти діють у часі, просторі та щодо кола осіб. У нашій правовій системі нормативно правовий акт є основним джерелом права. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами , мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини. Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні. Усі закони мають вищу юридичну силу: усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів, у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.

Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави та уповноважених на те державою громадських об’єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:нормативні акти Президента України, К.М.У, В.Р. та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях, інші підзаконні нормативні акти.

31. Нормативно-правовий договір як форма права. Нормативно-правовий договір в Україні

Нормативний договір – домовленість двох або більше сторін щодо встановлення певних правил поведінки, яка визнається та забезпечується державою. Зміст нормативного договору складають багаторазові правила поведінки загального характеру, які не мають індивідуально визначеного адресата, а поширюються на будь-яких суб’єктів, що вступають у відносини, врегульовані договором.

Нормативний договір має такі основні ознаки:

• містить правила поведінки (норму) загального характеру;

• укладається на добровільних засадах;

• ґрунтується на рівності сторін;

• відображає згоду сторін з усіх суттєвих аспектів договору;

• встановлює взаємну відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання прийнятих зобов’язань;

• не протирічить чинному законодавству;

• визнається і забезпечується державою.