Литература / Літинського В. (ред.) - Геодезичний енциклопедичний словник (2001)

РУХ СЕРЕДНІЙ (среднее движение; average movement; mittlere Bewegungj): кутова середня швидкість n руху небесного тіла з масою т по орбіті навколо притягуючого його тіла з масою М(напр., планети навколо Сонця, чи супутника навколо своєї планети тощо). У русі небесних тіл

універсальна гравітаційна стала. Залежно від розмірності періоду ГР. с. може наз. добовим, годинним тощо. Величину п часто використовують замість а в елементах орбіти. 9.

РУХ СОНЦЯ СЕРЕД ЗІР ВИДНИЙ

(видимое движение Солнца среди звезд; apparent movement of the Sun among stars; sichbare Sohnenbewegung f zwischen der Sterne m pl): поділяють залежно від способу визначення на такі три основні річні періоди. Проміжок часу, впродовж якого Сонце здійснює повний оберт навколо Землі відносно напряму на одну і ту ж зорю, наз.

сидеричним або зоряним роком 1 зор. рік

=365,25636042 сер. соняч. діб\ проміжок часу між двома послідовними проходженнями центра Сонця через істинну точку весняного рівнодення наз. тропічним роком: 1 троп. рік = 365,24219879 сер. соняч. діб\ проміжок часу між двома послідовними проходженнями центра Сонця через перигей його видної геоцентричної орбіти наз. аномалістичним роком: 1 аном. рік =

365,25964134 сер. соняч. діб; проміжок часу між двома послідовними проходженнями центра Сонця через висхідний вузол орбіти Місяця на екліптиці, наз. драконічним роком: 1 драк, рік = 346,620031 сер.

соняч. діб. 18.

РУХИ ЗЕМНОЇ КОРИ СУЧАСНІ {современные движения земной коры; modern movements ofearth's crust; aktuele gegenwartige Bewegungf der Erdrindef): деформації на поверхні і в її надрах під дією внутрішніх та зовнішніх відносно літосфери чинників. ПІД Р. 3. к. с. слід розуміти полігенетичні, багатокомпонентні переміщення земної поверхні, речовини надр і зміни фо-

рми Землі. Розглядаються вертикальні та горизонтальні рухи земної кори і деформації океанічної та континентальної поверхні геоїда з плином часу. Для вивчення коливальних рухів використовують різноманітні методи: геодезичний, геоморфологічний, геологічний та історичний. Геодезичні вимірювання дають змогу вивчати ті коливальні рухи, які відбуваються зараз. Спостереження за вертикальними Р. з. к. с. виконують методом повторного геометричного нівелювання. Геоморфологічний метод полягає у вивченні форм сучасного рельєфу для відновлення історії тих вертикальних рухів земної кори, які брали участь у його утворенні. Геологічні методи включають дослідження осадових товщ, у складі й потужності яких відбилися опускання і підняття кори, які відбувались під час їх утворення. Історичний - грунтується на використанні історичних пам'яток або свідоцтв, що вказують на те, що раніше, але впродовж історичного часу, висота тієї чи іншої ділянки н. р. м. відрізнялась від сучасної. 6.

РЯД РОЗПОДІЛУ {ряд распределения; row of distribution; Reihef der Verteilungf):

таблиця, в якій подані окремі значення величини випадкової і відповідні цим значенням імовірності.

Такий ряд може характеризувати тільки перервні випадкові величини. Щоб ряд розподілу характеризував неперервні випадкові величини, потрібно в таблиці окремі значення замінити відповідними інтервалами, а окремі ймовірності -ймовірно- стями потрапляння в інтервал. Аналогом ряду розподілу є ряд розподілу статистичний, який можна зобразити у вигляді

таблиці, де наведені інтервали І і частоти

*

Р потрапляння випадкової величини в інтервал.

" *

Очевидно, що X Pj = 1. 20.

і=і

САЖА (сажа; carbon black; Rufi m): аморфний вуглець у вигляді дуже дрібного порошку; основний фарбовий пігмент для чорних фарб друкарських . Для виготовлення всіх сортів чорних картографічних друкарських фарб здебільшого використовують окиснену газову канальну С. Її отримують на сажових заводах із природного нафтового газу, який, згоряючи в пальниках кіптявим полум'ям, утворює С., що осідає на поверхні швелерів (каналів), розташованих на пальниках. Середній діаметр первинної частинки такої С. 0,03- 0,04 мкм. С. додатково окиснюють (киснем повітря) при 400 °С. 5.

САТУРН (Сатурн; Saturn; Saturn т): шоста планета Сонячної системи; розташована від Сонця на віддалі, майже вдвічі більшій, ніж Юпітер, і обертається навколо Сонця за 29,5 року. Період обертання екватора С. навколо осі дорівнює 10h14m . Фігура С. - дуже сплюснутий еліпсоїд обер-

тання. Екваторіальний радіус дорівнює 60268±4 км, полярний - 54364±10км. Стала гравітаційна п л а н е т о ц е н т - рична С. становить 37931187±100 км3/с2, а системи С. з його кільцями - 37940554 ± 100 км3/с2. Із параметрів гравітаційного поля одержано також значення двох зональних коефіцієнтів J2 = (16480±10)-10~б і JA = -(936±40)-10~б відносно радіуса 60000 км. Кільце С., яке можна спостерігати в телескоп, відкрив Ґалілей (1610). Воно складається з трьох концентричних кілець, які, як і екватор планети, нахилені до площини орбіти під кутом 26°45'. Усі три кільця - зовнішнє, середнє, внутрішнє - не є суцільними тілами, а мають дуже складну будову. Навколо С. обертаються 18 природних супутників, характеристики яких подані в табл. 11; 18.

СВІТЛОВИЙ ПОТІК (световой поток; luminous flux; Lichtstrom пі): середня потужність випромінювання джерела світла

в деякому тілесному куті Асо, яку оцінюють за його дією на селективний приймач світла, напр., око. Світловий потік Ф дорівнює добуткові сили світла І на тілесний кут: Ф = іАсо. Одиницею С. п. в СІ є люмен (лм). Один люмен - С. п., що випромінює точкове джерело в тілесному куті, який дорівнює одному стерадіанові (ср) при силі світла одна кандела (кд). Випромінювання лазерів частіше характеризується потужністю ^випромінювання у ватах. Перехід від одних одиниць до інших здійснюють за формулою: WBr = 650 К^ФЛМ, де К } - спектральна чутливість ока до випромінювання з довжиною хвилі Я. Для Я = 555 нм коефіцієнт Кх = 1 і 1 Вт = = 650 лм або 1 лм = 0,016 Вт. 13.

СВІТЛОВІДДАЛЕМІР ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ (дифференциальный светодальномер; differentiating light range-finder; elektrooptischer Differenzialentfernungsmesser

от): віддалемір, який працює на одній вимірювальній частоті і тому дає змогу визначати лише зміни довжини лінії або уточнювати відому довжину. Прикладом С. д. є світловіддалеміри ДВСД 1200, створені

Лабораторією геодезичних вимірів Єреванського політехнічного ін-ту. Джерелом світла у ньому є газовий лазер, а фазомет- ром-поздовжня компенсаційна комірка Поккельса.У комірці є лише один кристал, крізь який проходять прямі та відбиті промені. Мінімальну інтенсивність світла після проходження аналізатора компенсаційної комірки реєструють електроннопроменевою трубкою. Мінімум встановлюють, пересуваючи об'ємний резонатор, у якому розміщено кристал комірки. Віддалемір працює на вимірювальній частоті 1200 МГц. Його далекосяжність 0,5-250 м. Точність вимірювання лінії однією серією (10 прийомів) більше 0,25 мм + 1 мм/км. Маса комплекту без відбивача 30 кг, потужність живлення 70 Вт. С. д. є також тераметр. 13.

СВІТЛОВІДДАЛЕМІРИ (светодальномеры; light range-finders; elektrooptische Entfernungsmesser m pl): в і д д а л е м і р и електронні, в яких несучими хвилями є електромагнетні хвилі оптичного діапазону. Незалежно від того, які функціональні схеми використані в С., їх поділяють на геодезичні, топографічні та прецизійні. Осно-

поляризації. Після цього промені спектроподільним дзеркалом розділяються в просторі й промінь кожного кольору проходить крізь „власну" оптичну лінію затримки. Передавальна оптична система надсилає обидва промені на відбивач, а приймальна система перехоплює відбиті промені й спрямовує їх для демодуляції на другий кристал комірки. Після цього вони разом проходять аналізатор комірки і знову розділяються в просторі другим спектроподільним дзеркалом. Промінь кожного кольору потрапляє на „власний" фотоелектронний помножувач. Під дією анодних струмів автоматично змінюється довжина оптичної лінії затримки для променів відповідного кольору доти, доки анодний струм стане мінімальним. Це здійснюється методом мерехтіння. В результаті вимірювань фіксують довжини оптичних ліній затримок для кожного кольору з точністю до 0,01 мм. Вимірювання проводять на п'яти вимірювальних частотах, таких самих, як у мекометрах, тобто близько 500 МГц. На початку 80-х років XX ст. розроблено Георан II - модифікацію Георана І. У ньому джерелом світла є аргоно-крип- тоновий лазер, що створює випромінювання з довжиною хвиль 0,488 і 0,647 мкм. У ньому також краща і простіша оптична система, зменшена до 25 Вт потужність живлення. Маса приймопередавача 25 кг. Радіус дії збільшено до 50 км. Служба вивчення впливу навколишнього середовища

(ESSA) США розробила С. д., який нині виготовляє фірма Терратехнолоджи, - Терраметр LDM2.

У ньому є два лазери: гелій-неоновий (червоне випромінювання, Я = 0,6328 мкм) і гелій-кадмієвий (голубе випромінювання, Я = 0,4417 мкм). За допомогою призми Воластона випромінювання обох лазерів суміщають у просторі, після чого вони для модуляції форми еліпса поляризації проходять крізь кристал КДР компенсаційної комірки Поккельса. В ній для модуляції і для демодуляції використано один кристал. 13.

С В І Т Л О В І Д Д А Л Е М І Р И П Р Е Ц И З І Й Н І

(прецизионные светодальномеры; precision light range-finders; elektrooptische Entfernungsmesser mpl hochster Genauigkeitf):

див. Світловіддалеміри. 13.

С В І Т Л О В І Д Д А Л Е М І Р И Т О П О Г Р А Ф І -

ЧНІ (топографические светодальномеры; topographical light range-finders; topographische elektrooptische Entfernungsmessermpl): див. Світловіддалеміри . 13.

СВІТЛОДІОД (светодиод; light-emitting diode; Luminiszenzdiodef): див. Лазер. 13.

С В І Т Л О Р О З П О Д І Л ( с в е т о р а с п р е д е л е -

ниє; light scattering; Lichtverteilung f): потік випромінювання, який, пройшовши крізь оптичну систему, послаблюється, однак спад освітленості від центра до краю зображення відбувається за законом Е = Е0 cos4 со , де Е0 - освітленість у центрі зображення, ft) - кут між головною оптичною віссю і променем. М. М. Русінов розробив ширококутні об'єктиви, в яких С. змінюється за

з

законом cos а), що значно поліпшує якість знімків. 8.

СВІТЛОСИЛА (светосила; illumination, optical efficiency; Lichtstarke f): відношення освітленості зображення, яку дає об'єктив, до яскравості зображуваного об'єкта. С. записується як

даль об'єктива. Величину ( d 0 / f ) 2 = \ / n 2

наз. геометричною С., Т0/п^ - фізичною

С. Величину Т0/п0 наз. ефективним відносним отвором об'єктива, її зазвичай підписують на оправі об'єктива. 3.

СВІТЛОСИЛА ОПТИЧНОЇ СИСТЕМИ (светосила оптической системы; aperture ratio of optical system; Lichtstarkef des optischen Systems m):

геометрична - квадрат відносного отвору (D/f)2, де D - діаметр вхідного отвору оптичної системи,/- фокусна віддаль; фізична - добуток геометричної світлосили і коефіцієнта пропускання оптичної системи т, так що вона дорівнює т (D/f)2. 8.

СВІТЛОФІЛЬТР (светофильтр; light filter; Lichtfilter m, n): оптичний пристрій, який здійснює загальне або спектральне поглинання світлового випромінювання. За допомогою С. можна збільшити контраст оптичного зображення, зменшити хроматичну аберацію об'єктива та кольорове співвідношення зображень об'єктів. С. характеризується ефективним коефіцієнтом пропускання і кратністю. Ефективний коефіцієнт пропускання - відношення світлового потоку, який пройшов крізь С., до всього потоку, який на нього падає. Кратністю С. наз. величину, яка показує, у скільки разів зменшується чутливість аерофотоплівки в результаті використання С. порівняно з її чутливістю без них. С. класифікують за призначенням, матеріалом виготовлення та характером поглинання.

За призначенням С. поділяють на знімальні, корекційні, які застосовують для кольорового друкування, та лабораторні - для ліхтарів і приладів.

За матеріалом виготовлення С. поділяють на абсорбційні, найчастіше скляні або желатинові, які мають світлопоглинальну речовину, та інтерференційні, якими є діелектричні плівки, отримані напилюванням у вакуумі. Інтерференційні С. дають змогу виділяти дуже вузькі спектральні інтервали. За характером поглинання розрізняють С. монохроматичні, компенсаційні, контра-

стувальні, кольорокомпенсаційні та нейт- рально-сірі. Монохроматичні С. дають змогу виділяти зі спектра дуже вузьку зону, зазвичай це інтерференційні С. Компенсаційні С. не дають повного поглинання в жодній зоні спектра. Вони поглинають швидше синє та ультрафіолетове випромінення. їх застосовують для послаблення впливу повітряного серпанку. Контрастувальні С. мають різкішу межу поглинання короткохвильової радіації, ніж компенсаційні. їх застосовують для зменшення впливу повітряного серпанку, в деяких випадках, як відтінкові. Кольорокомпенсаційні С. поділяють на адитивні та субтрактивні. Адитивні мають широку зону пропускання, їх використовують у кольоровій фотографії. Субтрактивні С. виділяють жовте, пурпурове і голубе випромінення. їх застосовують у кольоровій фотографії, а також для фотографування у синій та ультрафіолетовій зонах спектра. Нейтрально-сірі С. рівномірно послаблюють інтенсивність світла, не змінюючи його спектральний склад. Поляризаційні С. - особлива група нейтральних С., призначених для усування рефлексів, полиску, спричинених відбиванням світла від гладких поверхонь (води, скла). 3.

СВІТЛОЧУТЛИВІСТЬ ФОТОГРАФІЧНОГО ШАРУ (светочувствительность фотографического слоя; photosensitivity of photographic layer; Lichtempfindlichkeit fder Photoschicht f): величина, обернено пропорційна експозиції, яка зумовлює за певних умов проявлення задану оптичну щільність. Щільність і коефіцієнт Ks задають по-різному. У системі ДЕСТУ загальну С. ф. ш. визначають за формулами

S = Ks/Нд

а) для аерофотоплівок і фотоплівок загального призначення

^0,85 = 10/^D=Do+0,85 .

Як заданий фотографічний ефект, який наз. критерієм світла, беруть оптичну щільність, що перевищує щільність вуалі Д0 на

0 , 8 5 , Д = Д 0 + 0,85;

б) для позитивних фотоплівок

^0,2 = y^D=D0+0,2 •

Критерієм С. ф. ш. є щільність, яка перевищує щільність вуалі на 0,2. У системі ISO світлочутливість (див. Сенситометрич - ні с и с т е м и ) визначають за формулою

S/ s o - 20/#d = £ ,o + O 9 . У системі DIN світлочутливість записується як

SD W =101g(l/tfD = f l b + 0 > ,).3.

СВІТОВИЙ ОКЕАН Смировой океан; the world ocean; Weltozean m): суцільна водна оболонка Землі, яка оточує всі материки та острови. Води С. о. покривають дві третини поверхні земної кулі та впливають на формування погоди й клімату. У С. о. зосереджені корисні копалини. 6.

СЕЙСМОГРАФ ГОЛІЦИНА ВЕРТИКАЛЬНИЙ (вертикальный сейсмограф Голицина; Golitsin s vertical seismograph; senkrechter Seismograph m von Golitzyn):

чутлива система для вимірювання сили ваги. На тонкій горизонтальній нитці 1 прикріплений і горизонтально розташований важіль 5 із тягарцем 4 на кінці, що є маятником і утримується в горизонтальному положенні силою натягу пружини 2. Зі зміною сили ваги маятник із тягарцем відхиляється від горизонтального положення. Положення маятника фіксує шкала 3. За принципом С. Г. в. сконструйовані гравіметри типу ГАК, „Уорден" (США) і „Шарп" (Канада). 6.

/777777

СЕЙСМОРОЗВІДКА (сейсморазведка; seismography; Seismoerkundung f): геофізичний метод розвідувальних робіт, який ґрунтується на реєстрації та розшифруванні пружних коливань гірських порід від вибуху або удару. 6.

СЕЙСМОСТАНЦІЯ (сейсмостанция; seismographical station; Seismostation f):

станція, де розташований комплекс сейсмічної апаратури та допоміжного обладнання, який реєструє та аналізує сейсмічні дані. 6.

СЕЙСМОТЕКТОНІКА (сейсмотектоника; seismotectonic; Seismotektonik f): галузь науки, що вивчає сейсмічні прояви сучасних геотектонічних процесів. Характеристики сейсмічності використовуються для вивчення геотектонічного режиму, визначення зон диференційованих тектонічних рухів, їх домінуючих напрямів. На основі динамічних характеристик вогнищ землетрусів визначають глибину їх залягання, величину і напрям сил, які діють, та глибину закладення розломів. Визначення зв'язків сейсмічної активності з особливостями тектонічної будови дає вихідні дані для прогнозу місця, сили і частоти прояву землетрусів. 4.

СЕКСТАНТ (секстант; sextant; Sextant

т): кутомірний прилад для визначення кутових висот небесних світил, а також горизонтальних і вертикальних кутів між береговими орієнтирами в астронавігаційних спостереженнях. Це 1/6 частина круга, поділена на градуси (ціна поділки 10'), і обладнана двома дзеркалами, ноніусом та невеликою трубою. В С. візування на предмети, між якими вимірюють кути, виконують синхронно, зміною кута між дзеркалами, коли обидва зображення суміщаються в полі зору труби. Напр., одержують зображення світила (зорі, Сонця) у трубі, коли вона наведена на видний горизонт води в морі, й за шкалою круга визначають широту місця спостереження. Аналогічно вимірюють кути між візирними цілями в горизонтальній площині. Прилад використовують для визначення положення судна під час гідрографічних та гідрометричних робіт. Похибка вимірювання кута Ґ. 1; 6.

СЕЛЕНОІД (селеноид; selenoid; Selenoid п):

одна з умовних рівневих поверхонь потенціялу сили ваги, досить близька до фізичної поверхні Місяця. Для Землі одну з рів-

невих поверхонь, яка збігається з середнім рівнем незбуджених морів і океанів, наз. геоїдом. Відсутність води на Місяці змушує використовувати інші методи, щоб зафіксувати С. За С. можна прийняти еквіпотенціяльну поверхню, яка проходить через одну з точок на Місяці, де безпосередньо виміряно силу ваги. Фігура С. складна. Відхилення (висоти) С. від сфери радіуса 1738 км досягають ±500 м. Тому деколи фігуру С. зображають (апроксимують) іншими математичними поверхнями; сфероїдом, тривісним еліпсоїдом. За даними вивчення гравітаційного поля Місяця тривісний еліпсоїд, який апроксимує фігуру С., має півосі: а = 1737,82 км, Ь= 1737,59 км, с = 1737,18 км. 11.

СЕЛЬСИН (сельсин; selsyn; Selsyn я):

електричний пристрій, в якому поле змінного струму, утворене в роторі, зумовлює струм в обмотках статора. Амплітуда цього струму залежить від кутів обертання ротора. Якщо ці кути для роторів давачів та приймачів відносно статорів різні, то виникає обертовий момент, однак ротор приймача обертається на такий самий кут, як і ротор давача. С. використовують у фотограмметричних приладах для передавання рухів, напр., від універсального стереоприладу до координатографа. 8.

СЕМІОТИКА КАРТОГРАФІЧНА (картографическая семиотика; cartographical) semiotics; kartografische Semiotikf):

наука про знаки та їх системи, які використовуються для передавання інформації на картах. 5.

СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ (сенсибилизация; sensibilisation; Sensibilisierung f): процес підвищення світлочутливості фотоматеріалів дією на галогеніди срібла променів, які поглинаються домішками - оптичними сенсибілізаторами. Кристали галогенідів срібла поглинають промені з довжиною хвилі до 0,5 мкм. У цій спектральній зоні відбувається фотохемічне перетворення. Для розширення зони спектральної чутливості у фотографічну емульсію додають спеціальні барвники - оптичні сенсибілі-

затори. Поглинаючи променеву енергію, вони передають її кристалам галогеніду срібла. Залежно від оптичної Ск розрізняють такі основні фотоматеріали:

1)ортохроматичні - з межею С. до 0,6 мкм зі зниженням чутливості в зеленій зоні спектра (Я = 0,50-0,52 мкм);

2)ізоортохроматичні - ця ж межа С. без зниження;

3)панхроматичні з межею чутливості до довжини хвиль Я = 0,68-0,73 мкм зі зниженням у зоні Я = 0,52-0,55 мкм;

4)ізопанхроматичні - те ж саме без зниження;

5)ізохроматичні займають проміжне положення між ізоорто- і панхроматичними матеріалами, вони сенсибілізовані до випромінювання з довжиною хвиль до

Я= 0,64 мкм;

6)Інфрачервоні - чутливі до інфрачервоної зони спектра. В зоні Я = 0,6-0,7 мкм емульсія не чутлива.

Для спеціальних фотознімань виготовляють ортоінфра-, панінфра-, ізопанінфрахроматичні емульсії. Вони, крім чутливості до інфрачервоної зони, високочутливі до зеленої або червоної зони спектра. 3.

СЕНСИТОГРАМА (сенситограмма; step wedge; Sensitometerstreifen m, Sensitogramm n): зображення на фотоматеріалі полів різної щільності. Для отримання С. фотоматеріалу надають експозиції, які змінюються за заданим законом. Експонований фотоматеріал обробляють, дотримуючись стандартних умов. 3.

СЕНСИТОМЕТР (сенситометр; sensitometer; Sensitometer п): прилад, за допомогою якого окремим ділянкам експонованого фотоматеріалу надають закономірно визначені змінні кількості освітленості. Для випробувань чорно-білих фотоматеріалів на прозорій підкладці найчастіше застосовують С., основні частини якого: станина 7; джерело світла 2; закривач 3; набір світлофільтрів денного світла 4; корпус 6, 7; ступеневий клин 8; рамка з кольоровими світлофільтрами 5; касета 9; кремальера 10 і ручка пересувного гвинта 11.

У практиці сенситометрії використовують С., призначені для експонування кольорових і чорно-білих матеріалів, як на прозорій підкладці, так і на паперовій основі. Заданий спектральний склад випромінювання забезпечується застосуванням спеціальних сенситометричних джерел освітленості й потрібного світлофільтра. Модулювання експозицій здійснюють за допомогою ступеневого оптичного клина, основною характеристикою якого є константа, що характеризує відмінність оптичної щільності будь-якого поля клина від сусіднього. 3.

photographic materials; sensitometrische Charakteristikenfpl des Farbenfdms m): характеризують метрологічні властивості кольорових фотоматеріалів. Особливістю сенситометричних випробувань кольорових фотоматеріалів є те, що визначаються характеристики не лише світлочутливого матеріалу загалом, але й кожного елементарного шару. Характеристики, отримані для всього матеріалу, наз. загальними (загальна світлочутливість, загальний коефіцієнт контрастності тощо), а характеристики кожного елементарного шару - частковими (часткові світлочутливості і т. ін.). За частковими характеристиками визначають балансування шарів. Балансування визначається балансом світлочутливості Es і балансом контрастності Бу: Es =SnajSm-m , Бг = Їпглу, - уті„. Для сенситометричних досліджень застосовують чорно-білий сенситометр, спектросенситометр або спеціальний кольоровий сенситометр та денситометр. 3.

С Е Н С И Т О М Е Т Р И Ч Н І С И С Т Е М И

(ісенситометрические системы; sensitometric systems; sensitometrische Systeme m(n) pl)\ системи, за якими визначають загальні принципи випробування фотоматеріалів, а також регламентують методику, апаратуру, технологію випробувань і опрацювання результатів. Міжнародна організація стандартизації ISO прийняла проект єдиної міжнародної С. с. Нормування сенситометричних випробувань чорно-білих та кольорових фотоматеріалів у СРСР регламентувалося групою стандартів ГОСТ, у Німеччині - DIN (Deutsche Industrie Normen), у CHIA - ASA (American Standards Association). У цих системах і в системі ГОСТ принципово відрізняються методи визначення світлочутливості фотоматеріалу. 3.

СЕНСИТОМЕТРИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КОЛЬОРОВИХ ФОТОМАТЕРІАЛІВ (сенситометрические характерис-

тики цветографических фотоматериалов; sensitometric characteristics of colour

СЕНСИТОМЕТРИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ФОТОПАПЕРУ (сенситометри-

ческие характеристики фотобумаги; sensitometric characteristics of photographic papers; sensitometrische Charakteristiken f pl des Photopapiers n): характеризують здатність фотопаперу передавати фотографічні властивості (яскравість об'єкта, його освітленість). За результатами сенситометричних випробувань будують характеристичні криві, а за ними визначають основні С. х. ф. До них належать: сер. градієнт, корисний інтервал експозиції, світлочутливість. Під час визначення С. х. ф. використовується зона недотримок і перетримок. Сер. градієнт відповідає коефіцієнтові

контрастності g = tga = ADg/Lg , а корисний інтервал експозиції Lg - фотографічній широті фотоматеріалів на прозорій основі. Для визначення gT. А і С вибирають так, щоб виконувались умови: Дд = 0,02; Де = = Дішх - 0.1 • Величина Дтт залежить від типу поверхні фотопаперу: для особливо Глянсового паперу Д1іах = 1,7; ґлянсо-

вого -1,5; напівматового - 1,2; матового - 1,0. За критерій світлочутливості S фотопаперу беруть щільність Д, яка відповідає т. В, розташованій на середині характеристичної кривої s = ш / н и с р . Світлочутливість S одного й того ж ґатунку фотопаперу не є стала: зі збільшенням контрастності вона зменшується. Світлочутливість зростає з тривалістю проявлення. Корисний інтервал експозицій Lg = lg нс - lg НА зв'язаний із сер. Градієнтом. Для визначення С. х. ф. використовують приставку до сенситометра або тест-об'єкт.З.

СЕНСИТОМЕТРІЯ ФОТОГРАФІЧНА

(фотографическая сенситометрия; photographic sensitometry; photographische Sensitometrief): розділ фотографії, в якому вивчають методи вимірювання фотографічних властивостей світлочутливих матеріалів. Сенситометричний метод ґрунтується на кількісній оцінці залежності між експозиціями і оптичними щільностями, які отримуються після хеміко-фотографіч- ного оброблювання експонованого фотоматеріалу. Графічним виразом залежності оптичної щільності Двід логарифма експозиції lg Н е крива характеристична, за якою можна визначити сенситометричні величини, потрібні для оптимального експонування і проявлення фотоматеріалу. Такими величинами є: щільність вуалі, коефіцієнт контрастності, світлочутливість і фотографічна широта. 3.

СЕРВІТУТ (сервитут; easement, servitude; Servitut n, beschranktes Nutzungsrecht n): право обмеженого користування об'єктом власності. 21.

СЕРДЮКОВ ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ (1925). 1946 після демобілізації вступив до Московського ін-ту інженерів геодезії, аерознімання і картографії, який закінчив 1950. Окрім цього, закінчив Московський ін-т інженерів землеустрою (1953) та Київський політехнічний ін-т (1963). Працював у Північному підприємстві „Аерофотознімання" (1950-55), Центральному підприємстві „Сільгоспаерознімання" (Москва, 1955-58), викладачем Київського топографічного технікуму. З 1962 аспірант, доц . , проф. Київського і н ж е н е р н о - будівельного ін-ту, пізніше працював у Національному ун-ті ім. Т. Шевченка (за- в. кафедри геодезії та картографії). Кандидатську дисертацію захистив 1962, докторську1973. Опублікував понад 220 наукових праць, зокрема, підручники, навч. посібники. Має авторські свідоцтва та патенти. Основний науковий напрям - прикладна фотограмметрія, аерофототопографія, застосування методів фотограмметрії у різних галузях науки та виробництва. Підготував понад 20 кандидатів наук.

СЕРЕДНЄ АРИФМЕТИЧНЕ (АРИФМЕТИЧНА СЕРЕДИНА) (среднее арифметическое (арифметическая середина); arithmetic average; arithmetisches Mittel ri)\

введене для виконання такої властивості: сума спостережень має залишатись незмінна, якщо кожне з них замінити сер. арифметичним. С. а. обчислюється за формулою

х_загальна арифметична середи-

н-

на (середнє вагове). Тут х,- - результати спостережень; р = 1; п - кількість спостережень. У теорії помилок С. а. застосовують як надійне значення для низки рівноточних результатів вимірювань деякої величи-