1. Предмет загальної теорії права. Місце загальної теорії права в системі юридичних наук.

ТДіП – самостійна юридична наука в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне і методологічне значення, досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Предмет ТДіП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

В системі юридичних наук(1. Загальнотеоретичні та історичні науки(теорія держави і права, історія держави і права, і сторія політичних та правових вчень); 2. Галузеві юридичні науки(науки адміністративного права, цивільного права тощо); 3. Міжгалузеві юр. науки, які виникли в результаті поєднання якостей галузевих наук (господарське право, природоохоронне право тощо); 4. Спеціальні юридичні науки(судова медицина, криміналістика тощо); 5. Прикладні юридичні науки; 6. Науки, що вивчають міжнародне і зарубіжне право) теорія держави і права відноситься до першої групи, у цій сис-мі вона дає найширше за обсягом і глибиною знання державно-правових явищ. ТДіП вносить методологічну єдність у дослідження галузевих та інших юр. наук, томі і виступає у ції сис-мі як наука методологічна за своїм характером.

2. Функції теорії держави і права

Функції ТдіП – це основні напрямки впливу науки на суспільні відносини, в чому проявляється суть цієї дисципліни.

1.Онтологічна – розкриття загальних закономірностей буття державно-правових явищ. 2.Пізнавальна. 3.Інтерпретаційна – тлумачення державних явищ). 4.Методологічна – види і шляхи пізнання держ-правових явищ. Аналіз і розробка методології юр науки. 5.Комунікативна - слугування своєрідним «містком» між юрид і іншими суспільними науками. 6.Прогностична – визначення можливих орієнтирів і напрямків розвитку держ-правових явищ у майбутньому. 7.Ідеологічна – формування правової ідеології спрямованої на вдосконалення держ-правових явищ. 8.Евристична – відкриття нових закономірностей розвитку держ і права. 9.Системотворча – об’єднання всіх юр. наук у злагоджену гармонійну систему. 10.Практично-прикладна – впровадження загальнотеоретичних положень у держ-правову практику. 11.Навчальна – загальна ТДіП є не лише однією з юр наук, а однією з навчальних дисциплін, що викладається в ВУЗах.

3. Методи загальної теорії права

Метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні. Загальним методом теорії права і держави є метод філософської діалектики. Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного, тобто відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного; 2) метод (принцип) єдності логічного та історичного, цей метод в теорії держави і права служить методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»; 3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем.

Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права: 1) формально-догматичний метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки; 2) Соціологічний метод полягає в дослідженні права на підставі конкретних соціальних фактів; 3) Статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення; 4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку; 5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей.

Спеціальні методи — методи, що ґрунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук: математичний; кібернетичний; психологічний та ін.