Луцька Брама. Місце засідань масонів у Дубно

З середовища масонів вийшло багато майбутніх декабристів, „Патріотичне товариство” мало з ним зв’язки. Зв’ягель став центром „Товариства об’єднаних слов’ян”, яке об’єдналося з „Південним товариством”. Після поразки повстання декабристів 1825 р. багатьох учасників Товариств царські власті заарештували, серед них 20 волинських поміщиків-поляків. Слідство викрило 149 осіб, котрі належали до „Патріотичного товариства”.

Польське повстання 1830 року

У листопаді 1830 року у Варшаві розпочалося народне повстання. Метою повсталих було відродження Польщі в межах 1772 року. Поляки висунули гасло, „За нашу і вашу свободу”, щоб привернути на свою сторону українців. Польська шляхта українських земель висловлювала готовність до повстання.

В 1830 році, коли польські повстанці захопили Володимир, суддя Голубовський, який підтримував повстання, переїхав до Дубна.

У лютому 1831 року польські повстанці направили на Волинь кавалерійський корпус, який повинен був підняти антиросійське повстання.

Генерал Дервінський сподівався на підтримку волинських поміщиків, але обіцяної підтримки від волинських поміщиків генерал не дочекався і під тиском російських військ генерала Ридігера змушений був перейти австрійський кордон. Австрійська влада в 1831 році повстанців роззброїла, частину їх відправила в Трансільванію, а окремі втекли в Польщу.

В 1863 році спалахнуло останнє польське повстання. В лютому 1864 року волинський поміщик Бобер сокирою зарубав сімдесятирічного суддю. Нападника було засуджено і розстріляно.

Життя підказувало, що національне і соціальне визволення неможливе без усвідомлення власних національних інтересів.

Реформи другої половини 19 століття і Дубно

На середину 19 століття кріпосна система остаточно вижила себе. Вона суттєво стримувала загальний економічний розвиток. Опинившись перед вибором, або скасувати кріпацтво, або селянський бунт – царизм змушений був вибрати реформи.

Селянська реформа 1861 року, проведена в інтересах поміщиків, викликала загальне незадово-лення селян. В 1861 році відмовилися виконувати поміщицькі повинності селяни Рогізного, Пирятина, Добриводи та інших сіл Дубнівського повіту. Наляканий польським визвольним повстанням 1863 року, царський уряд змушений був дещо пом’як-шити умови реформи на Правобережній Україні. Указом від 30 липня 1863 року скасувалася тимчасова залежність селян і запроваджувався обов’язковий викуп наділів. Внаслідок реформи за селянами Волині було закріплено 34,2 %. Землі, а за поміщиками – 65,8 %.

Реформа 1861 року сприяла розвитку капіталіз-му. Поміщицькі господарства пристосувалися до нових умов, перетворюючись на капіталістичні підприємства. Питома вага цих підприємств у виробництві продукції сільського господарства поступово зменшувалась, хоч в окремих губерніях їм ще належала більша частина земель.

1863 року в Дубенському повіті була утворена перша чеська колонія Людгардівка.

Розвиток продуктивних сил сприяв зародженню капіталістичних відносин, однак у нашому краї цей процес проходив надзвичайно повільно. Залишки кріпосництва гальмували розвиток виробництва. Поширення чуток про волю вело до відмови селян визнавати залежність від поміщиків. Царський маніфест 19 лютого 1861 року змусив дворянство відмовитися від права на особу кріпака, але воно залишило у своїх руках значну частину землі. До переходу на викуп відносини між поміщиками і селянами регулювалися уставними грамотами. За селянами залишилося право отримання інвентарного наділу. Але на практиці селянам не вдалося повернути навіть ту його частину, яка була втрачена після інвентарної реформи 1847-1848 рр. „Місцевим положенням” передбачалися пільги для українських селян, щоб відвернути їх від польського визвольного руху. Селяни повинні залишитися тимчасовозобо-в’язаними до внесення повного викупу і виконувати найтяжчі повинності – оброк та панщину. За присадибну ділянку вносився оброк, а за польовий наділ відбувалася панщина. За кожну десятину землі селянин повинен відробити від 12 до 29 днів панщини.

У нашому краї не було покладів сировини, на базі якої могла розвиватися важка промисловість. У пореформений період найбільшого розвитку досягла харчова промисловість, яка була представлена 4 цукровими, більш як двадцятьма винокурними, кількома пивоварними та маслоробними заводами. Поряд з існуючими водяними та вітряними млинами будувалися й парові. Уся вироблена на заводах продукція споживалася на місці, за винятком цукру, який в основному вивозився за межі краю. У порівнянні з дореформеним періодом виробництво цукру зросло у 5 раз.

Для нашого краю характерним було виникнення невеликих промислових підприємств, які забезпечу-вали потреби місцевого населення у товарах широкого вжитку.

У південно-західній частині Рівненщини зростало фільваркове господарство. Фільварки закладалися у містечках і багатьох селах. Порівняно з іншими землями Правобережжя Дубно відзнача-лося високим рівнем феодальної експлуатації. Селяни тут володіли значно меншими наділами зем-лі. Більшість становило з наділами 1/4 і 1/6 волоки і рідко володіли половиною чи цілою волокою.

Важких ударів селам нашого краю завдавали часті епідемії. При низькому рівні тогочасної медицини епідемії чуми, тифу та інших епідемічних захворювань призводили до поголовного викошу-вання цілих сімей, вулиць. Так, епідемія чуми у Рівному та інших поселеннях знищило половину їх населення. В 2-гій пол. XIX ст. в Дубні холера знищила більшість населення. У пам’ять про загиблих від холери, на Сурмичах було встановлено пам’ятник, який пізніше приписували Андрієві Бульбенку.

Найпоширенішими міськими ремеслами на території краю були шевське, шкіряне, ковальське, деревообробне та з переробки продуктів харчування. У Дубні в окремі періоди налічувалося 7 і більше цехів. Але у більшості міст і містечок було всього по два-три цехи або усі ремісники об’єднувалися в один цех чи взагалі не мали цехової організації. У дрібних ремісничих майстернях не було широкого поділу праці. Розвиток виробництва і збільшення кількості продукції здійснювалося не шляхом розширення майстерні, а запровадженням вузьких спеціально-стей в середині даної професії, а подекуди і появою нових цехів. Сім’ї ремісників становили в середньому 17 % від кількості населення.

Після відміни кріпосного права в 1861 році царизм провів ряд реформ. Серед них і міську рефор-му 1870 року, згідно якої в містах стали утворюва-тися міські думи і управи. Міське самоуправління підлягало губернаторові. У (1871) 1876 році Юзеф Любомирський продає Дубенський ключ Ельжбеті Барятинській. Дубенське міське громадське управ-ління стало діяти з 1894 року. Особливістю міста Дубна на той час було те, що земля, на якій розташо-вувалось місто належала княгині К. Барятинській. Мешканці міста платили за землю власникам податок – „чинш”.

Історичний факт

В 1846 році в Дубно побував Тарас Шевченко. Про це він пише в поемі „Варнак”

«Шевченко

у Дубні»

Культура краю після реформи

Реформа кріпосного права не поліпшила умов розвитку культури у нашому краї. Рівень освіти населення залишався низьким. Одна школа припадала на 10 тис. жителів, а один учень на 150 чоловік населення. Реакційний Валуєвський цирку-ляр 1863 року заборонив українську мову в школі. Заборонялися недільні школи, де викладалася українська мова. Але потреба подолання економічної відсталості змусила царизм здійснити реформу народної освіти. 14 липня 1864 року було затверд-жено „Положення про початкові народні училища”, за яким відкривалися повітові й сільські школи, а також різні сільські школи міністерств державних маєтностей і внутрішніх справ, церковнопарафіяльні та єпархіальні школи. Всі вони оголошувалися загальностановими, зберігаючи одну назву – початкові народні училища.

У 1869 році в Дубні відкрилося двокласне міське училище, яке розташовувалося у приватному приміщені. На утримання вчителя відпускалося з державної скарбниці 4569 рублів 80 коп., від міської общини – 3000 рублів, зі збору плати на учнів – 600 рублів. Тут навчалось 60 хлопчиків і 62 дівчинки. В училищі вивчали Закон Божий, російську мову, математику, правопис, креслення, малювання. У 1876 році в Дубні відкрилося приватне єврейське училище Пейсаха Сикуліра, в якому навчалось 12 хлопчиків. В 1890 році було відкрито приватне училище Авраама Крума, в якому навчалось 19 хлопчиків.

У 1875 році у місті налічувалося 15 синагог і молитовних будинків, 22 хедери. До нашого часу збереглася Синагога 16 століття.