Тема 2 ---------------------------------------------------------- Дубенщина в період становлення Київської Держави

Пригадайте:

1. Назвіть східнослов’янські союзи племен, які виникли на етнічних теренах України.

2. Розкажіть про походження назви “Русь”.

3. Чому створення держави було найголовнішим завданням суспільного розвитку союзів племен?

1. Формування територіальних меж

У східних слов’ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 племінних союзів. На території краю сформувався дулібо-волинянський союз. Протягом VIII-IX ст. відбувся процес об’єднання союзів племен у великі державні утворення – князівства. Центрами їх стали «городи».

Починаючи з ХІ ст., київські князі розглядали південно-західні землі Русі як свою вотчину. Політика великих київських князів щодо Волині і Галичини не знаходила підтримки серед місцевої земельної знаті і вже з кінця ХІ ст. починається боротьба за відособлення цих земель від Києва. На кінець ХІ ст. Волинська земля, що сформувалася, займала територію від Берестя на Західному Бузі на півночі до Бузька і Вигошева у верхів’ях Случі на півдні. Її прикордонними містами на заході були Сутейськ і Червень, на сході – Дорогобуж і Острог.

З двох складових частин Галицько-Волинської землі Волинь утворилася першою. Процес її формування інтенсивно продовжувався в ХІ ст. У ХІІ ст. на території Волині діяли доцентрові і відцентрові тенденції. Волинська земля перебувала у традиційно тісних взаємозв’язках з Києвом і була вотчиною Ярославичів. До середини ХІІ ст. Волинь не мала власної династії князів. Вона або управлялася з Києва, або у Володимирі сиділи його ставленики. У другій половині ХІІ ст. Волинь відокремилася від Києва, а в 1117 р. розпалася на Володимирське і Луцьке князівства.

Південно-східна частина Волині відносилася до так званої Болохівської землі, яка лежала між Київською і Галицькою землями, доходила до верхів’їв Південного Бугу, примикала до Південної Волині.

Відомостей про виникнення найдавніших міст у нашому краї збереглося мало. Літописи згадують лише ті міста, з якими пов’язані конкретні дії князів. Але не кожен населений пункт, який у джерелах іменується «градом», і не кожне давньоруське городище можна назвати містом у сучасному розумінні цього слова. Давньоруський термін «град», «город» походить від слова «городити», тобто укріплювати. Такими укріпленнями могли бути феодальні замки, прикордонні фортеці або справжні міста. Укріплені «гради» або «городи» будувалися у недоступних місцях. Найчастіше город стояв на високому, стрімкому горбі, серед густого лісу у місцях, до яких важко було дійти або на підвищеннях серед боліт, на островах, серед рік і озер, інколи при людних шляхах, на берегах рік. Городи обносилися валами й ровами, обводилися дерев’яними палісадами.

Якщо «город» розташовувався на торговому шляху, то навколо нього поселялися купці й ремісники і поставало людне підгороддя. Такі городи швидко розвивалися і ставали великими містами.

Місто у княжі часи мало сильно укріплений вигляд. Посередині його на пагорбі розташовувався замок-дитинець, оточений валами й мурами.

Навколо міста йшов окольний город або остріг. У часи небезпеки населення залишало «окольний» город і шукало захисту в дитинці. Укріплення города складалося з ровів, валів, частоколів, укріплених воріт і веж. У більшості міст було по кілька таких валів. Вали укріплювалися дерев’яними брусами. На хребті валу йшов частокіл – огорожа з густо набитих паль. На валах ставилися вежі, ззовні валів копалися рови, куди запускалася вода. Через рів перекидалися мости. До міста вели в’їздні ворота й брами, їх було кілька.

До укріплення міста прилягало підгороддя або передмістя. Біля міста осідали ремісники, за якими тягнулися хліборобські поселення.