64. Поняття, причини і види юридичних колізій

Юридична колізія - це протиріччя один одному формально діючих правових актів, що регулюють ті самі суспільні відносини .

І. За характером причин, що породжують колізії, розрізняють:

а) правові колізії, що виникають внаслідок розвитку самих суспільних відносин;

б) правові колізії, що є наслідком дії суб'єктивних факторів.

II. За юридичною силою нормативних актів, що вміщають колізуючі норми (вертикальні колізії):

а) колізії норм національного законодавства та норм міжнародного права;

б) колізії норм національного законодавства.

III. Колізії, що існують між нормами, які є рівними за юридичною силою (горизонтальні колізії). Вони виявляються між приписами, які:

а) містяться в одній статті нормативного акта;

б) містяться в різних статтях одного нормативного акта;

в) містяться в різних нормативно-правових актах.

IV. Колізії між структурними елементами норм права виявляються у формі колізій між гіпотезами, диспозиціями та санкціями правової норми, підкреслюючи складну структуру правового припису. Такі колізії усуваються лише шляхом внесення змін до статті нормативного акта.

V. За субстанціональним характером колізії виникають внаслідок протиріччя між нормами, що вміщуються у нормативно-правових актах, та нормами, що вміщуються в акті тлумачення. Як правило, ці колізії виникають внаслідок неправомірного звужувального чи розширювального тлумачення та усуваються лише шляхом скасування інтерпретаційних норм.

VI. За суб'єктами правового регулювання поділяють:

а) колізії юридичного статусу осіб;

б) колізії компетенції юридичних органів;

в) колізії статусу громадських об'єднань;

г) колізії в нормах, що визначають повноваження посадових осіб.

Об'єктивними причинами існування колізій є суперечливість розвитку економічних відносин, недосконалість визначення статусу суб'єктів політичних відносин та невизначеність статусу держави як суб'єкта політичних та правових відносин.

65. Способи подолання юридичних колізій

У цілому способами розв'язання колізій є:

1) тлумачення; 2) прийняття нового акту; 3) скасування старого; 4) внесення змін або уточнень у діючі; 5) судовий, адміністративний, арбітражний розгляд; 6) систематизація законодавства, гармонізація юридичних норм; 7) переговорний процес, створення погоджувальних комісій; 8) конституційне правосуддя. Деякі з цих способів використовуються одночасно. Існують також міжнародні процедури усунення конфліктів. Особливо слід зазначити роль Конституційного Суду в розв'язанні досить частих і серйозних колізій, що виникають у сфері взаємодії галузей влади, реалізації прав громадян, здійснення різними органами й посадовими особами своїх повноважень, суперечок про компетенцію, відповідності видаваних нормативних актів Основному Закону країни. Це найбільш авторитетний і високопрофесійний рівень розгляду конфліктних ситуацій.

66. Правосвідомість: поняття, структура, види

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей. Структуру правової свідомості становлять три складові: правові знання, правові оцінки і правові установки.

Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ. Набуття, засвоєння правових знаyь здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особи. Профільтровані крізь нього правові явища вимагають певного оцінного відношення, яке відображується в значущості, цінності як здобутих знань, так і правової дійсності з точки зору особи.

Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Види правосвідомості:

По суб'єктах (носіям) правосвідомості розрізняють:

1) індивідуальна - сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

2) групова - виражає відношення до права, правовим явищам, їхню оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відбиває їхні загальні інтереси і потреби, співвідношення їх з інтересами всього товариства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);

3) суспільна - виражає відношення до права всього товариства, відбиває його інтереси.

По глибині відбитка правової дійсності правосвідомість може бути:

1) повсякденна, непрофесійна - являють собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, що стикається з правом у повсякденних сферах життя.

2) професійна - спеціалізовані правові знання, використовувані в роботі професіоналами-юристами, воно включає: а) наукова (теоретична) правосвідомість учених, викладачів вузів; б) практична правосвідомість судів, юрисконсультів, адвокатів, прокурорів і ін. Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення.