Литература / Літинського В. (ред.) - Геодезичний енциклопедичний словник (2001)

тографічні умовні позначення для зображення у м-бі карти площ відповідних

значений для точних визначень астрономічних координат пунктів і азимутів напрямів на земний предмет. 18.

УНІВЕРСАЛЬНА ФОТОГРАММЕТ-

Kammer f UMK Zeiss): стереофотограм-

метрична камера для топографічного та інженерного знімання. Формат знімка 13x18 см2. Камери виготовляли в різних модифікаціях з фокусними відстанями 6,5, 10, 20, 30 см. Фотокамера UMK6.5/1318 призначена для знімання з близьких віддалей, a UMK30/1318 - для знімання від-

далених об'єктів. Обидві мають сталі фокусні віддалі. Фотокамери UMK10/1318 і UMK20/1318 мають змінні фокусні віддалі, які змінюються на певний ступінь, що автоматично фотографується на кожному знімку. Фотокасети бувають двох типів: для фотопластинок і для сувійної фотоплівки. Дисторсія об'єктива не перевищує 0,006- 0,010 мм. 8.

УНІВЕРСАЛЬНИЙ СПОСІБ СКЛА-

ДАННЯ КАРТИ (универсальный метод составления карты; universal method of

ричний метод створення оригіналу топографічної карти на універсальних стереоприладах (УС), на яких одночасно викреслюються ситуація і рельєф. Найпоширеніші УС - стереограф, стереопроектор,

стереометрограф, автограф Вільда. 8.

УРАН (Уран; Uranus; Uranus пі): третя за

розміром планета Сонячної системи. У. рухається навколо Сонця зі швидкістю 24000 кмтод"1 і здійснює повний оберт за 84 земні роки. Унікальність У. полягає в тому, що орієнтація осі обертання планети

незвична. Відомо, що вісь обертання Землі нахилена до площини екліптики під кутом -23°, інших планет - менше або трохи більше. Вісь обертання У. нахилена до площини орбіти під кутом 98°. П'ять найвідоміших супутників Урана-Міранда, Аріель, Умбріель, Титанія і Оберон - також обертаються навколо планети в одній площині, яка збігається з площиною його екватора, тобто перпендикулярна до площини екліптики. У. як і Венера, обертаєються навколо осі в напрямі, протилежному порівняно з іншими планетами Сонячної системи. У. оточений щільною атмосферою, яку, як і для інших планет-гігантів, можна вважати водневою. Навколо У. (1977) відкрито перші 5 кілець, усіх їх тепер налічується 10. Залишається загадкою, як кільця зберігаються вузькими з різкими краями. В У. відкрито 15 супутників. Десять нових супутників - дуже темні тіла. Фігура У. найкраще зображається еліпсоїдом обертання. Екваторіальний радіус планети дорівнює Re = 25662 ± 60 км, а полярний R = 25046 ± 60 км (середній R= 25456 ± 60 км). Планетоцентрична Гравітаційна стала — 5793939 ± 60 км3-с~2. За даними спостережень космічними апаратами визначені два зональні коефіцієнти J2 = (3,349 ± 0,005)- 10~3 і /4 = (-3,8± 0,9)-10""5 гравітаційного по-

тенціялу відносно радіуса 26200 км. 11.

УРМАЄВА МЕТОД (метод Урмаєва; Urmaev's method; Methode von Urmajev):

полягає в тому, що в першу групу умовних рівнянь включають ті рівняння, які не мають спільних поправок, і коефіцієнти при поправках у яких дорівнюють одиниці. Ці умови значно спрощують і скорочують обчислення під час вирівнюван-

ня геодезичних мереж. 20.

УХИЛ {уклон; inclination; Neigung f Вд-

schungf): величина і, яка характеризує стрімкість нахилу лінії. У. обчислюють за фор-

мулою і = tg V = h/d, де h - перевищення між початковою та кінцевою точками похилої лінії; d і V - відповідно горизонтальна проекція і кут нахилу цієї лінії. У. визначають у проміле (%о). 12.

limiting grade; Grenzneigung f): гранично

допустимий ухил траси (максимальний або мінімальний). Залежно від призначення траси У. г. може змінюватись. Поняття У. г. часто трапляється під час проектування та будівництва трас у гірських районах, де положення траси визначається здебільшого висотними перешкодами, рельєфом. Оскільки ухили гірської місцевості значно перевищують допустимі ухили траси, то проектування виконують т. зв. напруженим ходом, коли кожна лінія задається У. г. Щоб дотримуватись цього, доводиться штучно видовжувати трасу. Мінімальні допустимі ухили наявні під час проектування трас самопливних трубоводів. 7.

f): ухил на осі об'єкта, споруди. 1.

УХИЛ ПРОЄКТНИЙ {проектный уклон; projecting gradient; projektive Neigung f):

тангенс кута нахилу проектної лінії або площини. Найчастіше У. п. використовують під час опрацювання проектів вертикального розпланування ділянок місцевості, складання профілю інженерної споруди лінійного типу або мереж підземних комунікацій, виконання обчислень проектних висот. У. п. не може перевищувати допус-

ків, встановлених технічними умовами. 7.

УХИЛ РІЧКИ {уклон реки; slope of river;

Flussneigung f): ухил відповідної ділянки річки. 4.

УХИЛОМІР {уклономер; inclinometer;

Neigungsmesser m): маркшейдерсько-геоде- зичний прилад, призначений для визначення ухилу лінії. 14.

ФАЗОВА ДІЛЯНКА БАЗИСУ (фазовый

нтрового базису, призначена для дослідження фазовимірювального пристрою віддалемірів. Довжина Ф. д. б. має забезпечити отримання відліків, рівномірно розташованих на всій шкалі фазометра. Звичайно довжина Ф. д. б. - 10 м. Її закріпляють 11 знаками через 1 м. На кожному знаку є система примусового центрування відбивача світловіддалеміра. На віддалі 4- 5 м від Ф. д. б. закріплюють знак для встановлення приймопередавача віддалеміра. 13.

ФАЗОВА ШВИДКІСТЬ (фазовая ско-

рость; phase velosity; Phasengeschwindig- keitf): швидкість руху поверхні рівних фаз або фронту хвилі. Для визначення Ф. ш. потрібно знати фазовий показник заломлення (див. Показник заломлення повітря). Ф. ш. # = с/и, де с-швидкість електромагнетних коливань у вакуумі, п - фазовий показник заломлення середовища. Ф. ш. визначають для монохроматичного випромінювання оптичного діапазону та для радіохвиль. 13.

ФАЗОВЕ АВТОПІДСТРОІОВАННЯ

(фазовая автоподстройка; phase autofine tuning; automatische Phasenkorrektion f):

див. Імпульсно-фазовий метод вимі-

чення віддалей. 13.

ФАЗОВИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ

tanzmessung f): застосовують у віддалемірах електронних. Ґрунтується на тому, що значення зміни фази гармонічного коливання прямо пропорційне до проміжку часу, за який ця зміна відбулася. Відда-

лемір, у якому реалізується Ф. м. в. в., наз. фазовим. Його передавач випромінює ви-

мірювальні гармонічні коливання. Основна частина їх спрямовується вздовж вимірюваної лінії, на іншому кінці якої встановлений відбивач. Частина, яку наз. прямими коливаннями, потрапляє на фазовимірювальний пристрій. Відбившись від відбивача, основна частина коливань удруге проходить лінію, потрапляє на приймач, який скеровує їх на фазовимірювальний пристрій. Останній вимірює різницю фаз прямого і відбитого коливання, тобто

(рп — срв = Infx, д е / - вимірювальна або

масштабна частота, а т = 2S/v, де S - довжина лінії, v - швидкість електромагнет-

них хвиль в атмосфері. Довжина вимірюваної лінії S = [(срп-cpe)/2n]-v/2f. Ця

формула є основною формулою фазового методу. Для одержання довжини лінії цим способом потрібно виміряти різницю фаз прямого і відбитого коливань, знати або виміряти частоту коливань, на яких виміряна різниця фаз, та визначити швидкість електромагнетних хвиль. Вплив похибки вимірювання різниці фаз на одержане значення довжини лінії можна регулювати вибором вимірювальної частоти, що є цінною властивістю Ф. м. в. в. Вимірявши з певною точністю різниці фаз у польових умовах, цим способом можна визначити з задовільною точністю довжини ліній на вимірювальних частотах не менше 10 МГц.

Довжина вимірюваної лінії S » v/2/. Тому ((рп -срв)/2л - N + 8. Фазовимірюваль-

ними пристроями можна виміряти тільки другий доданок, тобто дробову частину періоду, яку наз. фазовим доміром. Ціле число N, яке може бути будь-якою величиною,

невідоме. Тому в результаті вимірювань на одній частоті одержуємо багато значень довжин лінії, що є недоліком Ф. м. в. в. Для розв'язання багатозначності вимірювання проводять на двох і більше вимірювальних частотах. Опрацьовані два основні способи виключення багатозначності: одноступеневий і багатоступеневий. 13.

ФАЗОВИЙ ПОКАЗНИК ЗАЛОМЛЕН-

Phasenbrechungszahl f der Luftj)\ див. По-

казник заломлення повітря. 13. ФАЗОВІСТЬ ВИПРОМІНЮВАННЯ

f): полягає в тому, що фаза модуляції випромінювання в площині, перпендикулярній до напряму випромінювання, неоднакова. Ф. в. при зовнішній модуляції виникає у зв'язку з неоднаковою інерційністю модулятора в різних його точках. У модуляторах світловіддалемірів Ф. в. не перевищує 3°. При внутрішній модуляції, коли джерелом випромінювання є напівпровідники, Ф. в. виникає внаслідок локальних дефектів у конструкції кристала. Ф. в. світлодіодів значно більша, ніж напівпровідникових лазерів. Практичним проявом Ф. в. є залежність результату вимірювання від того, яку частину з поперечного перерізу пучка світла відбиває і перехоплює приймальна оптична система віддалеміра. Вплив Ф. в. на результати вимірювання залежить від точності взаємного орієнтування приймопередавача і відбивача та від довжини вимірюваної лінії. Коли б приймопередавач завжди був ідеально скерований на відбивач, то на приймальну систему поверталася б лише центральна частина пучка і вплив Ф. в. залежав би тільки від довжини лінії. Залежність впливу Ф. в. від довжини лінії зумовлена тим, що за однакового розміру відбивача частина світлового пучка, яку він перехоплює, швидко зменшується зі збільшенням віддалі між приймопередавачем і відбивачем. Слід зазначити, що Ф. в. з'яв-

ляється також під час проходження світла крізь атмосферу внаслідок наявних у ній флуктуаційних процесів і є випадковою величиною. Ф. в., спричинена властивостями модулятора або джерела світла, пере-

важно має систематичний характер. 13.

ФАЗОГРАМА (фазогралша; phasegram;

Phasengramm п)\ паперова стрічка, на якій реєструються радіогеодезичні вимірювання. Ф. - основний документ, на якому записують її номер, дату, район робіт (море, озеро, водосховище), номери галсів, номери каналів вимірювання. 6.

ФАЗОМЕТР АНАЛОГОВИЙ {аналого-

вый фазометр; analogous phasometer; апа-

loges Phasenmeter и): застосовують у всіх світловідцалемірах другого покоління (див. Функціональні схеми світловіддалемірів) і в деяких радіовіддалемірах. Складається з фазообертача, фазового детектора та нуль-індикатора. На фазообертач подають коливання з опорного змішувача. Коливання з фазообертача та з сигнального змішувача спрямовують на фазовий детектор, силу сигналу з якого вимірює нуль-індикатор. Під час вимірювань ручкою фазообертача встановлюють стрілку індикатора на нульову позначку і відлічують шкалу фазообертача, який відповідає різниці фаз

(рп ~(pb=N2n + a±^,

де (X - зміна фази опорного коливання, внесена фазообертачем; N— ціле число.

Під час обертання ротора фазообертача в межах 360° стрілка нуль-індикатора двічі пройде через нульову позначку. Один раз рух стрілки до нульової поділки збігається з напрямом обертання ручки фазообертача. Тому цей нульовий показ наз. збіжним. За умови другого нульового показу напрями руху стрілки індикатора до нуля і обертання ручки фазообертача -протилежні. Цей нульовий показ наз. незбіжним. Різниця

показів шкали фазообертача для збіжного і незбіжного нулів дорівнює половині шкали фазообертача. Для врахування місця нуля шкали фазообертача та вилучення деяких помилок приладу у віддалемірах використовують оптичне коротке замикання (ОКЗ), або TEST. Одне вимірювання аналоговим фазометром складається зі встановлення нульового показу і зняття показу шкали фазообертача, коли світловий промінь проходить дистанцію до відбивача, та з відліку під час таких же дій при ввімкненому ОКЗ. Слід пам'ятати, що обидва рази треба встановлювати однакові нулі, збіжні або незбіжні. Різниця отриманих показів шкали фазообертача буде фазовим доміром у поділках цієї шкали: АД - Аокз = а, де Ад і Аокз - відліки шкали фазообертача в режимах дистанція і ОКЗ. Для отримання фазового доміру <5 у періодах треба одержану різницю поділити на кількість поділок шкали Ашк, тобто 8 = а/ДцК- Ф. а. є перешкодостійким і забезпечує потрібну точність фазових вимірювань, але не дає змоги автоматизувати процес вимірювань. 13.

ФАЗОМЕТР ДИСКРЕТНИЙ (дискрет-

цифровий. 13.

ФАЗОМЕТР ЦИФРОВИЙ (цифровой

ня різниці фаз двох коливань. Працює на залежності зміни фази коливання від проміжку часу, за який вона здійснюється. У віддалемірах на Ф. ц. подають опорне і сигнальне коливання низької частоти F. Кожне з них потрапляє на свій формувач імпульсів (ФІ). У ФІ для заданої (напр., нульової) фази коливання формується короткочасний імпульс. Тому з ФІ одержують імпульси такої ж частоти, як частота поданого на нього коливання. Імпульси, одержувані

з опорного і сигнального ФІ, зсунуті в часі на Ах - А/F, де А - різниця фаз у межах

періоду між опорним і сигнальним коливаннями.

І ТаблГ)

Опорні та сигнальні імпульси скеровують на давач інтервалу (ДІ), в якому формуються прямокутні імпульси частотою проходження F і тривалістю Лт. Вони відкривають електронний ключ на проміжок часу Ах, який наз. часовим доміром на низькій частоті. Коли ключ відкритий, через нього на лічильник потрапляють заповнювальні імпульси, частота проходження яких /зап найчастіше в 1000, 10000 разів більша від F. Заповнювальні імпульси формують з коливань кварцового генератора, частота якого стабільна й відома. Кількість заповнювальних імпульсів L, які пройшли через ключ, відлічує лічильник і висвітлює на

табло. Час Ах = Ь//зап = LZau, де Гзап - період коливань кварцового генератора. Різ-

ниця фаз опорного і сигнального коливань у межах періоду

Вона дорівнює фазовому домірові 8 у різ-

ниці фаз прямого й відбитого коливань, тобто на вимірній частоті. Тому, маючи А = 8, можна визначити часовий домір на вимірній частоті 8х = LT3miF// . Помноживши його на півшвидкість, отримаємо лінійний домір І = LT3mFd/2f. У віддалемірах вимірну частоту вибирають так, щоб відлік L на табло був зразу лінійним доміром (вона кратна півшвидкості несучих коливань). Одне визначення різниці фаз Ф. ц. є ненадійним через випадкові зміни в роботі електронних вузлів та вплив флуктуації атмосфери. Тому у віддалемірах застосовують інтегрувальні Ф. ц., в яких виконується вимірювання 100... 10000 проміжків часу Ат і на табло висвітлюється лінійний домір, отриманий як середнє значення цього проміжку часу. 13.

ФАЗОМЕТР ЦИФРОВИЙ ІНТЕГРУ-

n): призначений для плавної зміни фази коливання в межах одного періоду. Складається з роторної L3 і подвійної статорної Z, і Ь2 обвиток. Статорні обвитки розташовані під кутом 90°. На них подають напругу з опорного змішувача так, щоб струми, які по них проходять, були однакової амплітуди, а фази їх відрізнялись на 90°. Роторна обвитка розташована в магнетному полі статорних обвиток, під дією якого в ній виникає змінна напруга. Фаза цієї напруги відрізняється від фази напруги, прикладеної до статорних обвиток, на величину а , яка дорівнює куту, на який обернена роторна обвитка відносно статорної. Отже, плавно обертаючи роторну обвитку, можна плавно змінювати фазу вихідної напруги, яку знімаємо з роторної обвитки. Ротор механічно зв'язаний з коловою шкалою, показ якої дає змогу визначити кут обертання ротора або зміну фази поданої на Ф. і. напруги.

Ф. і. 1 кл. їх ротор обертають на потрібний кут відповідною ручкою або за допомогою електромотора. Шкалу Ф. і. можна градуювати так, щоб відліки були в кутових одиницях, а у віддалемірах за відповідного вибору модулювальних частот покази шкали Ф. і. можуть бути в одиницях довжини. У деяких віддалемірах (напр., ЕОК 2000, Гранат) місце нуля шкали Ф. і. можна переставляти, що дає змогу механічно віднімати з одержаного відліку по-

передній. 13.

ФАКЕЛИ ФОТОСФЕРНІ {фотосфер-

ные факелы; photosphere plumes; photospharische Fackeln f pi): яскраві ділянки з

яскравих гранул, які здебільшого оточують групи сонячних плям. Сумарна площа Ф. ф. у декілька разів більша за площу плям. Вони існують у середньому довше ніж плями. Під час максимуму сонячної активності Ф. ф. можуть займати до 10 % усієї поверхні Сонця. Спостерігають їх біля краю сонячного диска. 5.

ФАРБИ {краски;paints; Farbenfpl): сумі-

ші дрібно розтертих забарвлених порошків (пігментів) і зв'язувальних матеріалів (плівкотворних речовин), напр., рослинні висихаючі олії різної консистенції, розчини смол у нафтових оливах і розчинниках. У разі потреби до Ф. додають розчинники та відповідні домішки. Залежно від виду зв'язувальних матеріалів розрізняють Ф: олійні, емалеві (основою їх є лаки), водно-клейові, а за призначенням - художні (напр., акварель, гуаш, темпера), будівельні, керамічні тощо. У картографічному виробництві застосовують фарби для оформлення карт і фарби друкарські. 5.

ФАРБИ ДЛЯ ОФОРМЛЕННЯ КАРТ

{краски для оформления карт; paints for map delineation; Farben f pi fur die Aufbe-

Ф. і. є трьох класів точності. Перший клас змінює фазу коливання з точністю 15', другий і третій відповідно - 30 і 60'. У віддалемірах електронних застосовують

тографічному виробництві; це-аква- рель, гуаш, темпера. Акварель - фарба, що

добре розчиняється у воді. Барвниками акварельних фарб є пігменти, забарвлені у відповідні кольори, а сполучною речови-

ною - рослинні клеї (гуміарабік, вишневий клей, декстрини, мед та ін.), які добре розчиняються у воді. Акварельні фарби, як і всі інші, мають бути світлостійкими, колір їх має бути чистий, прозорий, вони мають швидко розчинятись у воді й не мати великого осаду, рівномірно покривати поверхню білого паперу. Використовують під час виготовлення оригіналів карт складальних і оригіналів карт видавничих, авторських макетів карти тощо. Здебільшого застовують метод лесирування.

Гуаш - непрозора розчинна у воді фарба, різновид акварелі. Виготовляється на клею з додаванням білил. Непрозорість гуаші сприяє хорошому накладанню світлих відтінків на темний. Застосовують під час виготовлення обкладинок карт, атласів тощо.

Темпера - розчинна у воді фарба, де сполучною речовиною є натуральні (яйце плюс натуральні соки рослин) або штучні (розчин клею з олією та ін.) емульсії. Застосовують під час оформлення авторського макета чи оригіналу карти. Найчастіше в картографічних роботах використовуються акварельні фарби. 5.

ФАРБИ ДРУКАРСЬКІ (печатные крас-

ки; printing paints; Druckfarben f pi): один

із основних матеріалів, що поряд з папером визначає якість надрукованих відбитків карти. Ф. д. належать до фарб поверхневого зафарбовування і складаються здебільшого з одного або декількох пігментів (дисперсійна фаза) і зв'язувальної речовини (дисперсійне середовище). У Ф. д. використовують пігменти різних кольорів і різної хемічної природи - органічні та мінеральні. Діаметр частинок кольорових пігментів у середньому 0,1- 0,3 мкм, а сажі - соті мікрона. Пігменти визначають переважно оптичні властивості Ф. д. (колір, покривна здатність, світло, міцність), а зв'язувальна речовина - її фізико-хемічні властивості (здатність фарби розкочуватись під валиками офсетної машини, покривати друкуючі елементи

друкарської форми і, відділившись від неї, переходити на папір, закріплюючись на ньому). У Ф. д. додають складники у вигляді сикативів, які сприяють швидшому її висиханню, додаткових фарбників, що посилюють тональність фарби (напр., чорній фарбі додають сіруватого відтінку підфарбники, щоб отримати виразніший її чорний тон), т. зв. наповнювачів, що поліпшують друкарські властивості фарби. Ф. д. класифікують за: кольором (кольорові, чорні, білі), способом друкування (друкарські, офсетні, літографські, фототипні, для глибокого друку, ротаторні тощо), швидкістю друкування (друкування на швидкоходових, плоских, тигельних машинах), характером друкувальної продукції (для друкування ілюстрацій, карт, книжок тощо). Для друкування картографічної продукції використовують картографічні офсетні Ф. д. 5.

ФАРВАТЕР (фарватер; navigating channel {fairway); Fahrwasser n): 1) лінія, яка

з'єднує точки русла з найбільшими глибинами; 2) безпечний прохід між небезпечними для суден місцями, позначений на карті й обставлений навігаційними запобіжними знаками на шляхах водного простору. 6.

ФЕДЕРАЦІЯ ГЕОДЕЗИСТІВ ІНТЕР-

НАЦІОНАЛЬНА {Интернациональная федерация геодезистов; International Federation of Geodesists {FIG); Internationale Federation f der Geodaten mpi): найбільша

в світі громадська організація, що об'єднує геодезистів, топографів, картографів, землевпорядників, фотограмметристів і фахівців інших споріднених професій. Існує понад 80 років. Кожні 4 роки відбувається конгрес FIG в одній з країн, що входять у цю спілку. Всього FIG об'єднує фахівців майже 70 країн світу. Україна представлена в FIG Українським товариством геодезії, аерокосмічних знімань і картографії. Україну прийняли в FIG на XX конгресі в Мельбурні (березень 1994). FIG організовує і координує наукові дослідження з проблем геодезії, в таких постійних

комісіях: 1. Фахові стандарти і практика; 2. Фахова освіта; 3. Геоінформаційні системи; 4. Гідрографія; 5. Визначення положення та вимірювання; 6. Інженерногеодезичне знімання; 7. Кадастр та землевпорядкування; 8. Просторове планування та розвиток; 9. Менеджмент та оцінка нерухомості. Кожна комісія впродовж 4- річного терміну між конгресами FIG організовує і проводить семінари та симпозіуми з фахових читань, виставку новітньої геодезичної техніки, залучає провідних спеціалістів із країн-членів FIG для опрацювання та узагальнення виробничого досвіду з актуальних проблем техніки та технології. Крім того, створені додаткові тимчасові комісії та інституції: Міжнародне бюро кадастру і геоінформатики, Рада

з підготовки словників, Архів FIG та ін. 2. ФЕНОЛОГІЯ (фенология; phenology; Phanologie f): наука про сезонні явища в

живій і неживій природі; вивчає здебільшого зміни в рослинному і тваринному світі, зумовлені зміною пір року та погоди, напр., терміни цвітіння окремих рослин, строки прилітання та відлітання птахів. 5.

використовується для обчислення сер. кв. похибки виміряного значення кута за не- в'язками Wj - сум рівноточно виміряних

кутів п трикутників: т = ^][w2]/3n. Запропонована італ. геодезистом Ферреро в XIX ст. 21.

ФІГУРА ЗЕМЛІ (фигура Земли; Earth's figure; Erdfigurf): фігура фізичної по-

верхні Землі. Визначення Ф. 3. - складне завдання, а тому його розв'язання виконувалося послідовними наближеннями. Виділяють три основні наближення визначення Ф. 3. Перше належить до глибокої давнини, коли за Ф. 3. брали кулю відповідного радіуса. Лише двадцять сторіч пізніше отримали розв'язання цієї проблеми у другому наближенні, встановивши стиснення, представивши Землю сфероїдом або дв&вісним еліпсоїдом. У XIX ст. методами точних вимірювань було з'ясо-

вано, що фігура цього еліпсоїда обертання неточно представляє Ф. 3., тому постало питання її визначення у вигляді тривісного еліпсоїда, що становить третє наближення. Сюди належить і визначення геоїда, як Ф. 3. Традиційне визначення Ф. 3. як геоїда не втратило свого значення і сьогодні. Однак через те що принципово не можна визначити фігуру геоїда, не знаючи розподілу мас усередині Землі, стали визначати за наземними вимірюваннями поверхню квазігеоїда, яка збігається з фігурою геоїда на морях і океанах і дуже близько підходить до нього на суходолі. Використання ШСЗ дало змогу по-новому підійти до визначення Ф. 3. Для наукового і практичного використання потрібна узагальнена і проста математична апроксимація Ф. 3. Найзручнішим є варіант, коли Ф. 3. приймають за еліпсоїд обертання, параметри якого найточніше відповідають фігурі квазігеоїда в межах усієї Землі (еліпсоїд з а - гальноземний), або у межах окремих ділянок (референц-еліпсоїд). Вивчення дійсної Ф. 3. тоді зводиться до визначення геометричних величин, які характеризують відхилення земної поверхні від вибраного еліпсоїда. 6.

ФІГУРА ЗЕМЛІ ДІЙСНА (действи-

тельная фигура Земли; real Earth s figure; tatsachliche Erdfigur f): фігура фізичної

поверхні Землі, (див. Геодезія теоретична). 17.

ФІГУРА МЕРЕЖІ ЕЛЕМЕНТАРНА

гура, в якій виникає одне умовне рівняння, тобто в цій фігурі виміряна тільки одна надлишкова величина. В мережах тріангуляції елементарною фігурою є трикутник, а в мережі трилатерації - центральна система, або геодезичний чотирикутник. 13. ФІГУРА МІСЯЦЯ ГЕОМЕТРИЧНА

J): фігура фізичної поверхні Місяця з нерівностями рельєфу. Однак залежно від конкретних завдань, Ф. М. г. вважають

одну з простих математичних поверхонь, або складніші поверхні, які описують за допомогою сферичних або інших спеціальних функцій. Найпростішою поверхнею, яка описує Ф. М. г., є сфера радіуса 1737,57 км. Кращим наближенням до реальної фігури фізичної поверхні є тривісний еліпсоїд з півосями: а = 1738,77, b = 1737,79, с = = 1736,15 км, центр якого зміщений від центра мас Місяця на 2 км. 11.

ФІГУРА МІСЯЦЯ ДИНАМІЧНА {дина-

ний еліпсоїд інерції, центр якого збігається з центром мас Місяця. Найбільша вісь еліпсоїда інерції спрямована приблизно до центра мас Землі, а мала - вздовж осі обертання Місяця. Ф. М. д. характеризується значеннями головних моментів інерції^, В, С відносно головних осей інерції. Головні моменти інерції можна визначити на основі гармонічних коефіцієнтів другого порядку гравітаційного поля Місяця і

параметрів лібрації фізичної. 11. ФІЗИЧНА ПОВЕРХНЯ ЗЕМЛІ {физическая поверхность Земли; physical Earth's surface; physische Erdoberflache f): повер-

хня твердої оболонки Землі на суходолі, а на озерах, морях і океанах — їх незбурена поверхня (рис. Геоїд). На Ф. п. 3. виконують наземні вимірювання. 17.

ФІЗИЧНЕ ЗНОШЕННЯ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД {физический износ зданий и сооружений; physical deterioration of buildings and constructions; physische Gebau-

deabnutzung f): втрата елементами і конструкціями будівель та споруд своїх інже- нерно-будівельних несучих властивостей в процесі їх експлуатації. 4.

ФІКСУВАННЯ ФОТОМАТЕРІАЛІВ

{фиксирование фотоматериалов; photomaterials fixation; Photofixerungf): фотохе-

мічний процес вилучення з емульсійного шару неекспонованих кристалів галогенідного срібла. Для цього обробляють проявлений шар розчином такої хемічної сполуки, яка, діючи на галогенідне срібло, дає комплексні солі, добре розчинні у воді.

Одночасно з вилученням неекспонованих кристалів галогенідного срібла розчиняється барвник протиореольного шару фотоплівки. До речовин, які утворюють з галогенідним сріблом розчинні у воді комплекси, належать тіосульфат, роданіди, ціаніди, амоніак та ін. У фотографічній практиці для фіксування найчастіше використовують 20-30% розчин тіосульфату натрію. Існують три типи фіксажу: простий, кислий і гарбувальний. Під час використання простого фіксажу, який має лужну реакцію, для припинення реакції проявлення потрібно застосувати стоп-ванну- кислий розчин. Кислий фіксаж, крім тіосульфату натрію, містить кислі солі, найчастіше використовується бісульфіт натрію, метабісульфіт калію, тому реакція фіксування кисла. Для отримання гарбувального фіксажу у фіксувальний розчин додають галун: хромовий або алюмінієвий. 3. ФІШЕРА КРИТЕРІЙ (F-критерій) {кри-

Test)): застосовується для перевірки двох гіпотез: 1) Я, - про вплив певних чинників на результати спостережень деякої фізичної величини (дисперсійний аналіз); 2) Нп

-про рівність дисперсій двох величин випадкових X, Y,тобто D[X\ =D[Y\.

Перевірку гіпотези //, покажемо на прикладі однофакторного дисперсійного аналізу (досліджується вплив одного чинника на результати спостережень досліджуваної величини): 1) визначають статистичне значення F. к. за формулою

т - кількість вибірок; п - кількість елементів у вибірці;

2) визначають кількість ступенів довільності за формулами

= т -1

к2 = т-(п-\у,

3) за кількістю ступенів довільності кх, к2 та заданим рівнем значущості L за допомогою табл. ^-розподілу знаходять крити-

чне значення Ф. к. - FKp. Якщо F < FKp, то гіпотезу Я, приймають, у протилежному

випадку її відхиляють.

Перевірку гіпотези Нц виконують так: 1) обчислюють статистичне значення Ф. к. за формулою

де §1, S2 - оцінка дисперсій величин Хта

Y;

2) обчислюють кількість ступенів довільності за формулами

А:, = іц -1

к2=п2-1,

де п,, п2 - обсяги вибірок величин X і У; 3) за кількістю ступенів довільності кх, к2 та заданим рівнем значущості L за допомогою табл. F-розподілу знаходять крити-

чне значення Ф. к. - FKp. Якщо F < FKp, то гіпотеза Ни приймається, інакше - відхи-

ляється.

ФІЛЬТРАЦІЯ (фильтрация; filtration; Filterungf): рух підземних вод під дією си-

ли ваги в шпаруватих, тріщинуватих, закарстованих породах в умовах їх повного насичення водою. 4.

ФІЛЬТРИ ІНТЕРФЕРЕНЦІЙНІ (интер-

тичні. 13.

ФІЛЬТРИ ОПТИЧНІ (оптические филь-

тры; optical filters; optisches Filter n): є

нейтральні, поляризаційні та інтерференційні. Нейтральні Ф. о. використовують для послаблення світлового потоку. Це пла-

стинка або диск, прозорість яких зміню-

ється від 1 до 0. їх нерідко наз. сірим кли-

ном. Поляризаційні фільтри затримують розсіяне фонове випромінювання. Цими фільтрами можуть бути поляризаційні пластинки або поляризувальні призми (поляризатори). Дія таких фільтрів полягає в тому, що фонове випромінювання, особливо в ясні дні, плоскополяризоване (поляризація світла). Його площина коливань перпендикулярна до площини, яка проходить через Сонце, об'єкт, який спостерігають, і спостерігача. Тому площина поляризації фільтра має бути паралельна до цієї площини. Для виділення ділянки спектра, яку використано в приладі (чи оптичній системі) як несучі коливання, та послаблення фонового випромінювання використовують інтерференційні (вузькосмугові) фільтри. Вони складаються з двох дзеркал високої відбивної здатності й розділені прозорим шаром діелектрика. Оптична товщина цього шару кратна до півдовжини хвилі середини ділянки спектра випромінювання, яку потрібно виділити. Інтерференційні фільтри характеризуються довжиною хвилі максимального пропускання Р, ширинами смуг пропускання з коефіцієнтами, не менше Р/2 та Р/10. Високовідбивними дзеркалами в Ф. о. є багатошарові діелектричні відбивні покриття. У них високе відбивання спостерігається на досить вузьких ділянках спектра. Випромінювання решти спектра поглинається відповідними пластинками, між якими розташовані високовідбивні дзеркала. У сучасних інтерференційних фільтрах

є від 17 до 25 шарів. 13.

ФІЛЬТРИ ПОЛЯРИЗАЦІЙНІ (поляризационные фильтры; polarizing filters; Pola-

ФІНКОВСЬКИЙ ВІКТОР ЯКОВИЧ (1913) Народився у м. Фергані (Узбекистан). Закінчив 8-річну школу (1929) у Ташкенті й вступив на другий курс гідроенерготехнікуму, який закінчив 1931. У 1932-34 працював старшим топографом на